Путін готує «Л/ДНР» до зливу

Президент РФ Володимир Путін готує російську громадськість до зливу так званих «ДНР» і «ЛНР».

Чотири роки поспіль я говорив, що Донбас перебуватиме в якомусь проміжному статусі - на кшталт Придністров'я. Тому що повернути його беззаперечно Україні Путін не може без втрати обличчя. Взяти Донбас під свій патронаж і в свою територіальну структуру беззаперечно він, знову ж таки, не може, тому що це буде супроводжуватися дуже серйозними витратами. Відповідно, тепер питання, в якій саме мірі.

Не варто вірити тому, що каже Путін. Він робить одне, говорить інше і вважає це абсолютно нормальним. Його слова, скоріше, означають якусь роботу з громадською думкою. Він одночасно дає сигнали, що «приєднувати» Донбас не будемо, і що українських військ не допустимо, тому що буде різанина. І найголовніший сигнал - миротворчий: він хоче виступати миротворцем. Що цілком природно, тому що за три роки Росія зазнала дуже серйозної економічної поразки, і населення це відчуває. Воювати далі в Путіна немає ресурсів - ні ідеологічних, ні політичних, ні фінансових, ні навіть військових.

Йому залишається лише маневрувати, що він і робить. Так, йде якась закулісна торгівля зі Сполученими Штатами. На жаль для Путіна, США добре зрозуміли, що з ним треба поводитися приблизно так, як з Кім Чен Ином - домовлятися безглуздо, треба тиснути досить жорстко. В Путіна дуже слабкі переговорні позиції: над ним нависає «Бук», який приїхав з Росії (відповідно, хтось підписав документ про відправлення цього «Бука», з якого збили Boeing MH17 влітку 2014 року на Донбасі), нависають звинувачення у втручанні у вибори в Європі і в США (і вони все правдоподібніші з кожним кроком)...

Зараз його завдання - потроху підготувати так звані ДНР і ЛНР якщо не до тотального зливу, то до якогось пошуку компромісу, головним чином із Заходом. І він потроху відступає, намагаючись не робити це занадто різко, тому що тоді виникне когнітивний дисонанс. Потім нам (росіянам, - «Апостроф»), думаю, навіть розкажуть, що в «республіках» дуже неефективне управління, корупція занадто велика - ось нехай і повертаються до України. Найдурнішими в цій ситуації, природно, виглядають «патріоти» з ДНР і ЛНР.

Мені здається, він потроху починає привчати громадську думку, що, загалом, цей тягар росіянам не по кишені, що ми зовсім не хочемо вбивати братський український народ. А щоб зупинити кровопролиття, потрібно підключити іноземних спостерігачів. Але це все робота з громадською думкою.

Дуже цікаве і складне питання, як реально домовлятимуться Волкер із Сурковим. Тому що Волкер - людина, яка досить ясно розуміє, що тепер від Суркова мало що залежить. Після того, як (екс-ватажка так званої ЛНР Ігоря, - «Апостроф») Плотницького, «обраного начебто всенародним голосуванням», що підписав Мінські угоди, напрочуд легко взяли і викинули з ЛНР, і, до того ж, одразу з'ясувалося, що навколо нього було гніздо отруйних найманців «укрофашистської хунти», будь-якій людині зрозуміло, з ким домовлятися - з тим, хто курирує цих самих лідерів ЛНР-ДНР (а вони сидять на Луб'янці), або з тим, хто від Кремля відповідає за Мінський процес, і його прізвище - Сурков. Але його реальні повноваження і реальний контроль над тим, що відбувається, викликають все більше сумнівів.

Ситуація робиться все менш зрозумілою і все більш безперспективною для того спектра електорату, який сприймає це в термінах патріотизму та боротьби за «русский мир».

Для Путіна громадська думка - об'єкт глибокої і щирої зневаги. Він легко поміняє риторику і легко забуде, що говорив, у той самий момент, щойно у нього з'являться реальні матеріальні можливості, щоб тримати ці території під контролем. Оскільки вони навряд чи з'являться, то є сенс очікувати пом'якшення риторики та підготовки громадської думки до зливу. Але стежити треба не за тим, що він говорить. А за тим, що робить і якими ресурсами володіє.

Ніхто не скаже, на якому поверсі переговорного процесу буде знайдено компроміс. Напевно, його буде знайдено. Але ще десятиліття конфлікт знаходитиметься в замороженому стані - Путін зовсім не може піти просто так, йому ДНР і ЛНР потрібні як нарив у тілі України, але не в тілі Росії. Тому формально він пхатиме їх в тіло України, щоб, за можливості, поширювати навколо заразу. Але ключові позиції Путін хоче залишити за собою, або, скоріше, за ФСБ.