Не капайте морозивом на докази доблесті ЗСУ

У моєму смартфоні не було б жодної фотографії з розбитою воєнтехнікою орків на Хрещатику. І дітям я б забороняв бавитися на підстреленому танку. На мій суб’єктивний погляд, ця інсталяція мала на меті наблизити війну до кожного пішоходного обивателя, любителя охолодженого пивка та бастурми до нього.

Виставка окупантської бронетехніки не може нести розважальний компонент. Це не є ентертеймент. Це не є художня інсталяція. І тим паче це не декорація для прикольних фоток селфоманів. Російська зброєтехніка – не для усмішок, навіть якщо вони й життєствердні. І не для фотосесій.

Нащо дозволяти київським курвам вилазити зверху на танк, ставити між ноги його дуло й шкіритися на камеру, сексуально надуваючи ботоксні губи? Нащо дітей із цукровою ватою по приколу запихати в броньовані КАМАЗи, які, якщо вдуматися, є трунами на колесах? Я би тричі подумав.

Мета й генеральний посил оцього параду трофейної техніки – зовсім в іншому. Він ні в якому разі не повинен додавати війні іграшковості й декоративності. Він не повинен викликати радісну чи легковажну емоцію. Він повинен нести дух перемоги, а дух перемоги не може бути панібратським і на коротку ногу. Безпосередня близькість війни – ось що має відчути кожен, хто пройде повз згорений бронетранспортер. Це не просто перфоменс. Це – репортаж із пекла. Це – артефакти воєнних злочинів, де за кожним «експонатом» рахуються десятки убитих наших співвітчизників.

І це не весело, не кумедно й не потішно. Це дуже жорстоко в параді Z-техніки вперто не бачити Бучу, Ірпінь, Маріуполь і Єленівку. На Хрещатику – докази доблесті ЗСУ, і до цього варто підходити з належною шаною. А не капати плодово-ягідним морозивом на замурзані сліди кривавого бою.