Скандал у Харкові. Чому деякі українці досі люблять Росію?

Понад 200 днів Харків щодня обстрілюється росією. 20% Харківської області півроку перебували під окупацією. Ізюмський ліс поховань – в годині їзди від Харкова.

А Харківська облрада відмовилася перейменувати Академічний російський драматичний театр ім. Пушкіна.

Не пройшла жодна з пропозицій перейменувань: обранці харьковчан відмовилися не лише прибрати з назви і «російський», і «Пушкіна», а також вони відмовилися забрати бодай слово «російський» і лишити їм, убогим, Пушкіна.

У Харкові, який 200 днів живе під російськими ракетами, розходиться мати РОСІЙСЬКИЙ театр ім.ПУШКІНА. Це для них принципово – мати рос.театр, заснований більшовиками в розпал голодомору, в 1933, коли перша трупа й керівництво приїхало з Лєнінграда.

Насправді – не лише для харківчан це принципово. Позиція Харьковського областного совета – виразник позиції більшості юговосточних міст. Ракети, обстріли й навіть окупація з десятками ізюмських лісів – ніщо не поміняє застиглої ідентичності колонізованого.

Вже ніщо їх не проб’є. Не проб’є одеситів зняти пам’ятник катьці-катюзі. Не проб’є балаклійців зробити висновки зі свого голосування за попереднього мера-зрадника. Не проб’є куп’янців узяти на себе політичну відповідальність за те, що вони в 2020 обрали мером висуванця ОПЗЖ, який мирно віддав місто окупантам.

Це затяте тримання за Росію, навіть коли Росія тримає тебе в пащеці, – це денаціоналізований мазохізм, історичний кретинизм і нездатність подолати колонізацію навіть під російськими ракетами над головою.

Більшість пісень рабів – не про свободу, а про дбайливого рабовласника.