Ця війна – переломний тест на здатність робити висновки

Із цікавістю спостерігаю, як штрихпунктирно суспільство ділиться на тих, хто ясно усвідомлює сутність цієї війни, – й на тих невиліковних телепнів, хто далі ні в зуб ногою.

Ця війна – переломний тест на здатність робити висновки. Для свідомих війна є відповідальним рубіконом, який у подальшому унеможливить компроміс зі самим собою. А для менш свідомих – утечею в позу жертви замість мужньо зректися своїх старих звичок.

Війна буде марною, якщо не відбудеться загальнонаціональна аб’юрація – акт публічного зречення. Аб’юрація всього, що насадив 300-літній окупант – це ключова вимога війни.

Вектор війни спрямований проти тих, кому нічого не потрібно. Не мінятися – значить програти. Війна оприявнила довгий перелік незробленого й упущеного. А Росія тим часом – це однісінька вимога: нічого не робити, не мінятися, не працювати над собою, залишатися в своєму болоті й квакати по-ру.

Війна ділить суспільство на креатив і баласт. Креатив обожнює рух уперед навіть при вимкнених трансформаторах. Баласт вимагає не рухати його, бо він, бачте, жертва, яка звикла за дешевші комунальні послуги платити свободою та гідністю.

Війна стукає в серце кожного й запитує: хто ти?

Насправді ж у часи блекаутів все стає максимально ясним. Україна не має взагалі ніякої цінності, якщо вона поза Європою.

На мапі справа від нас – смертоносна й очманіла імперія зла. Зліва – світло цивілізації, добробуту й нормального людського життя. Бути самими по собі вже не вдасться, бо це означає бути під ордою. Всякий третій шлях веде в Росію.

…А якихось 9 років тому всі ми жили навіть не в Україні, а на території Януковича з усіма його азіровими, портновими, захарченками, пшонками й беркутнею. Якихось 9 років тому ми були зайві в країні Межигір’я. Революція Гідності була такою відчайдушною й затятою якраз тому, що ми навіть не мали чим ризикувати – адже неможливо втратити украдене.

Сьогодні, через 9 років, триває війна за повернення собі своєї країни. Ця війна – за право ніколи вже не обирати між іти вперед – чи надовго застрягнути в болоті «за компанію» з мешканцями болота. Третій варіант – самому стати суцільним болотом і помножити на нуль усі свої цивілізаційні перспективи – дорівнює другому.

Ця війна – за безальтернативність, за безсумнівність вибору, за його незворотність, за неможливість його коли-небудь ревізувати, за кінець хитанням і сумнівам, за квиток в один кінець дороги.

Коли навколо темрява, ідуть на світло.