Митний блеф Кремля

Останніми місяцями регулярно чутно погрози з боку Російської Федерації, що у відповідь на запровадження Україною норм зони вільної торгівлі з ЄС вона підвищить ввізні мита на українські товари. Російське керівництво додає, що такі кроки воно «вимушене буде зробити, щоб уникнути шкоди для власної економіки».

Рухаючись у руслі власних інтересів, Кремль робить усе можливе, щоб тримати Україну “на короткому повідку” включно з протидією виконанню Україною положень Угоди про асоціацію. Але насправді значно більшими економічними загрозами для Кремля є міжнародні санкції, значно більших економічних втрат зазнає Москва від фінансування терористичної діяльності на Донбасі. Я вже не кажу про російських солдат, яких таємно посилають вбивати українців і безславно гинути під прапорами купки путінських маріонеток. Дивлячись із цих позицій, заяви про економічну шкоду від Угоди про асоціацію виглядають щонайменше верхом цинізму і повної зневаги до інтересів власних громадян.

Тим не менше, 19 вересня російські погрози підвищити мита на ввезення українських товарів набули юридичної сили. Того дня прем’єр-міністр Мєдвєдєв підписав постанову «Про введення ввізних мит стосовно товарів, країною походження яких є Україна». Основна частина цього документа займає менше однієї сторінки і вводить митні ставки на рівні ставок Єдиного митного тарифу Митного союзу щодо товарів українського походження. Перелік товарів, які підлягають санкціям, наводиться у додатку. Російські урядовці вже неодноразово згадували про цей документ в контексті ймовірної помсти за запровадження Україною бодай найменших економічних реформ, спрямованих на виконання зобов’язань в рамках Угоди про асоціацію. Тим не менше, ця постанова є не просто юридично суперечливою, а виглядає погано прихованим блефом.

На сьогоднішній день двосторонні торгові відносини України та країн-членів СНД (включно з Росією) визначаються положеннями Договору про зону вільної торгівлі СНД. Договір запровадив режим нульових мит за переважною більшістю товарних позицій. І оскільки міжнародні договори мають пріоритет над національним законодавством, Росія повинна була б для початку вийти з Договору про зону вільної торгівлі, оскільки він має вищу юридичну силу, ніж постанова уряду Російської Федерації.

Договір дозволяє підвищити мита стосовно України лише через спільне рішення країн Митного союзу у випадку (загрози) зростання імпорту з України. У такій ситуації Митний союз може провести консультації і ввести розмір митної ставки на такому ж рівні, яким користуються інші країни. Але ... По-перше, спроба проведення подібного рішення кілька місяців тому зазнала поразки: ні Мінськ, ні Астана не погодились на підвищення ввізних мит для України. По-друге, подібне підвищення не може проводитись за схемою, прописаною у російській урядовій постанові. Правила СОТ вимагають проведення розслідування щодо кожної окремої товарної позиції згідно до встановлених процедур і винесення рішення на базі об’єктивних даних в тому числі про завдану шкоду конкретним секторам промисловості Митного союзу.

Наскільки великої шкоди може завдати Україні запровадження режиму найбільшого сприяння (замість нульових митних ставок у торгівлі з Росією)? За розрахунками Національної академії наук України та Російської академії наук (2011 року), за умови підвищення Митним союзом мит проти України товарообіг України з Митним союзом зменшиться на ... 2,5%! З огляду на те, що це дослідження робилося за участі росіян та за гроші російського банку, важко підозрювати їх у заниженні показників. Тим не менше, свого часу цей документ використовували нардепи-комуністи (Голуб, Симоненко) для проштовхування України до Митного союзу.

Тому навряд чи підвищення російських мит завдасть якоїсь відчутної шкоди українській економіці. Інша справа – запровадження нетарифних бар’єрів, як наприклад неочікуване «прозріння» російських ветеринарів стосовно загроз від українських молочних продуктів чи м’яса. Але такі речі є настільки ж непередбачуваними, наскільки політично мотивованими.

А тепер уявімо, що Росія все ж таки підвищує мита на імпорт українських товарів. Після цього білоруський імпортер завозить до Бєларусі український товар (безмитно) і у когось виникає бажання «нелегально» перевезти цей товар до Росії. Що буде робити в такому випадку Росія? Адже з 1 липня 2011 року митний і транспортний контроль усередині Митного союзу було скасовано. Тобто запровадивши підвищені мита проти України, Росія одразу отримує величезну проблему у вигляді надзвичайної складності протидіяти проходженню українських товарів з Бєларусі (та Казахстану) на свою територію.

Після заборони на ввезення до Росії європейських продовольчих товарів експерти заговорили про «дірявість» російських санкцій, позаяк заборонені товари все одно знайдуть свій шлях на російський ринок – через Бєларусь та Казахстан, які вирішили не підтримувати подібного торгового режиму. В мене немає підстав вважати, що частина легально вироблених українських товарів не потраплятиме на російський ринок таким самим шляхом. Отже ті 2,5%, про які йдеться в дослідженні, стануть ще меншими.

Політизована торгова політика Москви виявляє не лише проблему неузгодженості дій учасників Митного союзу, але і оголює низку серйозних вад під час створення цього інтеграційного об’єднання. Загострення протиріч у торговій політиці учасників однозначно послабить позиції Москви як фактичного ініціатора Митного союзу. То чому ми повинні боятися російських погроз щодо підняття тарифів?

В цьому контексті хочу згадати «стурбований лист» російського міністра економіки Улюкаєва до комісара Європейської Комісії Карела де Гухта у середині вересня. Улюкаєв пише про Угоду про асоціацію та її виконання Україною так, ніби йдеться про ядерну зброю, що спрямована в бік Росії. А йдеться насправді про модернізацію української економіки і запровадження європейських стандартів в Україні. Але будь-який крок України в бік запровадження таких реформ зустрічається Росією, як ворожий.

Усе це в тисячний раз підтверджує, що для Москви важливі не норми права, не інтереси «партнерів», а дика сила – сила зброї, сила грошей, сила пропаганди. А отже Україні треба готуватись до того, що російського ринку для нас просто не буде, бо приводи для його закриття у Москви знайдуться завжди, незалежно від нашої поведінки. Достатньо лише самого факту існування України як незалежної держави.