Тих, хто голосував за Зеленського заради дружби з Росією, чекає розчарування

Епістолярний жанр знову в моді. На заяви Кремля новообраний президент України відгукується постами в соцмережах. Різкі відповіді обнадіюють одних і розчаровують інших. Заяви Зеленського відрізняються від виступів Порошенка, швидше, естетично ‒ але не етично.

Втім, Кремль не залишає йому шансів реагувати інакше. Роздача паспортів в ОРДЛО й обмеження на експорт нафтопродуктів не виглядають як аванси, якими Кремль винагороджує свого протеже. Якби Москва збиралася приручити нового президента ‒ її кроки були б зовсім іншими.

Але що змушує нас думати, що вона збирається видавати йому аванси?

Володимиру Зеленському від самого початку дорікали тим, що він ставленик українських фінансово-промислових груп. Писали про зв'язки з олігархами й знаходили в його оточенні людей, близьких до груп впливу. Але ставити знак рівності між українськими олігархами й російською державою все-таки не варто. Тому що ріднить їх лише загальне прагнення приватизувати Україну. На цьому схожість закінчується й починаються відмінності.

Володимир Зеленський зумів перемогти Петра Порошенка завдяки своєму мовчанню.

Він не заважав виборцям себе придумувати ‒ і в другому турі за нього голосували жителі найрізноманітніших областей і поглядів. До того ж, за нього голосували й ті, хто зазвичай на виборах підтримує публічних адвокатів Кремля ‒ під якими б партійними брендами ті не виступали.

Москва неодноразово давала зрозуміти, що п'ятий президент України для неї є неприйнятним і неприємним. І зміна глави сусідньої держави могла сприйматися Кремлем як ситуативна перемога над українською «партією війни». Але тепер на Україну чекають парламентські вибори. І в Москви немає жодних причин прагнути до того, щоб у нового президента була в новій Раді самостійна більшість.

Завдання Кремля тепер полягає в тому, щоб проросійський електорат відколовся від Володимира Зеленського. Щоб він підтримав усі ті партійні проекти, які Москва сприймає як «свої». Щоб голоси цих людей дісталися тим, хто пов'язаний безпосередньо з Кремлем. І в цій логіці у Москви немає мотивів підігравати новообраному президенту України.

Навпаки, їй вигідно забрати свої інвестиції. Їй вигідно вилучити з його електорального багажу голоси всіх тих людей, які виступають за проросійський порядок денний. Якщо вони голосуватимуть за «Слугу народу», то всілякі опозиційні блоки та платформи ризикують опинитися за бортом нового парламенту. А це, знову ж таки, посилить українських олігархів ‒ але не Кремль.

З великою часткою ймовірності, низка провокацій розтягнеться аж до парламентських виборів. Москва змушуватиме новообраного президента України реагувати на свої дії. Позбавлятиме його іміджу «своєї людини» та відсікатиме від нього електорат, який хоче бачити Україну як «малоросію». Цілком можливо, що до осені партійний проект нового президента буде змушений конкурувати за голоси тільки проукраїнськи налаштованих громадян. А проросійськи налаштовані виборці заведуть до парламенту українську філію Кремля. Щоб потім занурити Банкову в неминучий простір торгів і домовленостей.

У цьому й полягає виклик для Володимира Зеленського. Він може сподіватися на те, що перетворить персональний успіх на корпоративний. На те, що стрижнем нової коаліції стане його партія. Але його різнорідна більшість сьогодні вміщує ще й тих, хто з року в рік голосує так, як скаже Москва.

І у Кремля не так вже й багато причин, щоб посилювати президентську партію цими голосами.