Депутат Швайка ж не чужого сина забрав - свого

А от історія із сином депутата Ігор Швайка - вона мене чогось дуже зачепила.

Фабула: депутат забрав у колишньої дружини спільного сина, за опіку над яким йдуть суди, відвіз до себе додому. Дружина влаштувала публічну істерику із виставлянням наметів під вікнами Ігоря Швайки - "Верни сина МАТЕРІ!!.."

Моралізаторство на цій темі - огидне. Мовляв - ах, ох, пожаліли б дитину, як так можна. Так трапляється, що люди розходяться, це життя. Поділити дитину навпіл не можливо, треба домовлятися. Домовлятися не виходить, бо люди недарма ж розлучаються - нема між ними спільної мови, нема, і втратили надію колись знайти, тому і розходяться. Спільної мови нема, зате є взаємні образи. Небажання поступатися та залишити собі найдорожче - дитину - штовхає на будь-які методи.

Чоловік вчиняє, як водиться у чоловіків - забирає дитину силою. Жінка як у жінок - піднімає гвал, ллє гучні сльози, маніпулює, тисне на жалість. Одразу знаходяться зацікавлені у роздмухуванні історії політтехнологи, постачають ресурси та активістів. Жінка розуміє, що нікуди колишній чоловік не дінеться, - у нього політична кар'єра та публічний статус, він цю війну нервів програє.

Нічого, в принципі, особливого - це не перший і не останній гучний скандал навколо права ростити власних дітей. Не можна засуджувати жінку, яка заради опіки домовляється з політичними ворогами колишнього чоловіка, та влаштовує демонстративний цирк. Чоловіка, що, користуючись силою, просто забрав дитину, теж не засудиш. У таких справах благородством ніколи не пахне, ні з якого боку, бо ніхто не може стати між собою такими лютими ворогами, як колишні родичі. Уявляю, як болить серце обом батькам: вони ж бо розуміють, як скандал відображається на сині, але як їм страшно, неприпустимо віддавати любого синочка нелюбій людині.

Але не в тому штука. Ось що мене зачепило.

Про-свободівські спостерігачі говорять про спеціально влаштовану провокацію. Анти-свободівські - про те, що в матері забрали сина, нелюди. Та чомусь, курва, ніхто не говорить, про право батька, як таке.

Ні, ну правда, Швайка ж не чужого сина забрав - свого. Він його не покинув, він хоче його ростити.

В Україні батькові НЕМОЖЛИВО законним шляхом забрати власну дитину у його матері. Хіба що мати - кончена алкоголічка та з тюрми не вилазить, але і то - соціальна служба останнім часом взяла курс на толерантність до будь-яких матерів, вважаючи, що краще хоч якась матір, ніж ніякої. Позбавити когось з жінок батьківських прав майже неможливо.

Звичайно, єдиний суддя, який міг би чесно поділити дитину - це хіба що біблейський цар Соломон. Але у нас соломони якщо й сидять в судах, то зовсім не ті. Ніде не написано, що суд має ставати на сторону матері, та він стає, така практика. І вона, що особливо гнітить, підтримується суспільством.

Я, коли сам балансував на межі розлучення, багато про це думав.