Ми віримо в Європу, якої вже немає

Давайте чесно: ситуація з ПАРЄ показала, що ми любимо Європу, якої насправді вже нема. І коли ми кажемо, що хочемо інтегруватися в ЄС, то маємо на увазі, що хочемо інтегруватися в ЄС кінця 1990-х та початку 2000-х, коли ідея інтеграції нових членів зі Сходу Європи захопила уми. Себто в ЄС, якого теж уже нема.

Сьогодні інший ЄС і інша Європа. Та, яка не знає, що буде з нею завтра. Та, яка хоче все що завгодно, але не бути прапороносцем добрих ідей для світу. Вона хоче мати ці добрі ідеї для себе, а світ нехай вирішує як собі хоче. І так, для багатьох із цих європейців українська свобода майже така ж марудна проблема, як і для Росії. Бо кордон «добрих ідей» завершується для них на Польщі.

Ми стоїмо як проблема між світом свободи і світом несвободи, які хочуть знову дружити, потискати одне одному руки і головне – торгувати, отримувати вигоду.

Це з одного боку. А з іншого – добро лишається добром, навіть коли його дух слабішає. Європейська ідея – це добро для нас. Не тому, що це альтернатива злу. І не тому, що добро це запорука добробуту (зло теж може бути його запорукою). Європейська ідея – це ідея свободи та поваги до людини як фундаментальної цінності. За цю ідею тисячі українців заплатили кров'ю – і ми від неї не відступимося, що б там не вирішували у ПАРЄ.

Справа лише за малим – щоб Україна стала державою, основаною на цих цінностях. Європейська інтеграція – це не інтеграція в добробут. Це інтеграція в цінності, на яких виростає добробут. Себто – у верховенство права, свободу слова, відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою, толерантність, повагу до інших народів та націй. Чи багато з нас можуть щиро сказати: так, це мої цінності?

І ще одне, про що ніхто не скаже, а треба. Вони в нас не вірять. Вони не бачать в нас своїх. Ніхто не має права їм в цьому дорікати. По-перше, за ці майже три десятиріччя незалежності ми самі зробили багато, аби зіпсувати свою репутацію. По-друге, ми часто самі собі не віримо і самі в себе не віримо. А по-третє, ми і справді трошки інша Європа. В Польщі, Чехії, Естонії свобода проросла на підготовленому сторіччями ґрунті. У нас вона пробилася крізь асфальт. І це насправді, як на мене, найбільший аргумент для європейців, аби триматися за нас. Як каже професор Тімоті Снайдер, «Україна потрібна Європі, тільки Європа цього ще як слід не зрозуміла».