Росія хоче зламати волю Європи

Переклад моєї статті у німецькій Süddeutsche Zeitung

24 лютого росіяни в’їхали на своїх танках в Україну, як свого часу в’їжджали нацисти – сповнені презирства до «людського матеріалу», який населяє українську землю. Але це презирство їм швидко відбили, бо в Україні вони наразилися на людей, готових боротися за свою свободу.

Не здатний зламати волю України, Путін з великої вірогідністю спробує тепер зламати волю Європи. Те, що він поки що відновив постачання газу через Північний Потік 1, говорить лише про те, що він грає у довгу гру. Наступний етап війни відбуватиметься, в тому числі, в енергетичній сфері. Путін зайшов далеко і цілком може перекрити газ. Це була б помста за санкції і підтримку України. Це був би засіб тиску, аби примусити Україну та ЄС до колективної капітуляції. Це було б нагадування, що багато країн, у тому числі Німеччина, припустилися помилки і опинилися в енергетичній сфері на короткому повідку Москви.

Не маю жодних сумнівів, що у Європи достатньо самоповаги, аби не змиритися з життям на короткому повідку у агресора – і достатньо здорового глузду, щоб не звинувачувати Україну в нинішніх економічних труднощах. Адже Путін воює на двох фронтах: проти України він веде військову агресію, а проти ЄС – економічну. Від обох фронтів багато залежить. Так само, як Україна не здається на реальному полі бою, Європейський Союз не може собі дозволити слабкість на полі бою економічному. Це не той історичний момент, щоб її проявляти.

Сучасна політична реальність ніби позичила заголовок із відомого серіалу: «Зима наближається». Ми бачимо, як в Німеччині ведуться дискусії, чи опалювати басейни під час зими, чи підсвічувати вночі міські ратуші, чи користуватися саунами і скільки гарячої води подавати у тренажерні зали. Люди вбудовують нові системи опалення, шукають нові ідеї заощадження енергії. Ведуться дискусії, як захистити населення від зростаючих цін на енергію. Це важко і дорого. І тим не менше, за опитуваннями, більшість німців виступають за те, щоб і далі підтримувати Україну.

Ми безкінечно вдячні за підтримку. Але не забувайте: ні для кого ця зима не буде такою важкою, як для України. Деякі українські міста готуються до того, щоб зимувати взагалі без опалення. Деяким українцям радять запасатися дровами і розглядати можливість ночівлі разом з іншими сім’ями, аби обмаль тепла вистачило для всіх. В деяких містах і селах російські бомби повністю зруйнували інфраструктуру опалення та електрики.

Унаслідок війни мільйони українців опинилися на межі виживання. Для них це буде не просто знайомий з прогнозів погоди «холодний фронт», але й фронт справжній – з руйнуваннями та жертвами. Попри це, ніхто в Україні не говорить про капітуляцію. Адже йдеться про нашу свободу.

І не тільки про нашу. Одна частина Європи, очевидно, буде змушена в цю зиму мерзнути, а інша – мерзнути, спливати кров’ю, втрачати своїх синів і дочок. Ця зима буде останнім шансом Путіна вбити клин між цими двома частинами одного континенту. Газова війна проти Європи є частиною великої війни Путіна, до якої він готувався давно. Достатньо подивитися, як послідовно він знижував запаси газу в Європі перед нападом на Україну. Іншими словами: ця війна – і проти нас, і проти вас.

Ми українці дякуємо за кожен знак розуміння і солідарності, за кожен крок, який обрізає Москві фінансування цієї варварської війни: чи то через нові санкції, чи то через підготовку газового та нафтового ембарго. Але й інші кроки важливі. Наприклад, обмеження ціни на російський газ. Від Німеччини залежить, коли ці важелі будуть задіяні.

Ми знаємо і розуміємо, наскільки титанічним є завдання так званої «Zeitenwende» – геополітичної переорієнтації всієї Західної Європи у напрямку геть від Москви. Проте альтернативи цій переорієнтації нема. Потрібні зміни – у військовій, економічній, екологічній та інших сферах. Це єдиний спосіб зупинити напад Путіна проти Європи, свободи та людяності, зламати імперські амбіції Росії.

Ця війна – не про те, щоб зупинити розширення НАТО, і не про завершення однополярного світу. Це суто імперіалістична війна, спроба надіти ярмо колишній колонії. Людина, яка абсолютно серйозно вірила, що розпад СРСР був найбільшою трагедію 20-го сторіччя, вирішила ощасливити світ новим Радянським Союзом. Але мені важко собі уявити, щоб Європа змирилася з його спробою відмотати час назад.

Поки Путін не проявляє інтересу до завершення війни, нема альтернативи і подальшому потужному тиску на Росію. Поки Путін виставляє передумовою мирних переговорів роззброєння (себто капітуляцію) України, ніяких серйозних мирних переговорів не буде.

Більшість із нас, в тому числі в Україні, вважали, що така війна у 21 сторіччі просто неможлива. На жаль, ми побачили, що 21 сторіччя розпочалося далеко не для всіх. Росія, наприклад, застрягла у двадцятому. Путін тягне Європу у темряву розділеного континенту, в реальність, де великі держави шматували континент на свій розсуд. Від українців, німців, всіх людей доброї волі залежить, чи дозволимо ми йому відновити цю похмуру реальність.

Українці хочуть в цьому житті того самого, що і німці: «єдності, справедливості та волі» [перші слова німецького гімну]. Не більше, але в будь-якому разі і не менше. За це ми воюємо. Як і будь-яка нація, ми різні: помірковані і радикальні, інтернаціоналісти та націоналісти, україномовні та російськомовні, але з початку повномасштабної війни ми всі об’єднані нашим болем, нашою втратою і нашою рішучістю не коритися агресору. Зрозуміти цю рішучість та підтримати Україну – історичний і моральний тест для всієї Європи.