Гроші – все, права жінок – ніщо?

«Через кілька днів я втрачу обидва свої титули чемпіона світу – один за одним. Просто тому, що я вирішила не їхати до Саудівської Аравії. Не грати за чиїмись правилами, не носити абаю, не виходити назовні без супроводу, і взагалі не відчувати себе вторинною істотою. Рівно рік тому я виграла ці два титули і була найщасливішою у шаховому світі, але цього разу я почуваюсь дуже погано. Я готова обстоювати мої принципи і пропустити подію, де за п’ять днів я повинна була заробити більше, ніж за десяток турнірів сукупно. Все це дратує, але найгірше те, що практично ніхто не переймається цим. Це дійсно гірке відчуття, але я не змінюватиму свою думку і свої принципи. Те саме стосується і моєї сестри Марії – і я дуже щаслива, що вона поділяє цей погляд. А для тих небагатьох, хто небайдужий до цього, – ми повернемося!»

Таку заяву помістила у Facebook українська шахістка Анна Музичук, чемпіонка світу з шахового рапіду (або так званих швидких шахів) та бліцу, відмовившись їхати на чемпіонат світу до Саудівської Аравії через воістину середньовічне нехтування у цій країні правами жінок.

Що ж, справді, у Саудівській Аравії дрес-код і правила поведінки для всіх жінок, що перебувають на території держави, встановлений королем; у публічні місця можна виходити, тільки вдягнувши абаю (довге плаття з рукавами, біле або чорне) і хіджаб (довгу хустку) на голову. Далеко не всюди жінка може завітати без чоловічого супроводу, не в усіх крамницях і кафе її обслуговуватимуть чи навіть просто розмовлятимуть. Щоправда, ці правила поширюються не на всіх: під час візиту Дональда Трампа до Саудівської Аравії жінки американської делегації, включно з президентською дружиною, не дотримувалися дрес-коду, теж саме робила канцлерін Німеччини Ангела Меркель і міністр оборони ФРН Урсула фон дер Ляєн (останні взагалі були вдягнені у брючні костюми). Втім, тут усе зрозуміло: під час візиту Трампа США й Саудівська Аравія підписали пакет домовленостей на загальну суму 380 мільярдів доларів, у тому числі про закупівлю саудитами американської зброї на суму понад 100 мільярдів. У Німеччини Саудівська Аравія теж купує зброю, щоправда, в менших обсягах, «лише» на мільярди євро. Відтак і загальна проблематика прав людини (скажімо, за рік у Саудівській Аравії публічно страчують близько 150-200 осіб, або відтинаючи їм голови, або побиваючи камінням), так само, як і права жінок «виносяться за дужки». А от шахістки як саудівськими, так і західними лідерами, очевидно, вважаються – і тут Музичук має рацію – істотами «другого ґатунку».

Утім, готовність вдягати абаю та хіджаб теж не завжди рятує: за два дні до відкриття чемпіонату раптом Саудівська Аравія відмовила у візах команді Ізраїлю, до якої входило п’ятеро чоловіків і двоє жінок. Утім, у візах було відмовлено і збірній Катару, бо, бачте, її учасникам не сподобалося, що організатори чемпіонату не захотіли підіймати катарський прапор. А нічого протестувати, бо ж Саудівська Аравія має до Катару політичні претензії, тож прапор якогось там Катару не майорітиме на території цієї держави!

І ще один штрих. 21 грудня британське видання The Daily Mail повідомило, що громадянку Саудівської Аравії Малак Юсеф відсторонили від участі в конкурсі «Міс Арабський світ» - у зв’язку зі шквалом обурення з боку її співгромадян, які вирішили, що поведінка 24-річної красуні не відповідає нормам шаріату. У свою чергу, Малак Юсеф заявила: «Ви не дали можливості проявити себе і заподіяли мені біль. Реальна краса всередині, але ви судите мене тільки за зовнішність. Я так раділа за вас, і говорила, що саудівці підтримають дочка свого народу. Але ви обійшлися зі мною так, що ні Бог, ні хто-небудь іще вас не схвалять, клянусь Аллахом». Хто знає, чи не стало це повідомлення останньою краплею, яка зумовила рішення Музичук…

Можуть сказати: не слід лізти до чужого монастиря зі своїм уставом. Але, по-перше, держава, яка є членом ООН і мусить дотримуватися всіх засадничих документів Об’єднаних Націй, в тому числі і щодо прав жінок – не монастир, відокремлений від світу. По-друге, організатори міжнародних змагань мають максимально «виносити за дужки» політику і робити все можливе, щоб спортсменам було зручно. По-третє, посилання на «чужий монастир» навряд чи коректні хоча би тому, що правила в ньому, як бачимо, не однакові для всіх жінок, а залежать від настрою влади. По-четверте, йдеться не лише про владу, а й про суспільство, орієнтоване на середньовічні норми, на відміну від низки суспільств інших арабських і мусульманських країн; нагадаю, що Малак Юсеф брала участь у конкурсі «Міс Арабський світ». І, нарешті, якщо ви потрапите до країни, де нормою є людожерство, невже ніщо не зупинить вас від участі у бенкеті канібалів – мовляв, тут такі звичаї, що поробиш?

Але, власне, головне в цій історії інше. Схоже, що на практиці для західного світу, принаймні, для більшості його еліт – від політичних до спортивних – ніяких «прав людини» (крім хіба що на рівні балаканини) не існує, жодні універсальні норми людської моралі не діють, усі ідеї класичного лібералізму померли чи заснули в такому собі «світоглядному анабіозі». А от гроші – це універсальна цінність, яка об’єднує і майже середньовічних теократів, і дуже мультикультурних і постмодерних демократів. На такому тлі українські шахістки виглядають такими собі «білими ґавами» - як і ті нечисленні спортсменки, які відмовилися в 1936-му їхати на Берлінську олімпіаду, і були за це дискваліфіковані. Чи наважаться боси шахового світу дискваліфікувати Анну Музичук і її сестру Марію?

Як на мене, висновок із усієї цієї історії однозначний: міжнародні змагання не можна влаштовувати у деспотичних державах. Але ж гроші вирішують усе чи майже все, тому Мундіаль-2018, попри всі протести, відбудеться у Росії…