Куди йде і куди може прийти Україна?

Непогані показники профіциту бюджету… Закачано до підземних сховищ рекордні обсяги газу… До кінця року трудові мігранти, ймовірно, перерахують (тільки легально!) на Батьківщину понад $10 млрд… За півроку ціна на газ в Україні впала на 28% - і так далі, і таке інше.

А разом із тим днями Андрій Парубій, колишній голова Верховної Ради, поширив у соціальних мережах такий текст:

«ДБР відкрило проти мене кримінальне провадження. За організацію захисту Одеси весною 2014-го. Щоправда, у своєму листі ДБР це називає «масовими заворушеннями». От такий документ. Але, насправді, не здивував. От що здивувало, так те, що у тексті не було (поки що) формулювань про «організацію, координацію і здійснення Парубієм державного перевороту під кодовими назвами «Майдан», «Революція Гідності»», про «незаконне усунення від влади законно обраного президента Януковича», про «захоплення влади організованою злочинною групою», про «злочинну протидію державній політиці реінтеграції України у єдиний простір з братньою Російською Федерацією» і т.д. Хоча, це вже досить виразно прочитується між рядками. Але відчайдушна протидія української влади і громадянського суспільства гібридному захопленню путінською Росією всього нашого південного сходу – восьми українських областей, через захоплення влади проросійськими силами у обласних центрах, зокрема, і в Одесі – тут вже класифікується однозначно – як «факт створення і координування Парубієм А.В. громадських озброєних угрупувань з метою вчинення масових заворушень 02.05.2014 на території м. Одеси.» У документі ДБР це вже стверджується як ФАКТ. Дійсно – нова, химерна епоха…

Але, щодо всього цього задзеркального абсурду маю сказати наступне: як і на Майдані, як і в АТО, як і під час захисту наших південних областей, зупиняючи «русскую весну», я робив все можливе для захисту України. Так як і все своє життя, як і усі ці роки війни. І так буду робити і надалі. Це знають мої друзі і соратники. І хай це завжди пам‘ятають вороги України».

Можна по-різному ставитися до Парубія, але такі формулювання – це, як на мене, вже занадто по-путінському. І якби ж то йшлося про поодинокий казус!

Досить згадати, мабуть, що об’єктом понад десяти кримінальних справ став екс-президент Петро Порошенко (в тому числі, вдумайтесь, за віддання наказу про контрнаступ проти російських інтервентів і їхніх маріонеток на Донбасі влітку 2014-го!), а крім нього – й інші посадовці, які намагалися – більш чи менш успішно – зупинити агресорів. У державній зраді звинувачено колишнього керівника СБУ генерала Грицака, який начебто зірвав виконання оборонного замовлення групою київських інженерів (цікаво, що ця група разом із своєю розробкою незабаром «намалювалася» в Москві…) тощо. Знов-таки, і до Порошенка, і до генерала Грицака може бути чимало більш чи менш серйозних претензій (зокрема через те, що вони так і не приборкали «п’яту колону», а подекуди загравали з нею), але ж це суто інші претензії!

А на додачу екс-президент Віктор Янукович (з якого і його старшого сина ЄС несподівано зняв санкції) заявив, що збирається повернутися в Україну. А ще Янукович вважає своє відсторонення незаконним і через суд домагатиметься свого відновлення на посаді. Що ж, як жартують мої колеги, у нас тоді буде аж два законних президенти, й обидва – надзвичайно «своєрідні»…

Загалом чудова картина, чи не так? Яка може істотно вплинути на соціально-економічні позитиви вже в найближчому майбутньому.

Принагідно безпосередньо про соціально-економічні чинники. Уряд зібрався організувати виплати пенсій та інших різновидів соціальної допомоги на окупованій частині Донбасу. Наче гуманний крок. Але ж цим буде апріорі визнано, що всі ці території не окуповані. Бо за все на окупованих територіях за міжнародним правом несе відповідальність окупант. Власне, так воно де-факто і є: тамтешнім пенсіонерам й іншим отримувальникам соціальних виплат гроші йдуть із місцевих бюджетів, які реально більшою частиною наповнює Росія. Тепер, виходить, тамтешні пенсіонери матимуть дві пенсії, тобто житимуть значно краще за житомирських чи одеських пенсіонерів? Інакше кажучи, російські маріонетки завоювали «народу Донбасу» гарне життя, перемогли Україну? Немає сумніву, що сприйняте це буде – адже ніхто не скасує найгрізнішими постановами російську та проросійську пропаганду на окупованих територіях – як капітуляція України, що дуже істотно посилить настрої на користь Путіна не лише на власне окупованих, а й на звільнених від окупації землях Донбасу. З відповідними наслідками.

Я вже не кажу про те, що серед цих пенсіонерів залишилося чимало тих, хто у 2014 році кричав: «Путін, прийди!». Такі є і по цей бік фронту, але по той бік такі домінують (хто не хотів бути під окупацією, хто з нею не змирився, у більшості виїхали на «велику Україну», чи не так?).

Отож перефразовуючи відому максиму, доводиться констатувати: «Хто не хоче годувати власну армію, той годуватиме сепаратистів Донбасу». Той «хто» - це передусім виборці особисто Зеленського та «Слуги народу». Проте платитимуть не лише вони, а й усі українці. Чи не краще збільшити соціальні виплати для біженців з Донбасу і інвалідів війни? І чи варто не враховувати, що такі виплати неодмінно піднімуть самоповагу «переможців у війні з київською хунтою» та зневагу до «слабака Зеленського» по той бік фронту?

Ну, і як закономірний символ «нової політики» сприймається стенограма розмови Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом, яка вже стала чинником неабиякого політичного скандалу в американському політичному житті і в якій обидві (!) сторони навіть не згадують російського лідера Путіна та його агресивні дії проти України. З боку Трампа таке, як на мене, цілком зрозуміло. А що президент України? Чому він не називав речі своїми іменами? Чому згадав Меркель із Макроном і «забув» про Путіна?

Отож справді: куди наразі йде та куди може прийти Україна?