Як Путін підсадив Європу на нафтогазову голку

Російсько-українська війна – це війна між минулим і майбутнім. Але Бандера зі Сталіним тут ні до чого, а от нафта з газом – так.

Росія минулі 100 років була серед головних набувачів вигоди від нафтового та газового укладу індустріальної фази. Бакинські родовища Російської імперії вивели країну на друге місце за обсягами видобування «чорного золота», а нафта і газ Сибіру дозволи Радянському Союзу розтягнути своє існування на додаткове двадцятиліття: 60-80-і роки.

Розпад СРСР нічого в цьому питанні не змінив. Єльцинська Росія була державою агресивною, але не надто сильною – передовсім, через низькі ціні на енергоносії у світі. Зате в путінську добу вартість нафти і газу невпинно зростала, а разом з нею зростав і російський мілітаризм. А про те, що труби давно стали воєнними засобами Кремля, написано стільки, що й не варто повторюватися.

Коротше кажучи, Росія, будучи серйозним бенефіціаром нафтогазового світового устрою і давно не вміючи виробляти висококонкурентні товари, як ніхто інший була зацікавлена у збереженні старого ладу. Упродовж десятиліть дешевий російський газ (і меншою мірою нафта) буквально заливав Німеччину, дозволяючи німецькій промисловості видавати небачені виробничі показники. Берлін настільки глибоко підсів на російську газову голку, що ледве зміг злізти після початку великої війни.

З іншого боку, отримані з Німеччини євро поверталися туди у вигляді хабарів чиновникам і політикам, а також допомоги лівим та зеленим партіям. Корисні європейські ідіоти та російські агенти лобіювали закриття не лише вугільних електростанцій, але й АЕС, прикриваючись екологічними гаслами – тобто робили все, щоб Німеччина так і залишалася на газовому підсосі Росії.

А найголовніше – хай дешеві російські енергоносії і не могли запобігти розробці Європою альтернативних джерела енергії, але вони могли зробити використання останніх економічно невигідним. І хоча про «зелену енергетику» кричали ледь не з кожної праски, саме російський газ залишався підґрунтям німецького добробуту.

І от тепер ми підходимо до однієї з найглибших пружин теперішньої війни. Після 2014 року ціни на нафту і газ невпинно зменшувалися. Російська економіка неухильно деградувала. Європа дедалі активніше переходила на відновлювані джерела енергії, а США – видобували перспективні сланцеві енергоносії. Якби все йшло в такому ж дусі, вже у 2030-х роках Росія просто випала б з економічної мапи світу – вона втратила б не лише основний шлях одержання прибутків, але й потужну політичну зброю. Зробити ривок в останній момент, розв'язавши загальноєвропейську кризу – ось на що була зроблена ставка у Кремлі.

Якби Київ дійсно впав за три дні, в російських руках опинилися б не тільки головні джерела, але й усі засоби транспортування енергії в Європу, не кажучи вже про власне український газ, якого теж багатенько (особливо в морі). Маючи такий інструмент впливу, Росія законсервувала б ситуацію на якомога довший термін, продаючи дешевий газ в обмін на політичну лояльність.

А програла б від цього не лише Україна – програв би весь світ. Бо поки Росія розбазарювала нафту з газом, «зелена енергетика» та термояд все ніяк не ставали найактуальнішими питаннями порядку денного Першого світу. А значить, планета все так і залишалась у нинішній фазі розвитку.

Натомість поразка Росії у війні та її фактичне витіснення з енергетичного ринку дає світові шанс злізти з голки і спробувати винайти щось нове у цій сфері. Так, не будемо обманюватися – нафтова ера не закінчиться завтра, нікуди не зникнуть Венесуела, Іран та Саудівська Аравія.

Але чим менше нафтократій існує на Землі, тим швидше ми зможемо перейти у майбутнє. І воюючи з Росією, Україна не лише захищає себе, але й наближує це майбутнє.