Розвінчання міфу про ототожнення кримських татар з монголо-татарами

Вороже налаштованим політикам і навіть звичайним громадянам здається, що відмова визнати кримських татар корінним народом позбавить їх можливості створити в Криму національну автономію. А оскільки в повсякденній свідомості статус «корінного народу» може належати лише найдавнішому населенню певної території, значить, назвавши кримських татар «сторонніми», можна відмовити їм у праві на цей статус. На жаль, поширене в 19 столітті неправильне припущення про походження кримських татар від «монголо-татар» отримало в наші дні друге, політичне життя. І хоча в сучасних академічних працях і публіцистичних роботах прямо про це не говориться, але мається на увазі самим текстом, у якому і монголи, і кримські татари однаково іменуються «татарами».

Уже у «Скіфській історії» – першому російському власне історичному творі, написаному Андрієм Лизловим 1692 року, слово «татари» було поширене і на монголів, і на сучасних йому кримських татар.

«Татарове же по той победе твердыни, и грады, и селения половецкия до основания разорили. И вся страны около Дону, и моря Меотскаго (Азовского), и Таврики Херсонския, еже до днесь от прекопания междумория называем Перекопом, и окрест Понта Евксинскаго, то есть Чорнаго моря, татарове обладаша и поседоша». (Татари ж після тієї перемоги твердині, і міста, і села половецькі дощенту зруйнували. І вся країна близько Дону, і моря Меотського (Азовського), і Таврики Херсонської, була від дня перекопування міжмор’я називатися Перекопом, і навколо Понта Евксінського, тобто Чорного моря, татари осіли і облаштувалися).

У цьому випадку автор спирався на багатовікову літописну традицію на Русі називати «монгол» (не в етнічному, а у військово-політичному плані) «татарами». Пізніші європейські та російські хронікери і мандрівники теж відрізняли монгол від татар – «тартар». На європейських картах нерідко можна було побачити за Уралом «Велику Тартарію» аж до 18 століття.

Російський історик і письменник Сергій Глінка у своїх мемуарах в середині 19 століття ставить знак рівності між Монгольською імперією і Кримським ханством, і такий погляд можна вважати характерним для тієї епохи.

«Турботи його (Потьомкіна) були про давнє царство Мітрідатове, і він це царство приніс Росії в дар безкровний. Чого не встигли зробити століття від підкорення Казані і Астрахані, чого не встиг зробити Петро I, то один скоїв цей велетень свого часу. Він упокорив і приборкав останнє гніздо панування монгольського».

Термінологічна плутанина між «монголами» і «татарами», а також застосування словесних гібридів «монголо-татари» і «татаро-монголи» приводила до серйозних труднощів. Вживання всіх цих слів у одному тексті як синоніми створювало ілюзію того, що йдеться про одних і тих самих людей. Ця проблема характерна для головного фальсифікатора кримської історії Павла Надинського.

«Татаро-монгольські орди вогненною рікою пройшли через усі південні степи Причорномор'я, винищуючи і руйнуючи все на своєму шляху. Вони надовго зміцнили своє панування на російських землях... Це ярмо тривало більше двох століть. У Криму господарювання татар тривало з 13 до 18 століття».

Але і справжні вчені, на кшталт Анатолія Якобсона, теж не могли вирватися з полону хибних визначень.

«З татарським завоюванням почалась нова смуга в історії Криму. Вийшовши на початку 13 століття з глибин Азії, монголо-татари... заснували на захопленій ними території могутню державу. Протягом всього 13 століття татарська гроза, «як хмара, яку гнав вітер» (слова сучасника), все більше і більше наближалася до Криму: за першим розгромом Судака 1223 року слідували інші набіги на Крим, поки давня Таврика не стала татарським наділом».

І сьогодні ця проблема нікуди не поділась. Навіть російський портал «Историческая правда» (не плутати з оригінальною українською «Історичною правдою»), який позиціонує себе як науковий, у програмному тексті від 7 березня 2014 року «Кримські татари: міфи і реальність» пише відверті дурниці. Уже перше запитання «Чи правда, що татари прийшли до Криму раніше за росіян, і тому вони вважаються корінним етносом півострова?» сформульоване юридично безграмотно, і відповідь йому до пари. «Про те, що слов'яни Східної Європи, зокрема й росіяни, не лише здавна проникали до Криму, а й жили тут, є чимало свідчень у найрізноманітніших авторів, – так починається відповідь, а так закінчується, – татари ж прийшли до Криму тільки в XIII столітті». Не сказано жодного слова про статус корінних народів і про те, що «татари» і «кримські татари» – не одне і те ж.

Друге питання звучало набагато конкретніше: «Кримські татари – це нащадки монголо-татар?». У наступних трьох абзацах прямо цього не було написано, але читачеві давалося зрозуміти, що, начебто «нащадки», хоча і не уточнюється – «монголів» або «татар». До того ж у відповіді «кримці» сплутані з «кримчанами».

Загалом, зовсім не дивно, що весь інший інтернет, а значить і безліч обивательських умів, як і раніше вірить у походження кримських татар від якихось «монголо-татар». Впишіть у пошукову систему фразу «Кримські татари – не корінний народ Криму» – і насолоджуйтесь однотипними поясненнями, що до 1223 року про «татар» ніхто не чув, значить, вони не найдавніший народ півострова, значить їхні нащадки – кримські татари – не можуть претендувати на статус корінного.

Банальне невігластво і політичний запит в сумі дають сумні результати.

З етногенезом кримських татар усе непросто – надто багатьма міфами обріс цей процес, і ще проведено надто мало наукових досліджень. Що ж до «справжніх» татар – то це було велике і сильне далекосхідне плем'я (чи союз племен) не то монгольського, не то тюркського походження. В 11 столітті татари були головною силою в регіоні, їхній етнонім набув широкої популярності. 1202 року татари зазнали поразки від Чингісхана і зазнали геноциду – були вбиті всі дорослі чоловіки. Але їхня назва збереглась і була перенесена китайськими істориками на інші народи, зокрема й на монголів. Уже 1221 року з'явився гібрид «монголо-татари» – китайською «мен-да», скорочення від двох етнонімів: «мен-гу» (монголи) і «да-да» (татари). Уцілілі татари пізніше були введені до складу монгольської армії, що зустрілася з військом Русі на річці Калці 1223 року. Чи то від союзних половців, то від самих монгольських послів літописці і прийняли слово «татари», що стало традиційним. За сьогоднішніми стандартами всі багатонаціональні війська Чингісхана і його наступників треба називати монгольськими – суто з політичної точки зору.

Щоб якось пояснити поєднання монгольської верхівки з переважно тюркським населенням Орди російський історик Петро Наумов 1823 року запропонував використовувати термін «татаро-монголи», що зберігся і в радянській літературі. У Російській імперії терміном «татари» позначали все населення Золотої Орди та її уламків, а потім – до початку ХХ століття – півтора десятка найрізноманітніших тюркських народностей: від азербайджанців до хакасів.

Прикметник «кримський» спочатку означав лише географічну локалізацію кримських татар (так, державною мовою в Кримській АРСР була просто «татарська») і лише в ХХ столітті став частиною самоназви – киримтатарлар. У наші дні триває процес затвердження нового етноніма – киримлар – буквально «кримці». До речі, це слово використовували в документообігу Московської держави в Ранній новий час.

Розгляд по суті питання кримськотатарського етногенезу виходить за рамки цієї статті. Але можна стверджувати однозначно: кримські татари – не те ж саме, що і «монголо-татари». Виводити кримських татар із будь-яких інших «татар» лише на підставі співзвучності етнонімів – абсолютно ненауково; занадто вже багато абсолютно різних значень має термін «татари».