В Криму все почалося, в Криму все й закінчиться

Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому: Україні чи Росії? Яким має бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб’єкт федерації, автономія чи регіон під міжнародним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом – російській етнічній більшості чи корінному кримськотатарському народу? Як Україні слід вести політику щодо півострова – дати йому якнайширші повноваження чи запровадити пряме управління з Києва, умовляти кримчан добрим словом або ж запровадити безжальну економічну блокаду?

Якщо вам здалося, що ці питання включені в перелік тем нинішніх переговорів між Арахамією та Мединським – то ви майже не помилилися.

Наприкінці грудня 1917 року Москва розв’язала війну проти Києва, так само, як і сьогодні, начебто не з метою окупації, а для «визволення трудового люду з-під гніту буржуазного режиму». У тій війні Україна навіть залишила Київ, але зрештою за допомогою європейських союзників не тільки повернула втрачене, але й вигнала більшовиків із захопленого ними Криму.

Через несприятливу міжнародну кон’юнктуру приєднати півострів тоді не вдалося, але прецедент був створений.

У травні 1918 року почалися перемовини російської та української делегацій, які завершилися 12 червня укладанням формального перемир’я. Однак багато дражливих питань, зокрема і кримське, так і не були вирішені. По ньому домовилися провести референдум!

«Обидві делегації, заявляючи, що при визначенні кордонів будуть однаково вважати на політичні, економічні та інші інтереси народів як цілого, і ґрунтуватися на етнографічному принципові, виходячи з нього, погоджуються установити державні межі мировим договором: але ж в поодиноких, зазначених в тім договорі спірних місцевостях, і в зазначені у тому ж договорі терміні, обидві сторони погоджуються звернутися до організованого і вільного запитання людності для остаточного установлення державних меж у цих місцевостях»

Нічого не нагадує із сьогодення?

Чому ж так сталося? Найкращу відповідь дав Володимир Ауербах, тодішній заступник міністра торгівлі Української Держави:

Ну а потім Росія вдруге напала на Україну, знову під вивіскою «нас там немає», і Київ на довгі десятиліття став радянським, а Крим – російським.

Тому немає нічого дивного, що і сьогоднішня війна почалася з Криму і своїм найгострішим кутом знову впирається в нього. Формально анексувавши півострів 2014 року, Путін зробив неможливим мирне розв’язання конфлікту.

День, коли Україна офіційно відмовиться від Криму, стане першим днем початку її кінця як єдиної держави. День, коли Росія поверне нам Крим, стане останнім днем існування її режиму.

Тому тут неможливо домовитися десь посередині, тут або ми, або вони. Якщо Кремль просто відступить, зберігши півострів, то за 20 років він спробує повторити завоювання України знову. І не факт, що ми тоді встоїмо.

Тому повернення Криму Україні – запорука не просто закінчення війни та безпеки у майбутньому, а самого існування нашої держави.