Євген Марчук. Це була велика удача для Незалежної України

Якась дивна мені трапляється сьогодні реакція на смерть Євгена Кириловича Марчука. Дивна – тому що без варіантів чорно-біла. Або він генерал КГБ, який замазав себе роботою в «антидисидентському» 5-му управлінні; ініціатор чистки архівів КГБ на початку 90-х, яка багато кому дозволила сховати кінці у воду; другий (після Медведчука, а Кравчук там, до речі, теж був) у списку сумнозвісної партії СДПУ (о). Або ж він – глава СБУ, за якого рішуче, швидко та ефективно було подолано першу – «мєшковську» - спробу кримського сепаратизму у 1993-му; організатор відсічі зазіханням на українську Тузлу у 2003-му; а головне - перший і чітко послідовний ідеолог курсу України на ЄС і НАТО.

Там ще багато різного можна прочитати про нього в Мережі. Але спитайте себе з позицій дорослої людини і 2021 року: чи могла, чи може трансформація УРСР в незалежну Україну відбуватися інакше, чи могли в 90-ті її реалізовувати інші люди, «однозначні» з погляду сьогоднішнього дня? Відповідь – теж однозначна - ні. Вона й доведення не потребує. Коли не так, то це те саме, що досі побиватися через те, що президентом у 91-му обрали компартійного секретаря Кравчука, а не дисидента Чорновола. Такою тоді була Україна, іншого варіанту не існувало.

І тому Євген Марчук – це була велика удача для незалежної України, він багато в чому їй допоміг відбутися. То вже наша відповідальність зробити її кращою. А Марчук в історії залишиться, причому – з «другим» своїм обличчям, а не з «першим».

Царства Небесного, Вічної пам’яті генералові армії Марчуку.

Читайте також: