«Нью-Йорк Таймс» вилила відро крижаної води на голови українців. Як це сприймати?

Газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала редакційну статтю (тобто вона виражає позицію редакції), яка «вилилась» нам на голови, як відро крижаної води. Якщо дуже коротко, там про те, що марно Штатам сподіватися, що Україна переможе. Росія дуже сильна і тому адміністрації варто не мільярди кидати в це полум’я, а примусити Україну до поступок. Тобто знову: дайте що-небудь Путіну з українського суверенітету, а то не відчепиться.

Дуже схожий «мирний план» запропонував італійський прем’єр Маріо Драгі. Згідно з ним, Росія поступається чимось лише «косметично», визнаючи де-юре український суверенітет над Кримом і Донбасом. Вся решта пунктів де-факто руйнує цю фількіну грамоту: «широка автономія» для цих анклавів пропонується настільки «широка», що незрозуміло при чому там взагалі Україна та її конституція – аж до «забезпечення безпеки власними силами». Плюс український нейтралітет, звісно, під невідомо які «гарантії».

До нього приєднався древній Берлусконі: дайте Путіну, дайте що-небудь ґвалтівнику Путіну!

А німці збираються передати Україні свої «три зенітки» у… липні. Раніше не могли і не можуть, бо «путінферштейєри» заклюють.

А французи заговорили про таке собі «гетто для України» в ЄС: от і щоб нібито прийняти, але не повністю, а трошки, на півшишечки, тільки би Путін не дратувався, тільки би кишеньки собі набивали ті, хто давно набивають на перевірених схемах.

Тим часом, «нєкто Хаснуллін» по-хазяйськи об’їзжає захоплене українське Приазов’я, метикує, як їм там «обустроить россию». І усвідомлення цього – рве душу.

… Тепер – видихнули, не панікуємо. Аналізувати це немає жодного сенсу. Тут на прямо сформульовані запитання треба відповідати одразу. Звідки воно, все це? Хто за цим стоїть? Навіщо зараз?

Америка. Там ліваки-антиглобалісти, які мають колосальний вплив на ту ж «NYT» і через структури Демпартії – на нинішню адміністрацію відчувають, що не по-їхньому Вашингтон «рулить», тому й поспішають втрутитися. Вони звикли досягати мети, якою б вона не була. Ну, типу імперативу щодо церковного вінчання геїв. Раша не любить ЛГБТ? То й що? Зате вона проти «злочинного глобалізму». А на будь-яку пожежу ліваки, зазвичай, поспішають зі своєю каністрою… Наша надія і віра в тому, що у США уже зрозуміли, яку небезпеку несе лівацька зараза. А якщо зрозуміли, то мають подолати.

Італія. Ви думаєте просто нормальній людині очолювати уряд ліво-правої коаліції популістів? Маріо Драгі треба щось кинути «П’яти зіркам» і «Лізі Півночі», давнім друзям і нахлібникам фашистської росії – він і кидає цей свій безумний «мирний план». Але зверніть увагу: його 100% не приймуть ані росія (там же Крим де-юре український!), ані Україна – хоча б через «широку автономію», яка нічого українського не передбачає. Бравісімо, пане Маріо!

Німеччина@Франція. До маневрів уже, слава Богу, «нормандської двійки», а не трійки, треба ставитися, як до погоди: сьогодні погана – завтра буде краща. В Європі уже дозріли нові центри впливу, а спонукав, до цього, як не дивно, вихід союзної нам Британії з ЄС. Тож тут, як з вікопомним «брекзітом»: сьогодні так, а завтра буде зовсім не те, що всі думали.

…На переломі другої і третьої декади травня, ми переживаємо якісь особливо важкі дні. Завис фронт на Сході і Півдні, окупанти окопуються, наші чекають на «велику зброю». А на колосальному театрі – від Пекіна і Делі – до Рима, Парижа і Нью-Йорка – розгортається, можливо, вирішальна ІПСО цієї війни. Інформаційний фронт гримить розривами циклопічної сили. Всі і всюди, з різних ресурсів, закликають Україну не сподіватися на швидку перемогу, взагалі, не сподіватися на перемогу, а відкупитися від Утіна бодай чимось, здати йому щось, аби він відповз, нехай на рік-два, просто відповз поки що.

Старий Берлусконі, лівацька професура в Америці, продажна німецька верхівка, яка намагається всидіти на кількох стільцях, так само хитрозроблені французи, китайці, які традиційно все роблять, аби взяти своє, «чим би воно не закінчилось»...

...А ми? Нам треба (і особливо в тилу, бо там наш фронт!) все це бачити – і стояти, шукати і знаходити зброю та резерви, битися. Як на Майдані 19-20 лютого 2014-го. І повторювати – без пафосу та уперто – лише одне слово: ПЕРЕМОЖЕМО.