Українці переживають втрату свого колишнього «Я»

Ця історія не про війну. Але.

Джанін Шеперд – професійна спортсменка. Напередодні Олімпійських ігор її збила вантажівка, внаслідок чого було зламано хребет та шию. Джанін більше не могла ходити. Вона сиділа біля вікна в інвалідному візку і розуміла, що все її життя, яке вона будувала роками крок за кроком, закінчено. На той момент так воно й було, але це була не всесвітня, а її особиста криза.

Від цього ставало Джанін ставало ще гірше, адже довкола були радісні, щасливі люди, які продовжували жити своє звичне життя. Криза за кризою і нарешті Джанін дісталася до самого дна розпачу. Спершу вона скорилася і віддалася долі на знищення. Але потім – несподівано відкрила для себе нове життя. Те, яке вона не планувала.

Я дивилася це відео мільйон разів, але я пишу ці рядки, і в мене все одно хвиля мурашок. Бо наразі саме це проживаю не тільки я, але й мільйони інших людей з України. Ми проживаємо втрату свого колишнього «Я». І не за власним вибором, бо колишнє життя відібрали інші, силою. Це найжахливіший період у житті, який не всім вдається успішно пройти. Тому що в цій точці з'являється чітке переконання, що жити немає сенсу, що світ несправедливий, тобі жахливо не пощастило і так – буде завжди. Але…

Говорять, що життя змінюється тоді, коли змінюються наші старі переконання. Проте вони не можуть змінитися силою думки. Вони відпадають самі через зовнішні важкі обставини, коли ми досягаємо самого дна і те, що було вчора, не працює сьогодні. Поява нового можлива лише на повністю роздробленому старому. Іноді це менші втрати (хотілося б!), Іноді – катастрофічні. І передбачити їх неможливо.

Нинішня ціна – завелика. Тисячі невинних загиблих та понівечених, серед яких і діти. Страшний досвід, страшна ціна, від якої кожна нормальна людина відмовилася б, знай вона про неї раніше. Але.

Якщо вже цей досвід стався. Якщо колишнього «Я» з його відношенням до всього і всіх навкруги вже немає і навряд чи повернути. Якщо – то самий час почати жити своє друге, незаплановане життя. Як і зробила Джанін.

Раз їй не судилося стати титулованим бігуном, вона вирішила стати пілотом. Це було теж нелегко, але, принаймні, можливо, з огляду на те, що вона була в інвалідному візку. Поступово нове життя так захопило Джанін, що згодом вона почала знову ходити (!) і розповідає цю історію у відео, самостійно переміщуючись сценою! Слідом склалося і її особисте, і соціальне життя.

Щоразу, коли мені лячно і немає жодної краплі сил, я згадую цю історію. Можливо, це ніяке не підбадьорення для інших у нинішніх реаліях, але для мене – так.

Адже майже всім нам судилося почати незаплановане життя.

Яким воно виявиться, в якій ролі ви там опинитеся, з якими пріоритетами/цінностями, з ким та де? Це все дуже індивідуальні та навіть інтимні питання. І приймати рішення – кожному з нас.

Незаплановане та вкрадене життя – це дуже страшно та важко. Але.

Це не кінець.

Це завжди початок нового «Я».