Чи треба сумніватись у патріотизмі українців за кордоном?

Я дуже багато спілкуюся з українцями, які є наразі вимушеними переселенцями та розкидані по всьому світу. Більшість з них вдаються до почуття провини «я не в Україні і тому не достатньо їй допомагаю, отже я – зрадник і не патріот». Я ні в якому разі не експерт, який знає правильну відповідь, я лише можу висловити свою думку.

Отже, стосовно користі для України.

Розвиток будь-якої країни складається з двох факторів: внутрішня і зовнішня політика. Внутрішня політика – це розвиток країни зсередини, а зовнішня – то формування її іміджу у світі та пошук друзів/партнерів/союзників серед інших держав та її громадян. Розвиток неможливий, якщо заподіяна лише одна частина цієї формули. Тобто і внутрішня, і зовнішня політика мають працювати одночасно і паралельно. Але важливим є те, що кожний громадянин має пам’ятати: внутрішньою і зовнішньою політикою займається не тільки влада, але і звичайні люди.

Перебуваючи за кордоном – як туристи, експати, емігранти чи вимушені переселенці – ми одразу стаємо часткою зовнішньої політики України. Саме це особисто я називаю патріотизмом: коли людина не відірвана від своєї держави (нацкультури), а уособлює себе з нею, тобто позиціонує себе як носій культури свого народу та частку своєї держави. І неважливо, скільки часу ти знаходишься за кордоном: три дні чи три роки. За робочим контрактом ти тут або як вимушений емігрант. Адже якщо людина, перебуваючи в іншій країні, тримає в голові, що «я є Україна та допомагаю її зовнішній політиці» – це суттєво відображається на її словах, діях та рішеннях.

Наші митці, студенти, науковці, спортивні діячі та взагалі всі, хто зараз перебуває за кордоном, – це частина нашої зовнішньої політики. Це залучення потенціальних туристів, партнерів, інвесторів, експатів тощо. Це – наш імідж. І зараз, в умовах війни, він є для нас особливо важливим. І одразу після війни, тобто нашої перемоги, він суттєво нам допоможе у відбудові країни. Отже.

Якщо ви наразі за кордоном і почуваєтеся винними, змініть своє самопозиціонування. Постійно нагадуйте собі, що я – частина України, я – носій її культури, я – її зовнішня культура. Таке позиціонування одразу направить вас на курс користі для своєї країни. Бо патріотизм – то не лише вдягнена вишиванка, то активна позиція по відношенню до своєї країни і уособлення себе її вагомим елементом.

Приблизно 80% тих, з ким я спілкуюся, планують повернутися в Україну. І я вірю, що саме так і відбудеться, бо Україна, на відміну від європейських країн, дуже свободна та комфортна для ведення бізнесу та з точки зору доступу до житла. Хтось повернеться вже цим літом, хтось – через рік. А якийсь процент – ніколи. Але це теж може відіграти нам на користь.

Однак лише у тому випадку, якщо більшість з цих людей позиціонуватимуть себе саме як українці. Як зовнішню політику своєї країни.