Про Brexit. Другої Британської імперії не буде

Однак залишилося докинути декілька нюансів. Спершу про якість політичного класу у ЄС, у Великій Британії і взагалі у світі. Не раз писалося, що коли настане криза, то роз'язати її зможуть тільки люди просвічені й компетентні. Сто разів писали про класичного лорда Невіла Чемберлена – так-так, саме того, що продавши Гітлеру Чехословаччину, прославився у 1938 році й навіки вікопомною фразою «я привіз мир нашому поколінню» - прем’єр-міністра Великої  Британії у вирішальних 1937—1940 рр., лідера Консервативної партії «Торі». І приклад цього політичного бонвівана мав би бути повчальним. І не лише для Девіда Камерона, а для всього політичного класу Європи. Але де там.. Тому будуть відповідати за повною програмою. І не лише своєю політичною кар’єркою, але й перед історією і своїм не надто прозорливим народом.  Бо ж такі політичні фраєри, як Камерон, мали б знати, чим закінчиться це волевиявлення як завжди незорієнтованого, і як завжди ні в чому не винного народу. Ну як можна запитувати в некомпетентних людей, видаляти нирку чи ні? Як можна проводити такий непідготовлений референдум? Як можна запитувати в некомпетентних людей щось про ЄС, коли найбільш поширене запитання «людей, що голосують», було - а Росія входить до ЄС чи ні? Тому зараз ми побачили тріумф некомпетентності не лише «людей із вулиці», але й європейського політичного бомонду. А дійсно, де вони були - усі ці Федеріки Моґеріні (де вона?!!!), де верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, де Голова Європейської Ради Дональд Туск (де він?!!!) і т.д.? Що це за політична біжутерія? Навіщо вона, коли з ЄС виходить ціла Велика Британія, а вони як під землю позападали. Розпачає одна Ангела Меркель. Про Франсуа Олланда і решту не буду… Чи мали б Моґеріні, Туск і вся Єврокомісія подати у відставку? У старій Японії мали б зробити харакірі. А як ні, то хоча б публічно з`їсти свої шкарпетки - жарт. Та повернімося до Великої Британії - політична еліта Англії, може цим референдумом добити той оцупок, що залишився від Британської імперії (бо відкриваються можливості для окремої позиції Шотландії і Північної Ірландії , які проголосували не так). Чи вся вона, а не невдаха Камерон має за це відповідати?

Тепер про форми здійснення демократії – тобто про форми здійснення свобод.  Некомпетентна референдумна демократія дискредитувала себе ще задовго до референдуму в Нідерландах. Народ часто не знає, що робить. На професора Преображенського кивати не буду - але й Гітлера обрав і до нестями кохав усе той же завжди незорієнтований, і як завжди ні в чому не винний народ... Тому не молімось на те, що не святе і не досконало мудре. Тому зараз ми бачимо тріумф некомпетентності, який подається як реалізація свобод. І тут я веду мову не про демократію взагалі, а про некомпетентного виборця, про некомпетентний  провідний клас, який не виконав свого завдання й не підготував народ  до осмисленого вибору. І я зовсім не за просвіченого монарха чи камору. Ми спостерігаємо кризу актуальної на даний момент форми демократії як реалізації політики - тобто прийняття рішень. Особливо архаїчними є форма реалізації демократії у Великій Британії, так само як особливо неефективною є референдумна демократія, яка не лише некваліфікована - бо голосують безвідповідальні за великим рахунком громадяни - але масово перетворюється на популістську, демагогічну і охлократичну демократію. Це час тріумфу диких популістів – Дональда Трампа, Алексіса Ципраса, Морін Ле Пен, а в нас Олега Ляшка, Юлії Тимошенко – зрештою, усіх, хто на плаву в нашому політикумі.

А тепер про справді істотне. На жаль, британський народ пішов усупереч своїм інтересам – якщо дивитися з перспективи. Політика має бути відповідною економічним трендам, що мають свою динаміку й тенденції. Теперішній тренд - це світовий ринок. Якщо одним словом – то це глобалізація. Глобалізація всього. І ЄС є спробою адаптувати Старий архаїчний (!) континент, континент архаїчних націй до нових умов. Тому й економіка, яка є основою всього, а також її похідні – форми здійснення свобод, тобто форми реалізації демократії, і форми реалізації цієї демократичної волі в політиці, мають реалізуватися у глобальніших формах, у глобальніших рамках, ніж вузьконаціональні - принаймні в рамках Старого континенту. Це тренд, який не залежить від національної гордості, навіть національної гордості незламних британців - це об’єктивна, дана нам у відчуттях реальність – знову жарт. Повернення до замкнутих національних ринків XIX століття неможливе. Як неможливе й повернення до національних держав ХХ століття у буквальному значенні цього слова. Натомість горді обивателі туманного Альбіона вирішили замкнутися у своїй англійській (навіть не британській) черепашці.

Очевидно, що ще однією причиною виходу Великої Британії з ЄС є те, що ЄС звівся до забюрократизованого клубу держав, що мають за мету тільки одне – добробут, добробут і добробут. Жодні моральні чи якісь інші ідеологічні цінності її членів насправді не об’єднують. Попри інтелігентські теревені про європейську ідентичність чи цінності. Брюссельська бюрократія звела все до стандартів – на картоплю, звісно. А цього, у ситуації соціальної несправедливості чи турбуленції, виявилося замало. Етична згода, якась моральна (самому смішно) платформа мала б єднати народи. Чи хоча б страх – як от після катастрофи Другої світової війни. Але їх немає. Тому, як лишень похитнувся добробут, - то всі по хатах, зі своїм табачком…

Знаю, що так не буде. Знаю, що еліти вже шукають виходу з цього ідіотизму. Вони не такі, як правителі  Росії, які хочуть повернутися в минуле. Усі розуміють, що не буде другої Британської імперії. Колишній прем’єр-міністр Сір Джон Мейджор уже сказав, що вчора Велика Британія перетворилася у маленьку Англію. До речі – чи надасть королева лицарської гідності Девіду Камерону – не певен… За що – за те, що розвалив рештки колишньої світової імперії?

Очевидно, що тверезо мислячі люди змінять все, щоб все залишилося так, як було – настільки, наскільки це можливо, звичайно. Для Великої Британії сконструюють якийсь особливий статус, щось на кшталт гіперасоціації – як для Норвегії чи Швейцарії. Зрештою, це може стати лазівкою і для нас.

Так, старшого віку британці голосували за повернення в минуле - але молодь голосувала за ЄС. Тому Другої Британської імперії не буде. Навіть ті британські політики, які в боротьбі за крісла наламали дров, це розуміють.  Розуміють, що тепер Британія (із Шотландією чи без) буде оцупком, який шукатиме, куди ж приткнутися - попроситися 51-м штатом у США чи приплестися до того ж ЄС - візьміть мене в зад (як влучно кажуть в Галичині). Ну що ж, «унтер-офицерская вдова сама себя выпорола». Нема на то ради…

Маятник рушив у протилежному напрямку, каже дехто, - від великого європейського проекту. Путін потирає рученята. Та чутки про смерть сильно перебільшені. Це буде рух не у протилежний бік - бо так він повернувся б до того самого місця, що неможливе – час, в тому історичний час незворотній. Ми можемо сказати тільки, що почався пошук нового. У тумані. Можливо англійському.

 Le roi est mort! Vive le roi! 

Часопис Ї