рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Бізнес-комунікації в провінції: феодалізм на марші

    • Тетяна Єщенко

      PR-менеджер, медіаексперт, публіцист

    • Розсилка
    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить - Бізнес-комунікації в провінції: феодалізм на марші
    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить

    Більшість компаній узагалі ведуть бізнес в провінції практично таємно

    Українське бізнес-середовище розчароване реформами і з острахом спостерігає, як ростуть рейтинги популістів. Утім, констатуючи ці невтішні тенденції, вітчизняні компанії упускають із поля зору той факт, що принципи їхніх взаємовідносин із територіями, де вони ведуть бізнес, якраз і формують аудиторію, яка відгукується тільки на подачки, і оцінює будь-яких зовнішніх гравців із позиції «хто більше заплатить».

    Говорячи з іноземцями і відвідувачами економічних форумів про нові технології і смисли ХХІ століття, в спілкуванні з населенням у регіонах бізнес-сектор переходить на стилістику і смисли феодального ладу. Бізнес позначає свою присутність в провінції до нудоти однаковим чином, у відповідності до лубочних уявлень про бідуючий безпорадний народ та доброго пана-господаря, який всіх голубить і рятує. Просто пробіжіться заголовками районних газет та місцевими стрічками новин. Повідомлення про компанії, які відкривають курси підприємництва, клуби науки, засновують гранти на проекти розвитку сіл, тонуть в солодкій масі інших новин, на кшталт «Компанія Х дарує селу дитячий майданчик», «Компанія Y вручила паски багатодітним мамам району», «Директор компанії Z порадував дитячий садок новим пилососом».



    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить. Набагато простіше дати грошей на черговий майданчик чи пилосос, і таким чином сповна виконати «подружній обов'язок» перед місцевою владою (щоб не чіпала), і громадою (за заподіяні незручності чи шкоду екології). На камери ці активності пафосно називають «соціальною відповідальністю бізнесу». Але фактично, це – своєрідна форма проституції, де прихильність тубільців і доступ до території стають товаром, що має свою ціну. «Клієнти», які сповна користуються такою послугою, не зазнають репутаційних втрат. Адже можливо в одній інформаційній реальності (для багатшої аудиторії) бути лідером галузі і брендом року, одночасно здобуваючи в провінційній реальності депутатство шляхом роздачі грошей чи гречки (особливо цього й не приховуючи). А нарікати, що скільки грошей цим тубільцям у селі не давай, а вони все одно вовком дивляться і не поважають ваш бізнес – все одно, що обурюватися жадібністю куртизанок, які не кохають вас, скільки їм не плати.

    Тож виходить, що більшість компаній узагалі ведуть бізнес в провінції практично таємно (інколи сповіщаючи про своє існування лише оголошеннями про вакансії). Один із власників пояснив таку «лінію партії» убивчим аргументом: якщо ми привернемо тут до себе увагу, нас…завалять проханнями про матеріальну допомогу. Мовляв, місцевий люд хоче тільки грошей, а по-іншому до них не достукатися. Панове, а ви по-іншому хоча б намагалися? Чому серед партнерів книжкового фестивалю, який щойно відбувся в моїх рідних Черкасах, нема жодного роботодавця та платника податків, які гордо надували щоки на інвестиційних форумах? Коли бізнес-середовище ігнорує подію, яку організовують та фінансують через «Спільнокошт» місцеві активісти та інтелігенція, це виглядає як мінімум, дивно. Адже такі теми дають чудовий привід бізнесу заявити про себе і налагодити контакт із думаючою частиною громади. Чому б не представити своє бачення розвитку, взяти участь у дискусіях, розповісти, які книги ви читаєте, а які варто читати, щоб йти в ногу з часом? І принагідно, дати сигнал місцевій громаді, що розумні і читаючі люди тут потрібні, що у них є майбутнє в цьому місті.

    І бізнес ще скаржиться, що в селах все важче знаходити працівників (притомні виїжджають, а ті, що залишаються, сидять на субсидіях і не хочуть працювати). Що Верховна Рада голосує за абсурдні закони, що місцева влада лише просить грошей на свої «хотілки», що Україну будують державою утриманців, а не відповідальних громадян, які бажають працювати і розвиватися. Панове бізнесмени, ваша комунікація з громадами в феодальному стилі перерізування стрічок і роздачі подарунків якраз і підживлює середовище утриманства. А хочете його змінити – вчить матчасть, почніть думати над тим, який вигляд мають ваші слова та вчинки, запрошуйте професіоналів, вийдіть за рамки заяложених шаблонів позаминулого століття. Урочисте дарування пилососа дитячому садочку в ХХІ столітті - не соціальна відповідальність вашого бізнесу, а ще одне нагадування громаді, хто тут господар і хто її «танцює»...

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Оксана Забужко
    Оксана Забужко

    Українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист

    Ігор Луценко
    Ігор Луценко

    Народний депутат 8 скликання

    Віктор Небоженко
    Віктор Небоженко

    Директор соціологічної служби «Український барометр»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ