рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Бізнес-комунікації в провінції: феодалізм на марші

    • Тетяна Єщенко

      PR-менеджер, медіаексперт, публіцист

    • Розсилка
    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить - Бізнес-комунікації в провінції: феодалізм на марші
    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить

    Більшість компаній узагалі ведуть бізнес в провінції практично таємно

    Українське бізнес-середовище розчароване реформами і з острахом спостерігає, як ростуть рейтинги популістів. Утім, констатуючи ці невтішні тенденції, вітчизняні компанії упускають із поля зору той факт, що принципи їхніх взаємовідносин із територіями, де вони ведуть бізнес, якраз і формують аудиторію, яка відгукується тільки на подачки, і оцінює будь-яких зовнішніх гравців із позиції «хто більше заплатить».

    Говорячи з іноземцями і відвідувачами економічних форумів про нові технології і смисли ХХІ століття, в спілкуванні з населенням у регіонах бізнес-сектор переходить на стилістику і смисли феодального ладу. Бізнес позначає свою присутність в провінції до нудоти однаковим чином, у відповідності до лубочних уявлень про бідуючий безпорадний народ та доброго пана-господаря, який всіх голубить і рятує. Просто пробіжіться заголовками районних газет та місцевими стрічками новин. Повідомлення про компанії, які відкривають курси підприємництва, клуби науки, засновують гранти на проекти розвитку сіл, тонуть в солодкій масі інших новин, на кшталт «Компанія Х дарує селу дитячий майданчик», «Компанія Y вручила паски багатодітним мамам району», «Директор компанії Z порадував дитячий садок новим пилососом».



    Бути відкритими, будувати відносини, комунікувати з мешканцями сіл і містечок, шукати цікаві спільні теми і створювати розвиткові проекти - довгий і затратний шлях, у якому вітчизняний бізнес поки що себе не бачить. Набагато простіше дати грошей на черговий майданчик чи пилосос, і таким чином сповна виконати «подружній обов'язок» перед місцевою владою (щоб не чіпала), і громадою (за заподіяні незручності чи шкоду екології). На камери ці активності пафосно називають «соціальною відповідальністю бізнесу». Але фактично, це – своєрідна форма проституції, де прихильність тубільців і доступ до території стають товаром, що має свою ціну. «Клієнти», які сповна користуються такою послугою, не зазнають репутаційних втрат. Адже можливо в одній інформаційній реальності (для багатшої аудиторії) бути лідером галузі і брендом року, одночасно здобуваючи в провінційній реальності депутатство шляхом роздачі грошей чи гречки (особливо цього й не приховуючи). А нарікати, що скільки грошей цим тубільцям у селі не давай, а вони все одно вовком дивляться і не поважають ваш бізнес – все одно, що обурюватися жадібністю куртизанок, які не кохають вас, скільки їм не плати.

    Тож виходить, що більшість компаній узагалі ведуть бізнес в провінції практично таємно (інколи сповіщаючи про своє існування лише оголошеннями про вакансії). Один із власників пояснив таку «лінію партії» убивчим аргументом: якщо ми привернемо тут до себе увагу, нас…завалять проханнями про матеріальну допомогу. Мовляв, місцевий люд хоче тільки грошей, а по-іншому до них не достукатися. Панове, а ви по-іншому хоча б намагалися? Чому серед партнерів книжкового фестивалю, який щойно відбувся в моїх рідних Черкасах, нема жодного роботодавця та платника податків, які гордо надували щоки на інвестиційних форумах? Коли бізнес-середовище ігнорує подію, яку організовують та фінансують через «Спільнокошт» місцеві активісти та інтелігенція, це виглядає як мінімум, дивно. Адже такі теми дають чудовий привід бізнесу заявити про себе і налагодити контакт із думаючою частиною громади. Чому б не представити своє бачення розвитку, взяти участь у дискусіях, розповісти, які книги ви читаєте, а які варто читати, щоб йти в ногу з часом? І принагідно, дати сигнал місцевій громаді, що розумні і читаючі люди тут потрібні, що у них є майбутнє в цьому місті.

    І бізнес ще скаржиться, що в селах все важче знаходити працівників (притомні виїжджають, а ті, що залишаються, сидять на субсидіях і не хочуть працювати). Що Верховна Рада голосує за абсурдні закони, що місцева влада лише просить грошей на свої «хотілки», що Україну будують державою утриманців, а не відповідальних громадян, які бажають працювати і розвиватися. Панове бізнесмени, ваша комунікація з громадами в феодальному стилі перерізування стрічок і роздачі подарунків якраз і підживлює середовище утриманства. А хочете його змінити – вчить матчасть, почніть думати над тим, який вигляд мають ваші слова та вчинки, запрошуйте професіоналів, вийдіть за рамки заяложених шаблонів позаминулого століття. Урочисте дарування пилососа дитячому садочку в ХХІ столітті - не соціальна відповідальність вашого бізнесу, а ще одне нагадування громаді, хто тут господар і хто її «танцює»...

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Володимир Цибулько
    Володимир Цибулько

    Український письменник

    Андрій Піонтковський
    Андрій Піонтковський

    Публіцист, політолог

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ