Як реагувати на Путіна

Як Заходу варто реагувати на серйозну ескалацію конфлікту на сході України? Що робитимуть Брюссель і Вашингтон, якщо Росія продовжить відправляти туди своїх військових?

Незважаючи на те, що аналітики часто пропонують забезпечити Україну оборонною зброєю, багато часом забувають про те, що Захід залишається найбільшим торговельним та інвестиційним партнером Росії. Нинішні санкції проти Москви забороняють експорт у Росію обмеженого набору послуг і технологій, не зачіпаючи більшу частину російської торгівлі із Заходом. Зокрема, вони ніяк не обмежують експорт російських енергоресурсів в Евросоюз.

Головною статтею російського експорту енергоресурсів залишається сира нафта, а не природний газ. Близько 40% державного бюджету Росії складається з доходів від експорту сирої нафти, а на природний газ припадає менше 10%. Більше того, приватний прибуток, отриманий в результаті нафтопошукових робіт, буріння і транспортування, є доволі вагомою частиною російської промисловості і має велике значення для функціонування російської економіки. Велика частина нафти і природного газу надходить на ринки Евросоюзу по газопроводах, оскільки танкерного флоту та інфраструктури Росії недостатньо для того, щоб експортувати значні обсяги нафти по морю.

На відміну від відключення Росії від міжнародної системи банківських платежів SWIFT нафтове ембарго Евросоюзу стане фізичною перешкодою, яку Кремль не зможе легко обійти. У той час як у Росії, можливо, є План Б на випадок, якщо її банки не зможуть більше користуватися системою SWIFT, вона не зможе відразу змінити маршрути поставок нафти, тому що вона залежна від газопроводів, які йдуть на Захід.

Крім того, Евросоюз не залежить від російської нафти так сильно, як багато хто вважає. Російську нафту можна замінити нафтою, яку доставляють за допомогою танкерів та инших засобів звідки завгодно. Зрозуміло, Росія теж може знайти способи експортувати свою нафту куди завгодно. Проте, принаймні, протягом якогось часу Москва буде відчувати серйозні труднощі логістичного, інфраструктурного, правового та фінансового характеру, намагаючись доставити великі обсяги нафти неевропейським покупцям.

Перекачування нафти по вже існуючих в Евразії нафтопроводах вимагає набагато менше витрат і зусиль, ніж її доставка в порти (спочатку, найімовірніше, виключно залізницею), її завантаження на танкери (деякі з яких не будуть належати Росії), відправлення танкерів (на дуже великі відстані) і її розвантаження за додаткову плату.

Зрозуміло, Росія докладе всіх зусиль, щоб налагодити цей процес. Тим не менш, це може потребувати кількох місяців (якщо не років) серйозної підготовки і значних інвестицій в інфраструктуру, щоб схема почала працювати без перебоїв. Коли система буде налагоджена, такий спосіб експорту нафти може виявитися набагато витратнішим, ніж просте перекачування нафти з Сибіру в Евросоюз по вже існуючій східноевропейській системі нафтопроводів. В иншому випадку Москва налагодила б її вже дуже давно.

Хоча деякі европейські нафтопереробні підприємства залежать від російської нафти, яку поставляють по системі нафтопроводів, економіка Евросоюзу загалом не залежить від її імпорту. Фінансові втрати Евросоюзу будуть досить вагомими, оскільки ряд секторів його промисловості розрахований на поставки сировини з Росії. Проте Евросоюз зможе обмежити розмір збитків, запропонувавши спеціальну допомогу тим своїм членам і, зокрема, нафтопереробним підприємствам, які постраждають від наслідків санкцій найбільше.

Хоча Брюсселю доведеться виплатити компенсацію ряду західних компаній і понести певні збитки, тимчасова заборона на імпорт російської нафти стане для Москви потужним сигналом і продемонструє її залежність від співпраці з Евросоюзом.

Більше того, Конгресу США варто скоординувати свою реакцію на нову хвилю російського експансіонізму з Евросоюзом. Вашингтон може підтримати европейські санкції щодо Москви, знявши свою власну заборону на експорт нафти на період дії санкцій. Вихід американської нафти на світовий ринок знизить тиск нафтового ембарго на Евросоюз і ускладнить спроби Росії замінити її великий европейський ринок збуту азійським.

Варто відзначити, що таке рішення зажадає потужної політичної волі від інститутів Евросоюзу і країн-членів цього блоку, необхідної для спільної реалізації спільної політики. Цілком можливо, це відбудеться тільки у випадку серйозної ескалації конфлікту на сході України.

Імовірність подальшого наступу російських військ на Україну може стати серйозною загрозою для безпеки Евросоюзу. Наприклад, найбільша в Европі атомна станція знаходиться на південному сході України, у Запоріжжі, всього приблизно за 250 кілометрів від зони бойових дій.

Якщо в результаті гібридної війни Росії в Донецькій області українська держава впаде, мільйони біженців з України хлинуть в Евросоюз. Враховуючи таку перспективу, спільні дії членів Евросоюзу щодо введення заборони на імпорт російської нафти здаються цілком виправданими.

Росія може протягом певного часу користуватися своїми резервними фондами і значними запасами золота, щоб компенсувати падіння рівня доходів. Під час короткого перехідного періоду у Кремля, можливо, буде деяка свобода дій. Він спробує підірвати єдність Евросоюзу і, ймовірно, спровокувати нову хвилю напруження в Україні, в Грузії та Молдові. Ситуація може серйозно загостритися, перш ніж Москва буде змушена домовлятися з Заходом.

Розглядаючи ефективність нафтового ембарго, багато скептиків вказують на те, що історія колишніх економічних санкцій демонструє їх обмежений або, принаймні, повільний вплив. Однак нинішні стандарти життя в Росії, рівень витрат на соціальні потреби, споживча поведінка, промислова система, бюджетна структура, інфраструктура трубопроводів і рівень інтеграції у світову економіку не можна порівнювати з показниками в таких країнах, як Іран чи Куба, проти яких раніше теж діяли західні санкції.

Залежність російського режиму від доступу до европейського ринку енергоресурсів дуже висока. Тому у випадку з Росією можливості Заходу набагато вищі, ніж у випадку з неевропейськими країнами, які функціонують инакше.

Инші аналітики попереджають, що Кремль може скористатися суттєвою залежністю Евросоюзу від російського газу, щоб ввести свої власні санкції. Тим часом, експорт великих обсягів газу – це в технологічному сенсі набагато складніший процес, ніж торгівля нафтою по всьому світу.

Велика східноевропейська система газопроводів формує швидше взаємозалежність, ніж односторонню залежність Европи від Росії. Російська державна компанія «Газпром» потребує ринків Евросоюзу так само сильно, як Евросоюз потребує постачання «Газпрому».

Хоча Евросоюз серйозно постраждає від заборони на експорт російського газу, «Газпром» протягом довгого часу не зможе поставляти порівнянні обсяги свого газу в жодну країну світу. У разі початку торговельної війни між Росією і Заходом, російська економіка, вимушена скоротити постачання нафти в Европу, опиниться в скрутному становищі, що, найімовірніше, не дозволить Росії відмовитися від продажу газу Европі.

Західні ЗМІ дуже часто піднімають тему торгівлі природним газом між Евросоюзом і Росією – деякі аналітики навіть висловлюють припущення, що щотижневі обміни псевдо-аргументами про передбачувану залежність Европи від російського газу насаджують штучно.

Европі доведеться виробити єдиний курс, щоб нафтове ембарго було ефективним. Це вимагає грошових, енергетичних і нервових витрат. На сьогодні такий крок виглядає надзвичайно витратним, політично малоймовірним і взагалі невиправданим.

Тим не менш, новий наступ російських військових на південному сході України може спровокувати масштабну війну між двома европейськими країнами і обвалити українську державу. Це спричинить виїзд в Евросоюз сотень тисяч – якщо не мільйонів – біженці і створить зону нестабільності навколо двох з чотирьох українських атомних станцій.

Захід повинен виробити адекватну відповідь на дії Росії. Тимчасове ембарго на імпорт російської нафти і зняття заборони на експорт американської нафти може стати ефективною відповіддю, здатною стримати авантюризм Кремля.

Источник: Незалежний культурологічний часопис