Затримання Рубана і новий план Путіна щодо України

Заклик представника Держдепу США Курта Волкера посилити антиросійські санкції за окупацію Криму - це чіткий сигнал про недоговороздатність РФ у мирному врегулюванні ситуації в Україні. Тому якихось послаблень від агресора чекати не слід. Якщо Путін і матиме намір піти на поступки Заходу, то в першу чергу буде «зливати» своїх дружків Асада, Ина або Хаменеї. І в той же час гібридними способами створювати нові вогнища кровопролиття для продовження шантажу. Нам залишається тільки гадати, де рвоне в черговий раз - на Балканах, в Афганістані або в Лівії...

Слід розуміти, що РФ не припинить блефувати і буде використовувати всі можливі методи для дестабілізації ситуації в світі. В кремлівського старця просто немає інших прийомів. В умовах санкцій і тотальної російської корупції Путін тільки за допомогою погроз і шантажу може залишитися при владі на черговий термін і намагатися її зберегти протягом наступних шести років.

Яскравий тому приклад - розмахування намальованою ядерною дубиною в посланні Федеральним зборам РФ, після якого офіційна Москва поспішила пояснити світу, що показана наукова фантастика не є погрозами. У заявах МЗС і самого Путіна чітко читалося, що бравурний посил був призначений для внутрішнього споживача і носив виключно передвиборчий характер з метою мобілізації електорату. Так само як і вкинута теза про те, що країна обирає не президента, а головнокомандувача.

З переобранням Путіна на наступний термін питання фактично вирішено. З чого випливає, що після 18 березня має змінитися ширма, що прикриває його злочини проти людства по всій земній кулі. Більш активним стане пропагандистський напрямок щодо зняття санкцій за агресію проти України. Дотримання перемир'я на Донбасі навряд чи варто очікувати, оскільки бойові дії на лінії розмежування є універсальним елементом тиску і відповідають кремлівському наративу про «непідконтрольність» квазіутворень (так званих ДНР-ЛНР, - «Апостроф») Москві. Плюс нагнітання ненависті до України серед жителів обстрілами населених пунктів, які здійснюють окупаційні війська, а пропаганда вішає на ЗСУ.

Основний акцент у найближчі два роки буде зроблений на розхитування ситуації всередині нашої країни. Попереду президентські, парламентські та місцеві вибори. Щоб привести до влади проросійські політичні сили спецслужби Кремля будуть використовувати весь наявний арсенал гібридних засобів - від інформаційних атак до терактів. Те, що час таких дій настав, яскраво ілюструє затримання цінного кадра путінського кума (Віктора Медведчука) - псевдогенерала Рубана - з цілим арсеналом зброї на одному з КПВВ на лінії розмежування.

Продовжиться дискредитація України на міжнародній арені. Значно посилилися позиції РФ у європейському політикумі, де «золоту акцію» отримали різноманітні праві політсили, що потрапили у владу завдяки спецслужбам Кремля. Фінансування, пропаганда плюс організована Москвою міграційна криза - ось складові їх перемог. Мовні й територіальні претензії, оприлюднені «корисними ідіотами Путіна», - тільки початок. Попереду битва за зняття санкцій і реалізацію «Північного потоку-2». За фактом спецслужбам Кремля на «європейському напрямку» залишається тільки реалізовувати старий гебістський сценарій «між молотом і ковадлом» і пожинати плоди...

Важливою подією для російської гри може стати ЧС-2018 з футболу, в ході якого важливо створити видимість відсутності ізоляції з максимальною кількістю гостей. Природно, на цьому бенефісі «світового визнання супердержави» можна розіграти «українську карту» з войовничими ультрас і запланованими ними терактами. Благо, винних можна призначити з числа гастарбайтерів або завезти з ОРДЛО. Проти цього сценарію з миролюбною гостинністю грають «зальоти» спецслужб і напружена обстановка на Донбасі.

Щодо останнього, швидше за все, ніяких особливих зрушень у бік мирного врегулювання не буде. Умовний Сурков продовжить «валяти ваньку» за кремлівським темником «ніяких поступок». По суті, Донбас для Кремля - універсальний варіант. За допомогою кровопролиття можна озвучувати власні забаганки та здійснювати дипломатичний тиск. З військової точки зору - ідеальний плацдарм для «перемог», так необхідних для задурювання «ватного» електорату, якому путінський режим після 18 березня більше нічого й не зможе запропонувати. Оскільки економічних перемог в умовах санкцій і чергової газової війни з рештою світу навряд чи варто чекати.

Сподіваємося на краще, готуємося до гіршого...