Три питання про відбудову України

Потрібно відповісти на три запитання:

1. Яка може бути відбудова, поки триває війна?
2. Навіщо всі ці численні конференції?
3. Навіщо громадянському суспільству всі ці маніфести?

Почнемо.

1. Яка може бути відбудова, поки триває війна?

По-перше, без негайної відбудови не буде перемоги – без відновлення мостів, доріг та електростанцій неможлива ефективна оборона.

По-друге, ця війна є війною на виснаження, тому Україна мусить якомога швидше відновити економіку, щоб були робочі місця та податки в бюджеті. Думаю, всім зрозуміло, що без грошей війну не виграти, і не можна покладатися лише на західні субсидії. Захід робить правильно, спонукаючи Україну брати гроші не на рибу, а на вудку. Якщо колись грали в стратегічні комп'ютерні ігри, ви пам'ятаєте: в одному куточку екрана воюєш, в іншому будуєш, і якщо припиняєш будувати, то дуже швидко припиняєш і воювати.

По-третє, мільйони людей втратили дім. Наближається зима.

Четверте і, може, найголовніше. Мільйони людей виїхали. Вони не повернуться, якщо не буде куди повертатися, – а це не лише домівки, а школи для їхніх дітей, лікарні, врешті, робочі місця. Люди не живуть там, звідки виїхали всі лікарі. Люди не везуть дітей туди, де немає шкіл. І якщо вони не повернуться, це означає, що Путін переміг, принаймні частково, у своєму прагненні знищити українське майбутнє.

Поки я пишу ці рядки, офіційні представники десятків країн по черзі роблять свої короткі заяви про підтримку України, оголошуючи суми та умови їх надання. І всі повторюють: відновлення має розпочатися негайно.

2. Навіщо всі ці численні конференції?

Відновлення України є найскладнішим і наймасштабнішим проєктом на планеті за останні півсотні років. Ніхто не знає, як підійти до цієї задачі. Десятки think tanks, консалтингових компаній та університетів запропонували свої ідеї. Саме на таких конференціях з цих нарисів народжуються узгоджені принципи й архітектура системи. Це вже третя подібна конференція, і від однієї до іншої крок за кроком зростає розуміння й узгодженість, що і як робити.

Це довгий процес, і швидко не буде. Ті самі люди, які спочатку не вірили в досяжність безвізового режиму чи в його значення, потім в досяжність і значення Томосу, потім в досяжність і отримання важких озброєнь, потім в досяжність і значення статусу кандидата в члени Євросоюзу, – сьогодні сумніваються в досяжності відновлення України, у своєчасності цього процесу (див. пункт 1), у можливості побудувати прозору та підзвітну систему, у необхідності численних зустрічей для розробки цієї системи. Але треба пам'ятати, що Божі млини мелють дуже повільно, і ми можемо оцінити пройдений шлях лише постфактум.

3. Навіщо громадянському суспільству всі ці маніфести?

Тут дозволю собі спочатку відповісти запитанням на запитання: а ви би що запропонували зробити?

Якщо ви хочете, щоб ваш голос почули, вам треба об'єднатися з тими, хто поділяє ті самі цінності та цілі. Вам треба домовитися, що саме робити, яким чином, з ким про що говорити тощо. Вам треба зробити так, щоб вас помітили ті, до кого ви хочете достукатися. Для цього потрібно зустрічатися між собою й говорити – розумію, що чимало людей ненавидять таку говорильню, але немає іншого способу порозумітися заради співпраці. Для цього потрібно складати й підписувати документи – розумію, що чимало людей ненавидять такі папірці, але немає іншого способу зафіксувати домовленості та представити їх третім особам. А що би Ви запропонували зробити?

Іншими словами: я сам не люблю розмови та папірці – але це працює.