Будні «ЛНР»: як одружуються, виховують дітей та помирають у Луганську

За ці три з половиною роки я не пам'ятаю жодного весілля, якими була багата наша вулиця раніше кожної осені.

І тридцять років тому, і зараз весілля для багатьох у моєму оточенні було однією із найкоштовніших подій усього їхнього життя.

А зараз у світлі безробіття останніх трьох років у «республіці» дозволити собі таку розкіш можуть небагато хто - та що там казати - одиниці.

На весілля додому

З весіллями відбувається цікава річ.

Багато молодих людей, які поїхали з Луганська у пошуках кращого життя, скромно розписуються десь там, у своєму новому житті, а грати весілля приїздять саме додому.

Щоб зробити своїм близьким свято, яке запам'ятається, та провести час з друзями.

Для цього за півроку стають у чергу до місцевих модних фотографів, оплачують зали у найкращих ресторанах, шиють пишні сукні.

А після таких весільних відпусток знову їдуть у своє нове життя, щоб працювати по 12-14 годин і практично без вихідних, жити на орендованих квартирах і мріяти про наступну відпустку вдома…

Якщо жити та працювати тільки у Луганську, весілля дозволити собі можуть одиниці.

На моїй вулиці за три з половиною роки не було жодної пари, яка могла б собі це дозволити.

Подумайте самі - послуги тамади з музикою коштують 10-15 тисяч рублів (5-7,5 тисяч гривень).

Для порівняння, платня дільничної медсестри складає 3 тисячі рублів на місяць (1500 гривень), вчительки - 5 тисяч рублів (2,5 тисяч гривень).

Весільна фотосесія обійдеться ще в 10 тисяч рублів (5 тисяч гривень), або ж тисяча рублів за годину роботи фотографа (500 гривень).

Ресторан на одну людину коштує 1600 рублів (800 гривень). Але це з врахуванням, що алкоголь, воду та сік приносять із собою.

Нічого нового у весільних традиціях не з'явилось - той же ритуал їздити фотографуватись місцевими визначними місцями: покласти квіти пам'ятнику Божої Матері, сфотографуватись на смарагдовому газоні у Парку 1-го Травня або біля ЦУМу.

Хтось їздить для фотосесії до пам'ятника борцям та вічному вогню.

Якщо одружується «ополченець» на посаді, то кладуть квіти біля нових меморіалів та пам'ятників. Але у цьому середовищі весілля не такі вже і часті.

Ще один парадоксальний нюанс - весільний бізнес процвітає. Спочатку мене це дивувало - ніби ніхто не одружується, а святкові агенції існують.

І знову пояснення досить прозаїчне - людина не економить на кількох речах: на своєму весіллі (якщо вже вирішили, що воно буде за всіма вимогами жанру) та дітях.

Тому всі святкові агенції «республіки» конкурують між собою в організації та проведенні весіль, шоу мильних бульок та дитячих свят і днів народження.

Є ще одна прибуткова справа - поховальний бізнес, але там беруть іншими позиціями - кількістю померлих та власним виробництвом вінків та трун.

Хоча й у першому, і у другому випадках намагаються економити.

Ховати, до речі, везуть теж додому. Доправлення покійних - ще один з видів бізнесу нового часу.

Відгуляти до 21 години

Важливий нюанс з весіллями - час. Комендантська година починається рівно о 23 годині, тому всі кафе згортають роботу о 20-21 годині. Таксі в цей час знайти дуже важко, щоб дістатись додому з місцевого весілля.

Є ще одна причина не одружуватись у Луганську зараз, а розписуватись в іншому місці - місцеві документи про реєстрацію шлюбу.

Після реєстрації шлюбу у «республіці» в український паспорт ставлять штамп з рекомендацією отримати паспорт громадянина «ЛНР». А це не входить у плани більшості людей.

Хтось вважає місцеві документи тимчасовими, хтось не вірить в їхню силу, комусь не потрібні клопоти з отриманням місцевого паспорта - на це йде кілька місяців і багато годин у чергах.

Онуку - до бабусі у Луганськ

Ще один місцевий тренд - віддавати дітей на виховання бабусям-дідусям у Луганськ.

Це ж не літо провести у селі у родичів, а фактично жити далеко від батьків.

Пояснення майже завжди однакові - тут утримувати дитину дешевше, якщо висилати гроші звідкись із заробітків у Росії.

Знаю кілька таких родин, де діти не бачили батьків від півроку до трьох. Приїздити для батьків дорого, складно та клопітно.

Але грошові перекази бабусі з дідусем на утримання дитини йдуть регулярно.

І ще - тут жити дитині дешевше. Гуртки, секції та музичні школи за символічною ціною, а робота у Росії дає можливість покривати основні потреби дитини в одязі та фруктах.

Знаю родину, у якій за онукою літають майже у Норильськ, де батьки отримують громадянство.

Дитину везуть сюди «на перекладних» для того, щоб поїсти фруктів, оздоровити та максимально походити на дитячі гуртки, які в Росії коштують у рази дорожче.

Тож виходить дивний алгоритм - жити у Луганську дорого. Але якщо працювати десь у Росії по 14 годин без вихідних, то в Луганську можна своїм дітям забезпечити середнє життя.

Якщо ж назбирати грошей, то сюди можна приїхати одружитись або померти. Це вже як кому пощастить.