«План Маршалла» для України

Навіщо європейцям виділяти гроші на інфраструктурне оновлення України? Пропозиція литовського Сейму щодо «нового європейського плану» для України за прикладом «плану Маршалла» може здатися занадто амбітною і головне – марною для самого Європейського союзу. Але, насправді, Європа повинна допомогти Україні не тільки для користі самих українців. Вона повинна допомогти Україні, перш за все, для себе самої.

«План Маршалла» передбачав виділення величезних грошей на відновлення зруйнованого війною європейського континенту. Але це не була благодійність. Це був, якщо хочете, справжнісінький егоїзм.

У ХХ столітті Сполучені Штати були втягнуті у дві світові війни. У їхніх власних інтересах було не допустити повторення минулого. Допомогти перетворенню Європи на континент благополуччя і взаємної підтримки. Результати перевершили всі очікування. Сьогодні Німеччина і Франція – головні противники у двох світових війнах – є локомотивами Європейського союзу і прихильниками європейської єдності. До минулого все частіше звертаються саме в тих країнах, які через радянську окупацію не були охоплені «планом Маршалла», чиї громадяни прожили десятиліття в бідності – та й зараз не можуть дійти до рівня життя «старої Європи». Так хіба даремно були витрачені американські гроші?

Європейська допомога Україні повинна бути пов’язана з успіхом реформ в найбільшій після Росії серед колишніх радянських республік. Досвід Грузії чи Молдови не варто брати до уваги – це маленькі аграрні країни із патріархальним укладом, їхні невдачі або успіхи не можуть бути сприйняті як серйозні уроки. А ось досвід України – це приклад для всього пострадянського простору, включаючи Росію. Невдача України доведе, що цей простір не можна реформувати, а успіх – що реформувати можна навіть Росію. А хіба не цього хочуть на Заході?

Не дати шансу демагогам, популістам і проросійським силам

При цьому єдине, що дійсно довів досвід Грузії чи Молдови – що без помітного поліпшення рівня життя громадян реформи швидко захлинаються, популярними стають відверто популістські або проросійські сили.

Навіть якщо українська влада ухвалить усі необхідні закони, змінить правила гри і створить можливості для вільного розвитку ініціативи громадян, за нинішнього стану економіки Україна ще кілька десятиліть залишатиметься бідною країною. А в такій країні громадяни незмінно голосують за популістів і демагогів.

Тільки якщо українці побачать реальні зміни на краще, вони будуть здатні проголосувати за реформаторів. А якщо вони проголосують за реформаторів – значить, реформи в країні продовжаться. А якщо реформи продовжаться і будуть успішними – це стане, як я вже зазначав, уроком для всього пострадянського простору і кроком до його реформування. А значить, кордон західних цінностей, демократії і вільного ринку переміщатиметься все далі й далі на схід.

Чи не цього хочуть розсудливі люди на Заході? І чи не варто заради цього допомагати Україні?