Україна між Трампом, Путіним і Сі: чи можливий новий геополітичний поділ світу

Помічник російського президента з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков повідомив, що вже йде практична робота щодо організації зустрічі президентів Росії та США й голови КНР під час саміту АТЕС у китайському Шеньчжені. Щоправда, з цього приводу поки що не було коментарів від господарів зустрічі. Проте американський президент не виключив можливості її проведення й підкреслив, що хотів би обговорити із російськими і китайськими колегами питання ядерної зброї.

У Путіна інша мета – російський президент хоче обговорювати ситуацію навколо війни з Україною. Але якими б не були плани президентів на порядок денний такої зустрічі, її вже зараз, без сумніву, можна назвати історичною – ніколи ще лідери США, Росії та Китаю не збиралися у такому форматі, і мало хто вірив, що зустріч відбудеться під час страшної війни Росії проти України. Саме тому експерти вже зараз говорять про «світ на трьох», порівнюють майбутню зустріч – якщо вона відбудеться, зрозуміло ж – із Ялтою чи Мюнхеном.

Проте зустрічі у Мюнхені і Ялті були важливі зовсім не тільки тим, що їхніми учасниками були головні політичні гравці тогочасного світу. А тим, що на цих зустрічах ухвалювалися спільні рішення, які мали визначальний характер для майбутнього. А що ми можемо отримати від саміту у Шеньчжені окрім красивої фотографії та констатації «історичності»?

Напевне – нічого! Характер стосунків між США і Китаєм чи США і Росією просто не передбачає якихось серйозних спільних рішень. Останній візит Сі Цзіньпіна до Вашингтона завершився без підписання будь-яких документів, сторони не змогли навіть узгодити спільне комюніке, раніше традиційно обовʼязкове для таких вояжів. Чому ми вважаємо, що якщо додати до цієї формули ще й Путіна, вдасться до чогось домовитися?

Путін може говорити із Трампом і Сі про російсько-українську війну. Проте американський президент не може дати йому те, чого він насправді прагне – контроль над Україною. Та й вплинути на повне скасування санкцій також не може. Це, здається, усвідомлюють і в Кремлі. Той самий Ушаков вже заговорив про необхідність діалогу не тільки з Вашингтоном і Києвом, а й з європейськими лідерами. Тобто в Москві побачили всю нереалістичність плану «домовитися з Білим Домом про Україну» в той час, як європейці продовжують надавати Києву систематичну фінансову і військову допомогу.

Але якщо у Трампа хоча б є політичний інтерес сприяти завершенню російсько-української війни – і тому, що це посилює його позиції миротворця, і тому, що це відкриває перспективи економічної співпраці з Путіним, Сі – явно не та людина, яка намагається взяти на себе відповідальність за війну.

Навіщо це китайському лідерові? Для чого йому відповідати за умови врегулювання конфлікту в Європі? І який в цьому інтерес Пекіну, коли Китай і так має економічне співробітництво з Росією й кожний новий день війни робить цю країну ще більш залежною від КНР? Китаю не потрібна ані російська перемога, ані російська поразка, ані роль гаранта врегулювання. І ще йому не потрібна дискусія щодо скорочення ядерної зброї. Сі Цзіньпін та інші китайські керівники неодноразово підкреслювали, що для участі у перемовинах щодо її скорочення зі США та Росією їхній ядерний потенціал має бути близьким до китайського.

Тобто або Китай має отримати більше ядерної зброї, або США та Росія мають скоротити свої арсенали. При цьому справжню кількість ядерних арсеналів самого Китаю сьогодні не знає ніхто! Але незважаючи на цей факт, саму спробу Трампа ініціювати дискусію про спільне скорочення ядерних озброєнь під приводом тристороннього саміту Сі буде сприймати як нечесну гру.

Таких прикладів відсутності спільного інтересу я можу навести ще багацько, проте спеціально зупинився саме на тих питаннях, які хотіли б внести у порядок денний можливого саміту Трамп і Путін. Так що, як бачите, ніякого «світу на трьох» не буде. Як не буде і ніякої спільної домовленості щодо умов завершення російсько-української війни.