У Зеленського є причина розпустити Верховну Раду

Два роки тому на дострокових виборах українці обрали новий парламент.

Розпустивши за два місяці до того Верховну Раду у не зовсім легітимний спосіб, Володимир Зеленський прагнув отримати всю повноту влади в країні. Це йому вдалось. За результатами виборів вперше в українській історії більшість отримала одна політична сила – партія «Слуга народу». Зеленський має одноосібну владу, якої до нього не мав жодний президент України. Як зізнаються самі депутати та члени Кабміну, він їхній духовний лідер. А депутати та уряд –- лиш додатки до Офісу президента, які мають автоматично виконувати всі його рішення.

Голосуючи за партію «Слуга народу», громадяни мріяли побачити у парламенті нові обличчя, які принесуть іншу якість політики. Натомість, як показав час, до Верховної Ради потрапили ґвалтівник, корупціонери, безробітні, любителі наркотиків і «корабельних сосон» та багато «зелених кнопочок». Їх «підтягнули» на трускавецьких курсах і відправили у парламент реформувати країну.

Перші кілька місяців Рада демонстративно працювала, як «шалений принтер». Ухвалили низку законів, які обіцяв Зеленський. Окремо виділялись про скасування депутатської недоторканності та про імпічмент президента. Однак, як показала практика, ці та інші закони виявлялись або неефективними або недієвими. Саме тому частину з них парламент потім скасував.

Водночас маємо визнати, що Верховна Рада ухвалила і низку революційних документів, серед яких закон про ринок землі та легалізацію грального бізнесу. Також на днях перезапустили реформу судочинства.

Однак у принципових моментах робота парламенту не помінялась. У Раді і далі тривають бійки, корупційні скандали і кнопкодавство.

Верховна Рада не змогла запустити парламентську реформу, яку свого часу започатковували спікери попереднього скликання Парубій і Гройсман. Парламент і далі працює за старим регламентом, в якому не закріплені на законодавчому рівні права опозиції. Фактично це призвело до її маргіналізації. Бо опозиція не отримала ні керівних посад у жодному з контролюючих комітетів, ні захисту своїх законодавчих прав. У західних демократіях до таких належить право опозиції два рази на місяць повністю формувати порядок денний сесії.

Зараз президент продовжує контролювати парламент і уряд. Майже всі закони, на яких наполягав Зеленський, Рада ухвалила. Маємо визнати - депутатська фракція «слуг народу» давно вже втратила монолітність. Групи Павлюка, Разумкова, Коломойського та Ахметова постійно між собою конкурують. Зеленський може впевнено розраховувати орієнтовно на 170-190 депутатів. Коли монобільшості не вистачало голосів, їх завжди страхували депутатські групи «Довіра» і «За Майбутнє».

Але ці внутрішні перипетії з перерозподілу впливу на фракцію президента доволі типова ситуація. У минулому скликанні фракція «БПП» також поділилась умовно на п'ять груп. І зі 144 депутатів Порошенко стабільно міг спертись орієнтовно на 80-100 багнетів.

Ці внутрішні бродіння ніщо порівняно із тими скандалами, які регулярно вибухають у парламенті довкола фракції «СН».

Згадаємо головні із них.

Еротичні переписки Богдана Яременка, коли він у сесійному залі викликав повій, розмірковуючи які на них чекають табуйовані теми. Олександра Юрченка НАБУ звинуватило в отриманні хабаря у $213 тис. Незважаючи на докази, генпрокурор Венедіктова довго не хотіла підписувати підозру. Справа і досі в суді. За цей час Юрченко потрапив у черговий скандал – його спіймали нібито на вживанні наркотиків.

Євген Брагар рекомендував пенсіонерам продавати собак, щоб заплатити за газ. Знаменитою енергетичною поправкою Андрія Геруса відновили імпорт електроенергії з Росії. Окрім репутаційних втрат, це завдало шкоди і українським гірникам, чиє вугілля не купували.

Ресторан «Велюр» Миколи Тищенка працював, незважаючи на пандемію. Максим Бужанський назвав журналістку видання «Новое время» Ольгу Духніч «тупою вівцею». Олександр Корнієнко обізвав своїх однопартійок «робочими корабельними соснами».

Ну і два лідери інформаційних проколів Данило Гетьманцев і Давид Арахамія. Перший відомий своїми контраверсійними законопроєктами. Обмеження прав ФОПів, податок на гугл, ну і знаменитий законопроєкт 5600, проти якого протестують всі бізнесмени країни.

Арахамія - рекордсмен за кількістю інформаційних скандалів. Його пропозиції, щоб Україна відмовилася від політики гармонізації свого законодавства з Європейським Союзом і перенаправила дипломатичні зусилля на зближення з Китаєм, можуть дуже дорого коштувати україно-американським відносинам. А заява про воду в анексований Крим в обмін на поступки з боку президента РФ Путіна по Донбасу ледь не вивела людей на вулиці Києва.

Не дивно, що ці скандали вдарили по рейтингах довіри до парламенту.

Соціологічні опитування цього року зафіксували як ніколи низький рівень довіри громадян до інститутів держави, зокрема і до Верховної Ради. Лише 2% українців повністю довіряють парламенту, згідно із даними березневого дослідження Центру Разумкова. В той же час 77,5% «зовсім не довіряють» і «скоріше не довіряють».

За даними опитування програми USAID «Нове правосуддя», Верховній Раді як інституції довіряють трохи більше 7%. Порівняно з 2018 роком рівень довіри до парламенту скоротився на 4%.

Парадоксально, але факт: пройшло менше двох років, як українці розчарувались у нових політиках. Наразі майже 70% громадян вимагає дострокового припинення повноважень парламентом. І якби Зеленський був би послідовним та відповідальним політиком, він мав би розпустити Раду. На тій же підставі, що і 2019-го – втрата парламентом довіри у громадян.
 Зараз він має на це більше причин. Бо весною 2019-го, коли Зеленський підписував указ про розпуск, соціологія показувала, що парламенту довіряли втричі більше громадян – 12% від опитаних.

Однак навряд чи Зеленський на це піде. Соціологія чітко демонструє – після всіх скандалів та провалених обіцянок «Слуги народу» більше не отримають подібну підтримку у громадян.

Тож маємо ситуацію, коли входячи у новий політичний сезон, парламент має наднизький рівень довіри. І це у той час, коли він стоїть перед складними викликами. Вони стосуються як порятунку країни з економічної кризи і бюджетного дефіциту, який щодня зростає, так і відповіді на надважкі геополітичні завдання. Серед яких, можливо, постане як завдання імплементації «формули Штайнмайера» в законодавство, на цьому наполягають наші німецькі партнери, так і подальші зміни до Конституції України, які пов'язані з цим процесом. Ну і організація виборів на Донбасі.

Чи зможе справитись з такими викликами парламент, який експерти назвали найбільш скандальним і непрофесійним за всю історію незалежності, поки не зрозуміло.

Якщо не вийде, тоді одна з найбільших країн Європи під тиском економічних та геополітичних проблемі через некомпетентність президента і парламенту, продовжуватиме опускатися на дно невизначеності та безнадії. На радість нашому північному сусіду.