Інколи спілкувалася російською. А тепер не буду

Привіт. Я – Ярослава, я спілкуюсь українською з мамою, спілкуюсь нею у всіх своїх проєктах, етерах, інтерв'ю, з таксистами і в магазинах. Але інколи використовую російську у спілкуванні з друзями.

А тепер не буду. Пояснювати причини, думаю, не потрібно.

Російську мені довелось вивчити в 2000. Щоб вижити. Мені 13, я приїхала в Київ, спортінтернат. Говорити «сільською» можна було, але для цього потрібні були сили.

Київ-2000 був суворим. Сил у мене не було. Тому я, як дитина, пристосовувалась до оточення. Брала уроки у викладачки, і практикувала з подружкою Дашкою з Донецьку. Я її вчила української, а вона мене російської.

Усвідомлення важливості рідної мови, як невід'ємної частини особистості повернулись до мене під час Революції. Досі дико, коли виринають пости чи відео, де говорю російською. Отакий от шлях.

Зранку, архітектор Слава Балбек запустив хвилю, що покотилась масово в «Інстаграмі». Він написав, що переходить на українську. Сотні перепостів і постів: я теж.

Приєднуйтесь і ви до позиції свідомих.

Кому потрібна буде мовна практика – звертайтеся!