Львівські пляцки. Чим завершиться боротьба за Національну оперу у Львові?

Сьогодні і завтра, 21 та 22 лютого, у Міністерстві культури та інформаційної політики України тривають засідання конкурсної комісії, яка має обрати директора-художнього керівника Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької.

Оперні театри в Україні традиційно мають найбільше бюджетне фінансування (у порівнянні з театрами драматичними, наприклад). Тому ставки у боротьбі за крісло очільника престижного оперного театру Галичини надзвичайно високі. І в такій боротьбі іноді, на жаль, використовуються різні «методи».

Напередодні конкурсного відбору (де представлено декілька кандидатів на керівну посаду) мені у месенджер, у особисті повідомлення, стали надходити різні варіації публікацій з маловідомих львівських ЗМІ, тематика і мета яких ідентична: шельмування теперішнього директора-художнього керівника Львівської опери Василя Вовкуна.

Група митців каже, що директор нібито примушує артистів балету виходити на сцену занадто оголеними

Я от теж «вважаю», що у «Лебединому озері» і в сучасних модерних балетах потрібно виходити на сцені у кожухах та валянках і нічого там оголюватися.

Опоненти кажуть, що керівник театру іноді щедро використовує лексику зі словника доктора філологічних наук пані Лесі Савицької. Ця книжка у помаранчевій обкладинці (і у мене є така!) має назву «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників» (видавництво «Київ, Критика» , 2008 рік).

Інші претензії до керівника ніби зі старого анекдоту – «Ну не нравишься ты мне!»

А це у нас найвагоміший аргумент, як відомо.

Втім, серед низки «гріхів» театрального керівника у межах чорної передвиборної піар-кампанії об один гріх я серйозно спіткнувся. Мова йшла про одну з майстринь театру з костюмерного цеху, яка нібито постраждала від керівника: побив нібито. А це вже не жарти. Дай, думаю, розшукаю у мережі ФБ цю чудові жінку і трудівницю і може тоді, згідно з правилами журналістської етики, буде і пряма мова потерпілої.

Дещо знайшов. Чарівна пані Жанна Малецька пише про розпіарену ситуацію на своїй особистій сторінці у «Фейсбуці» таке: «Я, як особа, про яку йде мова у численних публікаціях стосовно побиття, не буду давати коментарів, адже обставини, наведені у публікаціях, не відповідають дійсності. Вважаю, що на моїй особі роблять спроби спекулювати на тлі виборів директора Львівської опери. Я підтримую на цю посаду кандидатуру В. В. ВОВКУНА. Сильні особистості іноді стикаються і мають на одну подію різні думки. Але, маючи розум і бажання творити, можна дійти і спільної думки!!!». Кінець цитати і відразу три знаки оклику на закінчення посту шановної пані Жанни.

Що я думаю про такі смачні оперні «львівські пляцки»?

Думаю, що технології чорного політичного піару помалу перекочували і у театральну сферу, особливо, коли мова йде про театри особливого високого бюджетного статусу та ще і в центрі культурних столиць

Думаю, що подібні темні піар-технології (про оголених балерин, наприклад) можуть руйнувати структуру життєдіяльності того чи іншого театру зсередини, розпалюючи на порожньому місці конфліктні зони у великих творчих колективах. Думаю також, що ВВВ (Василь Володимирович Вовкун) не є головним янголом на нашому театральному небосхилі і з підставами канонізувати його для іконостасу театральних святих поки теж не варто поспішати. Жива людина зі своїми емоціями, пристрастями і іноді, як у всіх, також і з помилками...

Але коли навіть відпрацьовується певна чорна піар-кампанія, то треба пам'ятати і про суттєве, а не тільки про ситуативне. За період роботи ВВВ Львівська опера вийшла із сутінків і сяє на першому плані серед найкращих театрів України. Не Пушкін, не Пупкін, а ВВВ активізував творчу колаборацію українського оперного театру з театрами європейськими, зокрема театрами Німеччини, Польщі.

Ще у мирні часи, до усіх теперішніх карантинів в та ізоляцій, мав змогу потрапити на прем'єру оновленої Львівської опери – на оперу Вагнера «Лоенгрін» (у колаборації з німцями). Тоді ж відразу мені і стало зрозуміло, що театр на новому етапі розвитку не прагне загравати з мейнстрімом, не прагне штампувати касові кульмасові заходи, а шукає «свій шлях».

Шлях складний, не завжди вдячний, але це шлях усвідомлення набутків сучасного європейського театру, а не танців у кожухах на оперному хуторі біля Диканьки

У межах фестивалю-премії «Гра» бачив онлайн-версії декількох нових постановок театру. Цікаво, є привід для розмови, для аналізу ВВВ у межах театру давненько затіяв проєкт «Український прорив». Тобто сам і став для Галицького театрального царства «Тим, що греблі рве», цитуючи Лесю Україну. Не помиляється тільки той, хто мовчки сидить на гігантському державному бюджеті для Національного оперного театру. А той, що греблі рве, той, що не сидить на місці і перебуває у постійному пошуку нових проєктних пригод, той іноді і помиляється, і зайвий раз виявляє зайві емоції...

Бо таке життя і такі ритми живого театру: чорні піарники і таке мають знати.

Бажаю Львівській Національній опері утримати високий рівень і суспільної, і художньої, і медійної уваги – у майбутньому. І нехай завтра, згідно з вердиктом конкурсної комісії, переможе дійсно найкращий і гідний претендент на керівну посаду в легендарному театрі України.