Відповідь тим, для кого «мова не має значення»

Це фото запостило вже багато людей і медіа. Але запощу і я. Бо це – відповідь тим, хто вважає, що мова не має значення.

Я поважаю право кожного говорити будь-якою мовою.

І при цьому я не можу зрозуміти рішення продовжувати говорити мовою ворога у публічному просторі. Це для мене те саме, що носити триколор чи георгіївську стрічку. Це – добровільно позначати себе тим самим маркером, що й агресор.

Президент вивчив мову. Впевнена, з родиною він і далі говорить російською. Але він не дозволяє собі говорити російською у своїх зверненнях до громадян. Він навіть позбувся акценту – тобто навіть у час війни президент доклав зусиль до вивчення мови.

Російські медіа пишуть: «Мариуполь стал русским городом». Ми знаємо – ні, не став. Маріуполь – українське місто, місто українських героїв. Але так, мова – ознака ідентичності. Говориш російською – ідентифікуєш себе з ворогом. Посилюєш наратив, що ми – один народ чи, принаймні, братні народи. Легітимізуєш задекларовані причини для російської агресії.

Розумію, що для багатьох моїх френдів російська є рідною. Все розумію. Чесно.

Але в ситуації, коли нас убивають за саму нашу ідентичність, я берегтиму цю ідентичність, як можу. І закликаю всіх робити те саме.