Карантинний діагноз: як змінилася Україна

Майже 8 тижнів карантинних обмежень суттєво змінили Україну. Нам усім доведеться прислухатися до думки, що смерті та захворювання коронавірусом – далеко не єдина проблема. Відправити одну з найбільших європейських країн на карантин виявилося набагато швидше, ніж забезпечити її вихід з нього.

Обмеження без репетицій

Пандемія коронавірусу стала серйозним викликом людству не лише у сфері медицини. Рецесія світової економіки не оминула навіть визнаних гігантів: Китай отримав у першому кварталі поточному року найбільше за останніх 40 років падіння ВВП, а рівень безробіття у США перевищив 13%. Універсального рецепту протистояння коронавірусу в усіх сферах життя немає, оголошена ВООЗ пандемія посилила позиції влади кожної конкретно взятої країни у питанні охорони здоров’я. Нині над всією планетою наче майоріє гасло «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих», і досі немає відповіді, коли воно перестане бути актуальним.

Україні забракло ресурсів та стратегічного мислення, доволі швидко з’ясувалося, що «нові обличчя» є неспроможними до ухвалення неординарних рішень. На жаль, запровадження жорстких карантинних обмежень не вирішило ключове питання: ефективне тестування та протидія поширенню коронавірусу. Щодня кількість тих, хто захворів, суттєво перевищує в Україні показник тих, хто одужав. На думку ексзаступника міністра охорони здоров’я Павла Ковтонюка, Україна перебуває в п’ятірці європейських лідерів за приростом захворювання на коронавірус. До речі, показово, що всі учасники цієї сумної п’ятірки – пострадянські країни.

На жаль, падіння економіки в Україні розпочалося ще до початку поширення коронавірусу, хвороба та пов’язані з нею обмеження лише посилили негативні тенденції. МВФ прогнозує падіння української економіки на 7-8%, однак є підстави припускати, що це оптимістичний сценарій. На жаль, владна команда, навіть спираючись на парламентську більшість, не зуміла забезпечити ефективну допомогу найбільш постраждалим від карантинних обмежень прошаркам – малому та середньому бізнесу. Сума у 240 мільйонів гривень кредитів під пільгові відсотки у масштабах України не вражає, а ідея кредитування МСБ для виплати зарплат навряд чи користується популярністю. Гору взяла модель ручного перерозподілу фінансових коштів у центрі, тоді як головний тягар боротьби з пандемією часто лягає на медиків на місцях.

Вибухонебезпечні у соціальному аспекті проблеми спостерігаються із належним фінансовим забезпеченням медичних працівників, які опинилися на передовій боротьби з коронавірусом. Нагадаю, що кожен п’ятий хворий на covid-19 в Україні – медичний працівник, і ця цифра, серед іншого, характеризує стан забезпеченості лікарень засобами індивідуального захисту. Натомість влада уникає ухвалення закону про обов’язкове страхування медичних працівників, які борються з коронавірусом.

Інфікування скандалами

Наприкінці квітня відбулася низка скандалів, які завдали потужного удару по карантинних обмеженнях. Спочатку журналісти Bihus.info з’ясували, що ресторан «Велюр» у середмісті Києва працює «для своїх» попри заборону. Нескладно пов’язати цей особливий статус з власником – парламентарієм від «Слуги народу» Миколою Тищенком. «Велюр», вірогідно, не єдиний заклад громадського харчування, який порушував накладені обмеження, проте приклад виявився найбільш показовим.

Наступний скандал, навколо найбільшого в світі літака Ан-225 «Мрія», виявився не менш резонансним. Нічого дивного, адже виявилося, що повітряний гігант, якого зустрічав на українській землі Володимир Зеленський, доставив з Китаю понад 100 тон медичного вантажу, проте не лише гуманітарного, але і комерційного призначення. На Банковій без особливого успіху намагалися пояснити, чому ж працює мережа «Епіцентр-К», співвласник якої Олександр Герега (парламентарій з депутатської групи «За майбутнє») розіслав колегам по Верховній Раді та голові КМДА Віталію Кличку листи з пропозицією закупити доставлені «Мрією» засоби індивідуального захисту. Диявольська суміш благодійності та бізнесу нагадала про березневу зустріч представників великого бізнесу з президентом, під час якої той просив своїх візаві опікуватися одним чи кількома регіонами в контексті пандемії, але вже досить скоро заявив про «політичні акценти». До речі, великий бізнес в особі Ріната Ахметова та інших отримує суттєві преференції, тоді як дрібний бізнес прирікають на зубожіння.

Рішення виконкому Черкаської міської ради про послаблення карантинних обмежень з 1 травня не стало унікальним (щонайменше, на подібні кроки наважилися у Дніпрі та Мукачевому), але персональний «полум’яний привіт» від президента отримав саме міський голова Черкас Анатолій Бондаренко. Для нього подібна підвищена увага може стати потужним імпульсом для кар’єри на загальнонаціональному рівні (попередники Бондаренка Володимир Олійник та Сергій Одарич вже мали відповідний досвід). Він вже процитував кіноцитату «Черкаси будуть чинити опір», продемонструвавши наявність політичних консультантів, які допомагають надати публічності протистоянню представника місцевої влади з главою держави.

Додаткової пікантності ситуації додають розмови про формування «партії мерів», цілком логічної з огляду на стрімке падіння рейтингів «Слуги народу» та місцеві вибори, які за Конституцією мають пройти в останню неділю жовтня 2020 року. Конкретики у цих припущеннях наразі немає, хіба що постійно згадується столичний міський голова Віталій Кличко, публічна активність якого під час карантину помітно виросла. Є очевидною тенденція: падіння авторитету центральної влади стимулює політичну активність мерів не лише мегаполісів-мільйонників, але і решти обласних центрів, і навіть припинення карантину не зупинить цей процес.

Прихована загроза

Якщо придивитися уважно, стає помітним, як низка телевізійних каналів та мережа телеграм-каналів (вони останнім часом набули популярності) докладають чимало зусиль для дискредитації команди Зеленського та президента особисто. Це може видатися дивним, адже під час президентської кампанії вони були до «слуг народу» набагато більш лояльними. Проте немає нічого дивного: Кремлю (а саме він стоїть за згаданими інструментами масового інформаційного впливу) не потрібен будь-який президент України з високим ступенем популярності.

Помилкою діючої влади можна назвати не лише її неспроможність до компромісів з опозицією попри існування фракції парламентської більшості та об’єктивну потребу у консолідації політичного класу в інтересах України. Команда Зеленського, яка прийшла до влади на хвилі медійного хайпу, виявилася неспроможною намалювати для співгромадян привабливу картину посткарантинного буття. І ця проблема вже ближчим часом знайде відображення у суспільно-політичному житті України.