Як морські контейнери призвели до нападу Росії на Україну

Почну спочатку:

У 1950-х роках американець Маклін замахався дивитись як у порту повільно перевантажують вантажі з його вантажівок на корабель. Грузчики передавали мішки з рук в руки по одному, черга. І Маклін поняв – на кораблі треба завантажувати не вантажі, а самі грузовики. Але щоб не тягать машини – краще вантажити контейнер на вантажівці, і відстьогувать його для перегузки на корабель.

Кілька років запрягали, а у 1960-ті все поплило-поєхало не тільки по Америці а й по світовим океанам. І завдяки цьому вдалось дуже здешевити ланцюжки поставок між материками.

Так з’явились транснаціональні компанії з заводами, розкиданими по світу. Так у людства з’явився більший фокус не на виживанні, а на споживанні.

По ходу виросло значення піратів і терористів-шантажистів. Коли одна лодка бідняків з калашами могла зупинити конейтнеровоз з вантажами на сотні мільйонів доларів. І не стільки вкрасти, а тупо зламати ланцюжок поставки.

Воювати есмінцями проти лодок – економічно невигідно. І так співпало, що найрозвинутіші країни виріши інвестувати не у озброєння і войовничі інстинкти для захисту поставок. А у загальну пацифізацію. Ну щоб знизити загальний рівень войовничості у світі, щоб всякім дурням рідше приходила в голову думка про воєнний напад, як спосіб вирішення якоїсь проблеми, яку можна вирішити економікою. Наприклад, голод.

Білі почали з себе. І дуже сильно це розвинулось вже у ХХІ сторіччі. Купа акцій просували десексуалізацію та маргіналізацію насильства (міту, блм тощо). Паралельно уряди переставали інвестувати у зброю. І взагалі втрачали воїнські інстинкти.

Але зрештою виплюнули. «Б’є – значить любить» та «смерть лаоваям» виявились горєм от ситого ума. І тому ці країни зберегли войовничі інстинкти та запаси зброї на фоні розм’яклих демократій. Та вирішили вдарити у підставлений бік. Тому що могли, і було чим.

По суті ми зараз спостерігаємо наймасштабнішу реформацію світу після Другої світової. Саме зараз велетенські економіки вчаться не екуменічній глобалізації, а впроваджувати сегрегаційні заходи безпеки. Завод має бути біля хати, а не в Китаї. Нафту краще брати у кума, ніж у Росії.

Це неймовірна за масштабом зміна, яка проникає навіть в особисті звички та навички купи людей. Інші ціни, дефіцити, ідеологічна ворожнеча. Світ не буде таким як раніше. І мільярдам людей у світі до цього треба звикнути, що десакралізація «економіки» призведе до необхідності обирати – з ким ти у ланцюжку поставок.

Відтак у всіх країнах світу їздять вантажівки і працюють морські крани в портах заточені під американські «фути».

А значить якщо Китай не вирішить все це змінити у розкольницькому угарі (замінити всі контейнери, крани, вантажівки у автаркіях і опортуністах Шовкового поясу) – універсальна мова економічного спілкування збережеться: TEU від англ. twenty-foot equivalent unit — умовна одиниця вимірювання місткості вантажних транспортних засобів. Мова до поновлення економічного діалогу залишиться. Але до неї ще треба пройти розрив.

Сі і Пу не для того починали війну, щоб злитись по дорозі.

Можливо гірше ще попереду...