Sex* в українській політиці

Я не люблю говорити про гендерну політику. «Жіночі» квоти при працевлаштуванні, питання різниці у заробітній платні чоловіків та жінок, ба навіть суфікси на позначення жіночого роду, повернуті в мову лише віднедавна, завжди здавалися мені штучними та навіть принизливими.

Про проблему гендеру в Україні говорять рідко. Коли люди живуть від зарплати до зарплати, рівність жінок та чоловіків мало кого цікавить. Інакше кажучи, гендерні питання першочергові для заможних країн. Україна до цього ще не доросла.

Проте за останній рік проблема гендерної нерівності в Україні стає дедалі гострішою. При чому це відбувається не внаслідок зміни суспільних тенденцій, а через ментальність українських можновладців.

Те, що в уряді України немає жодного міністра-жінки – не проблема. Імовірно, нинішні урядовці – кращі з усіх чоловіків та жінок, хто претендував на посади. Проблема, коли прем’єр-міністр України відкрито заявляє, що «реформи – не жіноча справа», і суспільство не заперечує. Для порівняння: в Європейському Союзі кожен четвертий парламентарій чи міністр – жінка, і європейці вважають це проявом жахливої нерівності.

Проблема, коли Президент не вважає за потрібне брати з собою першу леді під час державних візитів (іще одна традиція радянських лідерів, за винятком Михайла Горбачова), чим дивує іноземних дипломатів та порушує протокол.

Зрештою, проблема, коли Президент на міжнародному форумі дозволяє собі висловлювання: «Для того щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві. І у містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу – це чудово». Як світ має дізнатися про талановитих та розумних українок, якщо навіть лідер держави привселюдно закріплює жалюгідні стереотипи?

Буквально кілька днів тому ми з колегами обговорювали феномен громадського руху FEMEN, намагаючись зрозуміти, зміцнює він сучасний стереотип про доступних українських повій чи навпаки, бореться з ним? Він (образ – Ред.) все ж таки має право представляти Україну, адже, як не дивно, його засоби боротьби із соціальною несправедливістю у багатьох українців відрази не викликає?

Європейська інтеграція України потребує здійснення багатьох кроків. Проте здається, що найперша реформа, яка має відбутися, - це реформа ментальності українських чиновників. Якщо для поважних українських мужів це не під силу, в України є два варіанти розвитку: перетворитися на азіатську країну або дочекатися, поки на зміну нинішнім урядовцям прийдуть майбутні, із знанням іноземних мов та розумінням демократичних цінностей.

До речі, переважна більшість українців, які отримують стипендії на навчання у західних вузах, – дівчата.

*Стать (англ.)

Фото: jokes.tochka.net