рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Павло Зібров: Я чемпіон з виступів у Трускавці. За 30 років – 286 концертів

    інтерв'ю
    <img src="/ftp_upload/images/zibrov.jpg" alt="Павло Зібров" width="" height="" itemprop="image" /> - Павло Зібров: Я чемпіон з виступів у Трускавці. За 30 років – 286 концертів
    Павло Зібров

    «Для мене Кучма – найкращий президент»

    Народний артист, шоумен чи пенсіонер? Павло Зібров один із небагатьох метрів української естради, який у свої 63 роки тримається на плаву. Співак, пік популярності якого припав на 90-ті, й нині цікавий публіці та медіа. Рецепт простий – Зібров не боїться змінюватися, він готовий до сміливих творчих експериментів та епатажу. Серед останніх прикладів: реп-колаборації з молодшими колегами, жартівливі пісні, зйомки у кінокомедіях...

    Декого з колег по цеху відверто дратує таке «омолодження». Однак Зібров, а ще більше його дружина Марина, яка всі роки спільного життя виконує роль продюсера, добре знають, що роблять…

    «Главком» зустрівся з Павлом Миколайовичем в офісі Театру пісні його імені. Тут і кабінети, і балетна зала, і студія звукопису, і кухня, і навіть сауна...

    На чому заробляє Театр пісні Павла Зіброва сьогодні?

    Гастролі, приватні вечірки. Ніхто не скасовував днів народження, ювілеї, весілля, свята на заводах, фабриках, будь-які забави. Зараз трохи стало менше цього всього. Народ скрутне становище переживає.



    У Театрі пісні Павла Зіброва

    У Театрі пісні Павла Зіброва

    Думаєте? Скільки років ви цю скруту відчуваєте?

    Років п’ять. Ще за Віктора Януковича гуляв народ, потім – війна і все зменшилось.

    Але є геть інша думка. Мовляв, після того, як перекрили ринок росіянам, наш артист нарешті має де розгулятися.

    Розгулятися можна, але народ бідний, не може так гуляти, як гуляв раніше.

    Можливо, проблема все ж у іншому. Половині нашого шоу-бізнесу, так би мовити традиційній естраді – старшому поколінню, просто перекрили доступ до ТБ? У кожного каналу свої зірки, їх показують цілодобово, і тому саме вони збирають зали…

    Що таке традиційні? Лев Лещенко? Ну от Кобзон ще один був традиційний. Все. Є естрада. У Росії немає такого поняття, як традиційна.

    Але у них на «Пісні року» на центральних каналах можна бачити, наприклад, Ірину Аллегрову, якій вже майже 70, і ще цілу армію її колег-ровесників. Де у нас на ТБ артисти з таким досвідом?

    Це не традиційна естрада. Аллегрова – богиня. Я був на її концерті. Вона прекрасна актриса, яка співає. А є Монатік. Це різна музика. Треба поважати і його, і людей, яким, умовно кажучи, за 40. У Росії не так, як у нас, у них одна сцена і для нових, і для старих артистів. Як у меню в ресторані є риба, м’ясо, веганська їжа, так і у нас має бути вибір, кого слухати. Але власники медіа дослухаються більше до молоді і її смаків.

    Вас зачіпає той факт, що центральні канали обходять увагою ваше покоління артистів?

    Приватні канали крутять, що хочуть, показують те, що модне. Насамперед це ображає глядачів, які не бачать своїх кумирів.

    «Суспільне» – це не приватне мовлення. І воно мало б відповідати різним запитам аудиторії. Проте тепер там теж не побачиш ваших концертів.

    УТ-1? Це що, ми телебаченням називаємо? Його немає і не було. І той рейтинг, який має УТ-1, це 1,5%. Зараз вони крутять концерти на каналі «UA: Культура». Велика аудиторія в нього? 0,6%.

    Ми часто критикуємо Росію за шалену пропаганду. Але в цієї історії є інший бік. Там на федеральних каналах вистачає ефіру для усіх поколінь артистів і для усіх видів мистецтва. В Україні ж просто стерли з пам’яті ціле покоління співаків…

    У них (у Росії) з повагою ставляться до тих, хто зробив внесок у розвиток музики і слід якийсь залишив у культурі. У нас же всі декларують те, що ми йдемо у Європу. Можливо, тому що у нас брами відчинені у Європу, то і музика в нас здебільшого орієнтована на молодь, вона справді європейська. Але на тлі цього ми забуваємо, що у нас слов’янський менталітет, хочемо ми цього чи ні. І у нас зараз усі ми чуємо здебільшого не пісні, а сингли. При цьому менталітет наш геть не європейський, це просто факт.

    Коли геніальному українському поетові-пісняру Юрію Рибчинському виповнилося 70, про це не згадав жоден телеканал. У Росії митцю такого рівня влаштували б ювілей, присвятили фільми та шоу. І це правильна пропаганда свого.

    Так, вони вміють шанувати, підтримувати. Юрій Рибчинський – мій друг, кум. Цьогоріч у нього знову кругла дата – 75. На 23 травня він уже забронював палац «Україна». Дали згоду приїхати Лайма Вайкуле, Олександр Малінін, Тамара Гвердцителі. Це з тих, хто в’їзні. Лоліта Мілявська – нев’їзна. Можливо, він піде до президента й попросить про Лоліту, Валерія Леонтьєва чи ще когось, аби їх впустили.

    Гадаєте, потрібно, щоб їх впускали?

    Ми говорили з ним із приводу цього концерту. Він хоче спокійно його провести. Багато його пісень Тая (Повалій. – «Главком») виконує. Наприклад, пісня «Одолжила» є однією зі знакових. Ну, і без Таї якось не те… Наталія Бучинська, Катерина Бужинська, Іво Бобул, Павло Зібров, Наталія Могилевська, Ірина Білик. Усі знакові й українські, і російські співаки мають у репертуарі пісні на вірші Юрія Рибчинського.


    Павло Зібров
    Павло Зібров

    «З «Інтером» порвав у 2004 році»

    Популярний артист без телебачення – як риба без води. У вас виникають проблеми з показом ваших концертів на центральних каналах?

    Річ у тім, що всі концерти я знімав сам за власний рахунок, щоб не бути залежним від якогось каналу. Адже будь-який канал, який знімає концерт, ставить свої умови. Це не тільки в нас, у Росії так само.

    На «Інтері» навіть артисти, які ніколи не співають російською, змушені переспівувати радянські пісні…

    Саме так. От тому я до них не ходжу, хоча мене запрошували раніше. Зараз уже не запрошують. Десь приблизно з 2004 року я зав’язав із ними, після того, як на канал прийшла Ганна Безлюдна. Хоча до того усі прем’єри моїх концертів були на «Інтері». Єдиним зауваженням від них було скоротити хронометраж. Без проблем все всіх влаштовувало. А коли прийшла пані Безлюдна, я їй приніс свій концерт, де брали участь Таїсія Повалій, Івар Калниньш, Анастасія Волочкова, Ірина Білик… Усі зірки – заслужені. І світло, і камери, гарна техніка. $175 тис. на все витратив Ми змонтували за власний рахунок. Віддав відео, мені відповіли: «Залиште, подивимося». За тиждень телефоную із запитанням, чи братимуть вони концерт? У відповідь: «Ще не дивилися». Опісля ще кілька разів телефонував – те саме. І тільки на 17-й день вона відповіла, що канал концерт не братиме. «Ви знаєте, я подивилася, але воно не вписується у концепцію нашого каналу», – це її відповідь. Уявляєте? Раніше завжди вписувалось, а тепер – ні! От після цього в мене з цим каналом стосунки й не склалися. Звичайно, концерт я віддав на інший канал, без проблем взяли.

    Ваш останній ювілейний концерт мав спонсора. Скільки взагалі сьогодні коштує зробити концерт у Палаці «України» з хорошою телекартинкою?

    Насамперед я хочу подякувати мережі магазинів «Епіцентр» і його керівникам, Галині і Олександру Герегам. Вони допомагають артистам, це факт. 80% грошей вони дали, бо артисту складно за свої кошти якісно організувати концерт. Наприклад, 350 тис. гривень коштує оренда палацу «Україна». Але це без нічого, «гола» оренда залу. Організація одного концерту загалом коштує приблизно 2 млн грн.

    У вашому кабінеті на найпочеснішому місці фото з палацу «Україна» – на ньому ви з колегами-артистами і президентом Кучмою. Леонід Данилович – для вас найкращий президент?

    Для мене – так. Була стабільність, розумієте? Це був розквіт концертної діяльності, народ ходив, зарплата була, переповнені зали були. І не тільки на мене ходили. Я взагалі про гастролі у той час кажу. А Кучма любив мої пісні, запрошував у Адміністрацію на 8 березня. Казав: «Паша, приїдь, дівчат привітай». Ми навіть разом у два мікрофона заспівали. Це було у 1996 році.

    Кучма також дав вам «народного».

    Хоча давно придумали, що треба 10 років між званнями заслуженого і народного. Але у мене було три роки. «Заслуженого» у 1993 році отримав від Кравчука. А наприкінці 1996 року Кучма дав «народного». Та це вже, знаєте, не грає ролі. Зараз деяким заслуженим народного дають, хоч він не має сольних концертів. І як так можна давати звання, коли людина філармонію зібрати не може, не кажучи вже про палац «Україна», не зробив тур Україною?

    То може воно непотрібне зараз це звання? Що воно вам дає?

    Монатік – не народний, а збирає стадіон. Раніше звання – було модно, почесно. Було також почесно мати звання професора. Я, до речі, професор вже років 15 (Павло Зібров викладає на кафедрі естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв. – «Главком»). Маю написані праці. Є відео занять із учнем. А потім відео з результатом нашої роботи за три місяці, за рік. Я перший з наших естрадних викладачів, хто в Україні зробив відеоуроки з постановки вокального дихання. Це цікава робота.


    Павло Зібров
    Павло Зібров

    «Мовні квоти ніяк на мені не позначилися»

    Кого зі своїх випускників можете відзначити?

    Влад Зайцев – заслужений артист України, соліст Ансамблю пісні та танцю Національної гвардії. Співак і композитор Андрій Іщенко (раніше займався музикою, нині працює юристом, бойфренд дочки Зіброва. – «Главком»). Вікторія Васалатій – акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Геніальна дівчина, талант від бога. Років 18 тому я дівчат на свій курс не брав, тільки хлопчиків, але вона одразу знайшла «ключ»: «Я ж ваша землячка». Тут Марина Володимирівна (дружина Павла Зіброва. – «Главком») і дозволила мені брати в клас дівчат. Мені одразу сподобався тембр Васалатій. Зараз вона прекрасна композитор, поетеса. У неї є кілька чудових мюзиклів. Вони з Юрієм Рибчинським зробили джазові мюзикли: присвячений Едіт Піаф, який вона демонструвала у Парижі, і присвячений Мерлін Монро.

    Андрій Іщенко вже ваш зять?

    Та це поки неофіційно. Вони з донькою зустрічаються. Андрій закінчив у мене навчання років 10 тому. Він був фіналістом проєкту «Шанс».

    Як ви відчули дію мовних квот на радіо і телебаченні?

    Мені нічого жалітися. На певних радіостанціях, на яких я звучав, звучу й зараз: «Шансон», «П’ятниця», «Наше радіо». На тих радіо, де мене не було, не почав звучати й після квот, бо там зовсім інше, наприклад, Kiss FM. Хоча «Вуса-бренд» пролунали на 20 радіостанціях, уся Україна їх закрутила. З «Русское радио» навіть подзвонили й запитали, чи можна взяти цю пісню в ротацію.

    Ви платили за ротацію на радіо чи телебаченні?

    Якщо ти хочеш ротацію кліпів, то платити треба. Зрозуміло, що хочеться, аби кліп показали не десять разів, а сто. За сто потрібно платити. Але я особисто не платив.

    А за «Вуса- бренд»?

    Ні. Ставлять із повагою, все нормально. Називають «дядя Паша». Була ситуація з одним модним радіо. Мене запросили на ефір і запропонували сфотографуватися, щоб повісити моє фото разом із зірками, яких крутять на цьому радіо. Я подивився на тих «зірок» і нікого не впізнав. Тож ідея мені не дуже сподобалася і я швидко втік. Зірка – це той артист, пісні якого будуть співати люди через роки. Дай боже, якщо в артиста є таких три-чотири твори. Цього достатньо буде йому на хліб із маслом до глибокої пенсії.

    Що для вас «хліб із маслом»?

    Це те, що на слуху, те, що замовляють. Ви подивіться, що замовляють за межами Києва. Там досі у концертах на замовлення лунають «Хрещатик», «Женщина любимая», «Мертві бджоли», «День народження». Цю композицію ми написали 15 років тому з Юрієм Рибчинським. І тепер «День народження» впевнено можемо назвати найбільш прибутковою піснею, її замовляють найчастіше. 

    Незважаючи на походження,

    Є у кожного день народження,

    І у бідного, і в заможного,

    День народження є у кожного…

    Років п’ять тому я захотів дізнатися, скільки разів кожного дня вона лунає в ефірі. І от спеціальне дослідження показало – 1500–1700 щодня. Бо ж у кожному райцентрі є місцева станція, люди замовляють, а замовлення коштує грошей – 50–200 грн. А якщо це телебачення і там показують кліп чи концертне відео – то й 400 грн. Ви можете 1500 помножити хай навіть на 50 гривень. Порахуйте, скільки це на місяць, і отримаєте інформацію про те, які гроші крутяться. І це мова про одну таку пісню, як «День народження». Я не вимагаю усіх цих грошей, дайте хоча б 10% за авторські Рибчинському, як поету, і мені – виконавцю і композитору.


    Павло Зібров
    Павло Зібров

    «Просив Кобзона про послугу під час його виступів»

    Тобто захист авторських прав в Україні Павла Зіброва не влаштовує?

    Є приватне Всеукраїнське агентство авторських прав, куди я перейшов із державного Українського агентства авторських і суміжних прав, бо там платять більше, а в державному – безлад. Раз на квартал роблять виплату. Якщо ми йдемо у Європу, то хочеться попросити наших депутатів, аби вони ухвалили нормальний закон про авторське право. Думаю, що пан президент Зеленський це добре розуміє. Щоб артист жив не від концерту до концерту, а за рахунок продажу авторських прав. Це нормально, так живе весь цивілізований світ.

    Які суми вам «капають» нині, і як їх рахують?

    Не важливо, як ти звучиш, де і скільки, важливо, як заповнять рапорт, звіт. Я отримую 6–8 тис. грн на квартал. Це з одного агентства. З іншого – ще трохи, разом виходить десь 10 тис. за квартал. Мова про авторські права на всі пісні, які лунають по всій країні. Це смішно, знущання. Трохи отримую від країн Балтії, трохи з Росії. До речі, у Росії чесніші за наших. Звідти платять такі самі гроші, хоча мене там крутять у сто разів менше. Країни Балтії платять валютою. Там Івар Калниньш (латвійський актор) переспівав 12 моїх пісень і видав платівку. Я йому ті пісні подарував. Кліпи, концерти за його участю робили, подружилися. Він собі спокійно співає, а мені капають гроші. Кобзон мою пісню «Еще, еще, еще…» співав 30 років. З Рибчинським її написали:

    Еще ты не развенчан,

    Еще кумир у женщин,

    Еще не только шпагу

    Ты прячешь под плащем.

    Геніальна пісня. Юрій Рибчинський подарував вірші, а я музику. Лише попросив Кобзона, щоб він називав ім’я автора, коли виконуватиме пісню.

    Кому продавали свої пісні?

    У мене замовляли університет Драгоманова, будівельний університет. Це були гімни, пафосні пісні. «Агробуд» можна також згадати. Два десятки таких пісень точно назбирається. Пісні до якихось дат замовляли.

    А колегам продавали щось?

    У жодному разі! Дарував і дарую. З останнього: московський ансамбль «Пламя» попросив у мене пісню «Море нежности твоей», тижня два тому мені телефонував його музичний керівник Валерій Бєлов. Єдине, попросив автора оголошувати, що я автор, він погодився. Якщо він поїде на гастролі з цією піснею, я отримуватиму з Росії гроші.


    Павло Зібров
    Павло Зібров

    «Чи їздити до Росії? Це справа кожного артиста»

    Як ви ставитеся до поїздок наших артистів на гастролі до Росії?

    Як їздили, так і їздять. Це справа кожного артиста. Лорак і Лобода зробили свій вибір, вони живуть у Росії, це їхнє право.

    От ви скаржитеся, що в людей менше грошей, вони менше ходять на концерти. За рахунок чого тоді живуть наші артисти, які не їздять до Москви?

    Концерти. Умовний райцентр – населення 30–40 тисяч. Там живуть люди, які теж хочуть бачити своїх улюблених виконавців. Більшість із них можуть собі дозволити раз на півроку піти на концерт, взяти на двох квитки по 100–150 гривень. Збори – 120–150 квитків, 200 – це вже добре. Тому заробити на таких концертах неможливо.



    Павло Зібров

    Павло Зібров

    «Я рекордсмен із концертів у Трускавці»

    А як же Трускавець – «святе місце» для українських артистів?

    Давно не був у Трускавці. І ось мав там концерт 16 лютого. У Трускавці не тільки українці відпочивають. Багато людей з Росії, Польщі, Румунії, інших республік колишнього СРСР.

    Який кошторис виступу в цьому курортному містечку?

    П’ять тисяч гривень коштує зал. Організатори беруть собі 10%. Але все одно вигідно. Я взагалі чемпіон за концертами у цьому місті. За 30 років зробив 286 концертів.

    Свої гонорари готові обговорювати публічно?

    Ні, не готовий. Кому потрібно, ті спочатку дзвонять адміністратору, директору. Обов’язково індивідуально з кожним розмова йде, а не просто так. Я завжди цікавлюся, до кого ми їдемо. Бо є такі люди, до яких я й за великі гроші не поїду.

    Це ви вже дмухаєте на холодне після того, як «попалилися» на Струкові (Володимир Струк – кандидат у нардепи на виборах 2019 року, якого підозрювали у підтримці сепаратизму на Донбасі)?

    Звісно. Струка я знаю 30 років. Не те, щоб ми дружили, просто підтримували стосунки, на відпочинку були якось разом. Він розповів, що йде в депутати, і попросив приїхати поспівати. Я погодився.

    Вам дорікають зараз цією історією?

    Та вже ні. Раніше писали. Питали, як я так продався, адже він за ОПЗЖ. Коли ми приїхали на місце (до смт Лозівський, Луганська область. – «Главком»), то побачили, що ця партія іншого кандидата висунула (Володимир Струк балотувався як самовисуванець. – «Главком»). Окрім того, я виставив умову, щоб не було там ніякої символіки ОПЗЖ чи інших партій. Він на словах погодився, бо інакше я погрожував піти геть зі сцени. Я приїхав, дивлюся: виходять люди з прапорами ОПЗЖ. Після першої пісні «Хрещатик», яку я заспівав, прапори ОПЗЖ таки стоять. І тут же учасники АТО тримають плакати «Зібров продався за бабки», «Кров на Струку, а ти співаєш». У мене настрою немає: «Ми ж з тобою домовилися, ніякої реклами, нічого такого». Перша пісня закінчилася, і я кажу зі сцени, що всіх радий бачити і попросив прибрати символіку. Бачу, ніхто не рухається. Ну я подякував всім і сказав, що концерт завершено. Розвернувся і пішов у клуб. А біля сцени народ починає кричати. І так хвилин десять. Помічник тодішнього кандидата в депутати вмовляв мене повернутися на сцену. Мовляв, там дві тисячі людей прийшли, їм не треба ця політика, вони на вас прийшли. А я ж не сам був, привіз балет, дівчат у костюмах. Потім місцеві жінки цих людей з прапорами вигнали. Той хлопець, який тримав плакат проти мене, зайшов, вибачився, порвав при мені цей плакат. Я повернувся на сцену і ми провели нормальний концерт. Бо навіщо було мене підставляти? Насправді ще до концерту були вагання, чи їхати. Але вже афіші були поклеєні, люди на мене чекали, не міг їх підвести. До того ж, тоді я нічого не знав ані про «Миротворець», що він у базах є, ані про якісь «сєпарські» мітинги, про які ЗМІ писали. Насправді дуже добре завершився той концерт, усі ті, хто зібрався, співали «Червону руту». Хіба це погано, коли на Луганщині лунає «Червона рута»? Це дуже добре, тим більше в такі часи. Я спеціально туди повіз 99% україномовного репертуару.


    Павло Зібров
    Павло Зібров

    «Мер Омельченко обіцяв дати квартиру. Уже 25 років думає»

    Окрім медалей та звань, чим вас ще підтримувала влада? Не секрет, що багато хто з ваших колег отримував житло у столиці.

    Я отримав однокімнатну квартиру на 16 кв. метрів на Новобіличах після «Слов’янського базару», років 26 тому, ще за правління Леоніда Кравчука. Тоді я вже був заслуженим артистом.

    Сталось це випадково. Головою нашої делегації на «Слов’янському базарі» був очільник держрайадміністрації Святошинського району. Під час фуршету ми розговорилися, з’ясували, що обидва афганці. Він запитав про моє житло. Я кажу, що живемо в квартирці на 13,2 кв. метри. А він тоді – як так, ти ж заслужений артист. «Приїдемо додому, обіцяю помогти», – запевнив. Поговорили й забули. А потім тиждень проходить, він телефонує й каже, що є квартира на 16,4 кв. метрів. Потім ми її продали, доклали грошей і купили іншу квартиру.

    Це квартира від районної держадміністрації, а що ви отримували від перших осіб держави?

    Косаківський (Леонід Косаківський, міський голова Києва у 19971998 рр. – «Главком») міг дати квартиру. Він любив мої пісні, ходив на концерти. Були заходи, у яких він просив мене взяти участь, безкоштовно. Наприклад, у Севастополі, де військовим морякам урочисто давали квартири. Пам’ятаю, окрім мене Таїсія Повалій була. Він запитав, чим може віддячити? А ми з Мариною та її сином на той час жили у двокімнатній квартирі. Донька у нас вже також народилася.

    То ви так отримали ще одну квартиру?

    Ні. За кілька місяців під тиском Марини я таки зібрався піти, але міського голову зняли. Потім ми написали «Хрещатик» і Олександр Омельченко (міський голова Києва і очільник КМДА у 1999–2006 рр. – «Главком»), де тільки мене бачить, одразу кличе разом співати. Я кілька разів пожартував, що за таку пісню, яку світ уже знає, варто було б квартиру дати з видом на Хрещатик. Відповів: ми подумаємо. От уже 25 років думають. (Усміхається.)

    «Я завжди був у команді «Батьківщини»

    Чому ви не пішли в політику?

    Я завжди був у команді «Батьківщини», та ніколи не хотів у політику, я краще поспіваю. Уявляєте, на 9 ранку іти на роботу? Прокидатися треба о 7:00, щоб дістатися… А зараз ще за невідвідування тебе можуть виключити з фракції. Такі суворі умови у них зробили, що вони самі не раді. Правда й те, що ми родиною голосували за Володимира Зеленського на виборах президента. Думали, що Юлія Тимошенко стане прем’єр-міністром, принаймні дуже цього хотіли. Якби були президент – чоловік, а прем’єр – жінка, може й не було б того, що зараз відбувається.

    Із кимось з нинішніх «слуг» знайомі?

    Ні з ким. Взагалі ця команда для мене є кнопкодавами. Ясно, що є і професіонали, але 70% тих, кого вони набрали, просто солдати, які мають тицьнути на кнопку. Ми щиро підтримували Володимира Зеленського під час виборів. Мені здається, якщо він президент, то, можливо, телевізійникам слід було б подумати про те, щоб не повторювати ті старі випуски «Кварталу», в яких він грає.

    «Авторку текстів для своїх пісень знайшов у Facebook»

    Павле Миколайовичу, у вас на столі модні глянцеві журнали. На обкладинках ваша донька Діана. Один із останніх випусків – L’Officiel Baltics.

    На запитання вирішила відповісти Марина, дружина Павла Зіброва:

    Це журнал за грудень – січень. Діана знімалася у Великій Британії. Зйомку їй запропонував журнал Fashion Post, із яким вона співпрацює уже чотири роки. Тоді редактори цього журналу знайшли її у Instagram. Вони запропонували їй взяти участь у проєкті «Схожі на зірок», тобто шукали дівчат, схожих на західних зірок. Діані запропонували бути схожою на американську акторку Джессіку Альбу. Потім цей журнал запропонував участь у інших проєктах, вона їздила на зйомки в Париж, Болонью, Монте-Карло.


    Павло Зібров демонструє журнал L’Officiel Baltics з донькою на обкладинці
    Павло Зібров демонструє журнал L’Officiel Baltics з донькою на обкладинці

    Півроку тому, у вересні 2019 року Fashion Post запропонував зробити фотосесію для онлайн журналу L’Officiel Baltics, зробити саме в Англії. Я приходила до них на перемовини. За якийсь час Діана прийшла й каже, що її затвердили на обкладинку і цього журналу. Це для нас було дуже несподівано. Уклали з ними контракт, усе було безкоштовно. Діана працює як фотомодель, причому вона не худенька. Це ще раз доводить те, що не обов’язково потрібно бути 90-60-90, головне бути фотогенічною.

    Може, запропонували фотосесію тому, що її батько – Павло Зібров?

    В Instagram не написано взагалі про це, вона там просто Діана. Тому спершу ніхто не знав, хто у неї батьки.

    Насамкінець питання про те, чим будете дивувати своїх прихильників після пісні «Вуса-бренд». Тренд на жартівливі хіти збережеться?

    Ми пишемо хлібні пісні: те, що можна помацати. Зараз будемо записувати нову пісню, називається «Перше кохання». Автор тексту Альона Васильченко, талановита дівчина, яку я знайшов у Facebook.

    Не докохали ми, не долюбили ми,

    Не зрозуміли наші сни.

    Кохання-кОхання,

    З вечора до рання

    Воно було тобі до лиця.

    Зараз із нею ми вже пісень п’ять написали. Я її відкрив і показав своїм колегам. І ті в захваті, бо цю поезію можна помацати. Є ще одна пісня, яка має скоро вийти. Це буде хіт, бомба, але назву пісні поки не можу розкрити, бо не хочу, аби перехопили. Єдине можу сказати, що ми замовили її текст у Петра Маги. Той спочатку написав серйозний, пафосний, красивий текст. Але довелося його спростити. Дочекайтеся, вона буде одразу за «Вуса-бренд».

    Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ