Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Владислав Троїцький: Мені казали, що я не знаю нот, а з театру хочу зробити будинок розпусти

    інтерв'ю
    • Юлія Тунік
    • Розсилка
    <img src="/ftp_upload/images/troickiy.jpg" alt="Владислав Троїцький" width="" height="" itemprop="image" /> - Владислав Троїцький: Мені казали, що я не знаю нот, а з театру хочу зробити будинок розпусти
    Владислав Троїцький
    Владислав Троїцький
    (фото: nv.ua)

    «Я тут відбувся як художник, як людина. Але діти мої, напевно, поїдуть»

    Режисер та продюсер, творець першого незалежного в Україні  театру «ДАХ» вже більш як двадцять років є одним із найуспішніших культурних менеджерів. У обоймі Троїцького, такі відомі проекти, як «ГогольFest», «ДахаБраха», Dakh Daughters, «ЦеШо». Його проекти стійко асоціюються із сучасною українською культурою не лише всередині країни, але і закордоном. На думку Влада, це відбувається саме тому, що його підопічні продукують нові смисли, а не експлуатують заяложені старі.

    Сам Троїцький народився у Росії, там минулого його дитинство. В Україну він потрапив вже підлітком. На режисера навчався у московському виші. Проте для роботи обрав український театральний простір. З Україною, за його визнанням, він пов’язує себе більшою мірою, адже сформувався, як особистість саме тут.

    Та Троїцький відома особистість і закордоном. Працював як режисер у театрах Угорщини, Польщі, Швейцарії, Німеччини.

    Нещодавно вдало заявив про себе ще один проект продюсера – Nova opera. Під одним дахом вона зібрала разом талановитих композиторів та виконавців. В січні цього року протягом п’яти днів оперу Iyov показували в Нью-Йорку на міжнародному фестивалі сучасної опери Prototype. Артисти отримали багато позитивних відгуків від американських критиків. 6 квітня Iyov звучав на сцені Національної опери України.

    Попри величезний досвід та успіхи у просуванні власних культурних проектів, Владислав Троїцький не береться до керівництва державними культурними закладами, а щодо діяльності Мінкульту та загалом української культури переповнений песимізму. Про півтора місяця на посаді художнього керівника Київського театру опери та балету для дітей розповідає радше як про помилку, ніж про цінний досвід.

    «Главком» зустрівся з режисером, аби поговорити про майбутнє його гучного, але й багатостраждального проекту «ГогольFest», про досвід спілкування з українськими чиновниками від культури. Не обійшлось і без згадок про «трендсеттерів» українського мистецького процесу: Михайла Поплавського та Олега Винника.

    Після минулорічного скандалу, коли вам відмовили у проведенні «ГогольFest» на базі київського театру на Подолі, пролунали заяви, що фестиваль проводиться востаннє. Проте нині він відбувається у Маріуполі...

    У тому форматі, коли я сам собі замовник і сам собі виконавець, цей фестиваль вже не існує. Я 10 років сам собі замовляв і сам собі його виконував.

    З іншого боку, фестиваль остаточно не зникнув, а продовжив існування в інших форматах. Минулого року частково фестиваль пройшов у Івано-Франківську, коли відбувся  «Porto Franko ГогольFest». В цьому році «ГогольFest» проходить в Маріуполі з 27 квітня по 1 травня.  Проведення фестивалю було ініціативою мерії міста. Вони підтримують цей проект, тому що хочуть показати: культура це - зона миру, а не зона війни, яку вони мають.  Таким чином відбувається переосмислення міста Маріуполя з привійськового в місто-курорт, місто, яке має культурний меседж.

    Хто фінансував «ГогольFest» цього року?

    Місто. Також є американські культурні фонди. Ось вони і фінансують.

    Ви раніше говорили, що точкою неповернення для фестивалю в тому варіанті, в якому він проводився, стала відсутність належного фінансування…

    Ні, там цілий комплекс проблем: і з фінансуванням, і з локацією. Для того, щоб якось планувати фестиваль на майбутнє, особливо якщо ти підписуєш якісь контракти зі своїми закордонними партнерами, тобі потрібно точно розуміти, який у тебе бюджет, де ти це робитимеш. В Києві ж ми десять років робили фестиваль і кожен раз в новому місці, і кожен раз отримували «нежданчик». Я подумав, що перебувати в екстремальних умовах для мене вже досить.

    Як раніше відбувалося фінансування фестивалю? Скільки держава вкладала у нього?

    Торік ми отримали найбільшу суму від влади за всі роки проведення фестивалю. Київська міська влада і Мінкульт разом дали 2 млн грн, а це 25% від бюджету фестивалю.

    Решту суми як збирали?

    Дохід від продажу квитків і мої кошти... Для мене це надто велика сума. Потім я борги повинен віддавати роками.

    Тобто ви собі борги заробляли?

    Ну, звичайно. Фестиваль завжди був дотаційним...

    Фестиваль – це завжди неприбуткове заняття, але наскільки?

    Дуже неприбуткове. Якщо у тебе музичний фестиваль потенційно може щось окупити, тому що музика це більш доступний жанр, то з театром, візуальним мистецтвом складніше – це менш комерційні речі.

    Тим не менш, ви з року в рік продовжували проводити «ГогольFest»…

    Я все своє життя, якщо ви розумієте, працюю на ентузіазмі... «ДАХ» (центр сучасного мистецтва, який заснував Владислав Троїцький – «Главком») — це теж дотаційна річ. «ДАХу» 24 роки, за весь цей час театр не отримав жодної копійки від держави. Хоча «ДАХ» народив такі проекти, як «ДахаБраха», Dakh Daughters, «ГогольFest», «ЦеШо», Nova Opera.

    Ви продовжуєте займатися бізнесом, як і раніше? Як шукаєте фінанси для своїх проектів?

    Фактично не займаюсь. Деякі мої проекти стають не дотаційними, а прибутковими. Також позичаємо кошти у деяких бізнесменів, а потім віддаємо зі своїх зарплат.

    Що стало прибутковим з ваших проектів? Напевно «ДахаБраха»?

    Так. Також Dakh Daughters, «ЦеШо» стає.



    «Нещодавно футболіст Девід Бекхем опублікував рекламний відеоролик власного бренда House 99, в якому звучить трек ShoZ-PodDuba українського гурту «ДахаБраха»»

    «Нещодавно футболіст Девід Бекхем опублікував рекламний відеоролик власного бренда House 99, в якому звучить трек ShoZ-PodDuba українського гурту «ДахаБраха»»

    Основний прибуток проекти отримують під час гастролей закордоном?

    Ну чому ж? В Україні теж. Ми граємо вистави, концерти. Наприклад, у Dakh Daughters буде концерт в Києві 24 квітня у Жовтневому палаці. Також «ДахаБраха» 10 листопада матиме концерт в палаці «Україна», вже половину квитків реалізували. Тому не можна сказати, що ми в Україні такі вже й незатребувані.

    Безумовно, прихильники творчості «ДахаБраха» та Dakh Daughters є, але загалом складається враження, що закордоном  ваші проекти користуються більшим успіхом, ніж в Україні.

    Кількість концертів і вистав закордоном в десятки разів більша, ніж в Україні, тому що це якісний продукт.


    Владислав Троїцький (фото: pravda.com.ua)
    Режисер та продюсер Владислав Троїцький (фото: pravda.com.ua)

    «Євробачення» - це теж, вибачте, «трешняк» і лохотрон»

    Ви для себе знайшли пояснення, чому так? Українцям не потрібен такий продукт?

    Ми ж не Олег Винник. В Україні більш затребуваний формат Олега Винника.

    Олег Винник з'явився не так вже давно на авансцені…

    Це якась репліка того ж Поплавського. Вся наша офіційна культура – це фактично пара фраз історії Поплавського. Нам нав'язується такий пострадянський образ. Вигадано було, що українці - це провінційний, сільський народ. Сало - наш талісман. Тому я не зовсім на цьому «святі життя». Такі проекти, напевно, також потрібні, проте немає сенсу їх підтримувати державі.

    Винник, навряд чи, отримує якусь підтримку від держави…

    Поплавський, наприклад, отримує, Білоножко теж отримує. Те ж  «Євробачення» - це теж, вибачте, «трешняк». Це чистий комерційний проект, який придумали здається шведи. Такий собі лохотрон.

    Який у вас досвід спілкування з Міністерством культури?

    Якийсь був. У мене чудові відносини з Нищуком (міністр культури, - «Главком»), але розумію, що я трохи не в форматі. Не вмію розмовляти їхньою мовою.

    Що ви маєте на увазі?

    Для цього потрібен контекст в країні, якого немає. Розуміння, що таке культура і особливо, що таке сучасна культура. Чи є у вашому уявленні хоч один простір в Україні, який би маркувався з Україною завтрашнього дня? Немає органу, який би займався завтрашнім днем. Повинен бути орган, який розуміє цю мову, розуміє світовий контекст.

    Міністерство культури не розуміє?

    Ні, у нього немає взагалі ні фахівців, ні технологій. Вони ж намагаються створити Український культурний фонд (створений державою у 2017 році з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі – «Главком»), в якому президент - Марина Порошенко. На жаль, я не дуже вірю в його ефективність.

    Чому? Вони повинні виділяти щороку кількасот мільйонів гривень на мистецькі проекти.

    Проблема в тому, що в цьому році Фонд вже має розподілити 200 млн, але ще не опрацьована навіть технологія і стратегічний план, у що ці гроші інвестувати. Відповідно, волею-неволею, буде невеликий «междусобойчик». Ті люди, які будуть наближені, які знають про відкриття конкурсу, напишуть правильні папірці і потім хвацько освоять ці гроші.



    Влад Троїцький та його проект Dack Daughters

    Влад Троїцький та його проект Dack Daughters

    Керівник Українського культурного фонду Юлія Федів говорила про те, що і вас збираються залучити до розробки стратегії фонду…

    Безумовно, ми з Юлією зустрічалися. Я вважаю, що єдиний спосіб правильно запустити Український культурний фонд -  ввести наглядову раду з директорів п'яти інституцій: Goethe-Institut, British Council Україна, Institut français d'Ukraine, Американський інститут в Україні.

    По-перше, вони зможуть дати якісну оцінку проекту, по-друге, не дозволять розвинутися кумівству і корупції, по-третє, ці проекти відразу будуть вписані в контекст світового культурного процесу. Можна буде влаштовувати якісь спільні проекти, які б презентували Україну не тільки всередині, а й закордоном. Таке рішення одразу б надало легітимність цьому фонду. Тому що в країні, в якій є дефіцит довіри один до одного, будь-яку навіть прозору людину відразу звинуватять в тому, що вона хоче щось зробити, освоїти якісь гроші і так далі. Тому тут, безумовно, потрібні люди ззовні, які переймаються своєю репутацією і не дозволять симулянтам займатись корупцією, бо з'явиться купа псевдопатріотичного лайна, аби поборотись за кошти фонду. Наскільки мої слова перетворяться в реальність? Не знаю. Після Майдану я був досить активним діячем, намагався входити у всякі наглядові ради. Потім я зрозумів, що це все безглуздо, тому що ти говориш, а твої слова розчиняються у повітрі. Я краще свій час витрачу на щось більш гармонійне і правильне - створення спектаклів, музики, гастролей, на те, що я люблю і вмію робити.


    (фото: zefir.ua)
    Владислав Троїцький (фото: zefir.ua)

    «Жодного державного проекту ви не назвете, за який не соромно»

    Чи брали ви участь в комісіях, які обирали директорів театрів? Нещодавно, наприклад, на такому конкурсі столичному театру Франка обрали директора-художнього керівника Михайла Захаревича.

    По-перше, мене ніхто туди не запрошує. По-друге, якби навіть запросили, то я навряд би пішов. Я просто розумію, що це той світ, в якому для мене немає місця.

    Не вірите, що могли би вплинути на кінцевий результат цих конкурсів?

    Абсолютно. Поки не зміниться система. Можливо, це кліше, але для мене практично всі державні культурні інституції, за мікровинятком, виглядають як у фільмі «Від заходу до світанку» (кінострічка Роберта Родрігеса, у якій головні герої опиняються у стрип-барі, який працює від заходу до світанку. Власники бару виявляються вампірами – «Главком»). Тобто ти приходиш, тобі можуть посміхатися в очі, все добре, але вони всі максимально зацікавлені в тому, щоб нічого не змінювати. Будуть на смерть стояти за цей вчорашній день.

    Невже після Майдану нічого не змінилося? Навіть у Мінкульті, який очолив «голос Майдану» Євген Нищук?

    Воно не може змінитися. Це не тільки Міністерства культури стосується, а і будь-яких державних структур. Якщо ви помітили, після Майдану, купа реформаторів увійшла в уряд. Зараз там залишилося дві людини. Всі інші пішли, вони не можуть перебувати у настільки кислотному середовищі. Я був короткий час художнім керівником в театрі (Київський театр опери та балету для дітей – «Главком»), цей короткий досвід мені відкрив очі на всю структуру. 90% України - це, на жаль те, що не хоче змінюватися.

    Як ви потрапили на посаду художнього керівника в київський театр опери та балету, враховуючи ваші погляди на державні культурні заклади?

    Це не дуже цікаво. Мені запропонували стати художнім керівником, але у художнього керівника там немає жодної реальної функції. Тобто у мене не було жодного важелю впливу на колектив.

    Як в цьому закладі організовано керівництво?

    Там був директор, був художній керівник і ще були худрада і профспілка. Був такий собі тераріум однодумців і я. Я не мав права нікого звільнити, не зміг призначити жодної репетиції, бо мені потрібно було узгоджувати усі ці питання з худрадою.

    Коли виник конфлікт з колективом театру?

    Я там побув півтора місяця. При тому, що я прийшов туди з усіма козирями, у тому числі з людьми, які готові були інвестувати в капітальний ремонт цього театру. Були запрошені хореографи з різних країн коштом Французького інституту в Україні та British Counsil. Я збирався зробити театр також центром Сковороди, щоб він став центральним культурним місцем Подолу. Цей заклад мав би стати сімейним театром у вихідні, де є спектаклі, пов'язані із сучасною дитячою оперою та дитячим балетом.

    Вас відкрито критикували? Що казали?

    Що я нот не знаю, дурень. Казали, що я хочу зробити з театру будинок розпусти. Їм зручно було, там купа кабінетиків: кабінетик білетерки, кабінетик для вахтерів, для пожежної безпеки. Я хотів всі кабінети прибрати, зробити нормальну їдальню для працівників театру, прекрасне кафе для публіки, щоб з балкону був вид на Контрактову площу, щоб там можна було випити нормальну каву, якусь випічку з'їсти, щоб з дітьми можна було прийти, посидіти.

    У театрі мали бути чотири зали, а також формат інтелектуального кабаре. Коротше, я хотів все це зробити, але не сталося, тому що працівники відчули, що у осучасненому театрі вони могли б виявитися профнепридатними.


    Владислав Троїцький (фото: nv.ua)
    Владислав Троїцький (фото: nv.ua)

    «Змінити театр Франка у хорошу сторону практично неможливо»

    В інтерв’ю «Главкому» режисер Станіслав Мойсеєв, який п’ять років керував театром Франка, розповідав, що стикався з подібною ситуацією. Але до того він успішно керував багато років «Молодим театром»…

    Театр Франка, зі своєю традицією такого собі «пожирача» якимсь чином свого часу тримав Данченко (Сергій Данченко – легендарний український театральний режисер, очолював театр Франка з 1978 по 2001 роки – «Главком»).

    Але, наприклад, Володимир Оглоблін (відомий радянський та український театральний режисер та актор – «Главком»), який власне сформував театр Франка, сказав «ні» і пішов з нього, не дивлячись на те, що за часів перебудови за нього проголосувала вся трупа. Він сказав: «Я не можу в цьому театрі, він помер». Я думаю, що змінити театр Франка у хорошу сторону практично неможливо.

    В такому разі, які перспективи його розвитку?

    Є люди, яким він подобається. Слава Богу, публіка ходить, актори працюють. У нас ще є Київський театр оперети зі статусом національного. Але питання: чому цим театрам виділяються великі гроші?

    Взагалі має стояти в українському суспільстві таке питання: що таке культура? Навіщо вона потрібна? Цього осмислення немає ні в верхах, ні в низах. Тому фактично у державних органах немає замовника трансформації культури в сучасність. Соціум не розуміє, навіщо йому це потрібно, влада не розуміє, навіщо їй це потрібно.

    Тих, хто знаходиться всередині офіційної культури статус-кво влаштовує. Вони відчувають себе прекрасно. Хто визначає національні культурні символи, де ці секретні люди? Так заведено, що, наприклад, хор Верьовки та театр Франка є такими собі національними культурними символами, проте це вже давно не так… Міністерство культури некомпетентне, суспільство про це взагалі не париться, владі пох ...

    Тому я зробив свою капсулу, свою прекрасну оранжерею «ДАХ», ось ці 240 метрів, які народжують абсолютно фантастичні квіти. Але вони ж реально фантастичні: «ДахаБраха», Dakh Daughters, «ГогольFest», «ЦеШо», Nova Opera, сам театр «ДАХ». Ефективність, ККД в порівнянні з Мінкультом відрізняється у рази. У Мінкульту коефіцієнт корисної дії гірший навіть ніж у паровоза. У паровоза 3%, у Мінкульту – 0,000001%. Жодного державного проекту ви не назвете, за який не соромно.



    Вистава «Вій. Король землі», театр «Дах» (фото: 6 level)

    Вистава «Вій. Король землі», театр «Дах» (фото: 6 level)

    Ви маєте якесь готове рішення для вирішення цієї проблеми?

    Потрібно створити простір, де буде збиратися максимальна кількість колабораційних проектів і системно працювати. Має бути збудована нова система освіти, яка в наших старих інституція неефективна. Немає якісного культурного менеджменту, тому що ніхто його не готує. І знову-таки, на чому вчитися культурним менеджерам? На песиках? Поки це все пов'язано з фізичним простором. До культурного простору, який дивиться у майбутнє, можу віднести лише київські «Мистецький Арсенал» та «Довженко-центр».

    Серед театрів ви змогли би виділити осередок сучасного мистецтва, який відповідає на запити суспільства?

    Ні. Але я не ходжу в театр, тому моя думка не зовсім коректна. Є «Дикий театр», як незалежний. Є «Золоті ворота»: ті вистави, які робить Стас Жирков (український театральний режисер – «Главком»). Також Дмитро Богомазов (головний режисер театру Франка – «Главком») почав запрошувати молодих режисерів в театр. Проте в якому контексті це працює? Якщо ти варишся у власному соку українсько-київського формату - це одна історія. Інша історія: наскільки це цікаво світу? У театрі, візуальному мистецтві, кіно – це простіше, у театрі – складніше.

    До речі, планів щодо кіно не виношуєте? Адже отримати кошти від Держкіно на кінострічку стало простіше.

    Ще й там наслідити? Музикою ми слідимо там (композиції гурту «ДахаБраха» використовуються у кінострічках та серіалах. Наприклад, у відомому американському серіалі «Фарго» - «Главком»), проте кіно - це трохи не мій формат мистецтва.

    Я думав про кіно, але я розумію, що це специфічний вид мистецтва саме тому, що мені неблизький його формат. Треба зняти продукт з оператором, який мене розуміє. Це складно. Найстрашніше – це змонтувати потім докупи кіно. Наприклад, я знімаю влітку, а монтую через рік. Проте я вже інший і те, що я знімав влітку, цілком ймовірно, що вже не матиме до мене жодного відношення. Ось ця розірваність у часі мене сильно бентежить в кіно.

    Нещодавно одна з постановок вашого проекту Nova Opera, опера-реквієм Iyov вперше прозвучала у стінах Національної опери України. Звідки виникла ідея зробити проект Nova Opera?

    Це чарівна історія. Спочатку був придуманий проект на «ГогольFest», коли я кинув клич класичним музикантам і співакам. Я сказав: «Давайте замутимо що-небудь цікаве». Тож ми зробили оперу «Коріолан». Опера без композиторів, ми разом з музикантами створили цю дивовижну подорож за мотивами п'єси Шекспіра.

    Потім прийшли до мене двоє прекрасних, молодих композиторів Роман Григорів та Ілля Разумейко. Я запропонував їм тему опери Iyov (Йов -старозавітній праведник, що жив на схід від Палестини, про цього праведника оповідає Книга Йова в Біблії – «Главком»). Ми зробили першу постановку Iyov і він пішов дуже добре. Після цього зробили  «Вавилон» і «Ковчег». Така ось біблійна трилогія. Звісно ці теми не просто переноситься з Біблії, а переосмислюються сучасною музикою, тобто, що таке історія Йова зараз, що таке зараз Вавилон і Ноєв Ковчег. Нещодавно, в січні зіграли в Нью-Йорку дуже успішно цю оперу. Нас запросили на Роттердамський музичний фестиваль наприкінці квітня.

    Коштами нам допомагають два фонди - «Інкогніто» і «Фонд розвитку Івано-Франківської області», тому що для вистав ми повинні орендувати оперний театр, техніку. Це не так й дешево.

    Nova Opera  - абсолютно дотаційний проект, чи вдається щось заробляти?

    Може хлопці невеликий гонорар і отримають, але це точно некомерційний проект.

    Ви народились і провели дитинство у Росії, виросли в Україні, навчались у Москві, більшу частину життя прожили у Києві і часто буваєте закордоном. Ви самі як себе ідентифікуєте? Як українця, росіянина, космополіта?

    Я звичайно сформувався і відбувся як людина в Україні, в Києві. З іншого боку, я вихований в контексті російської культури. Одночасно дуже сильно залучений у світову культуру. Театральну освіту одержав у Москві. Зараз я більше ідентифікую себе з Україною, хоча тут дуже багато що у мене викликає, м'яко кажучи, сумнів. Саме контекст культурної еліти. Культурна еліта - це не ті люди, які роблять культуру, а гуманітарний прошарок, який формує суть нації.

    Достатньо часто буваєте зі своїми проектами закордоном. Було бажання остаточно туди переїхати?

    У мене тут будинок, сім'я, театр. Тому моє життя тут. Зрозуміло, що виникає купа питань про те, що реалізуватися було б простіше там. З іншого боку, я тут відбувся як художник, як людина. Але діти мої, напевно, поїдуть.

    Скільки років дітям?

    Синові 17 років, доньці - 10. Син в Канаді. Це його вибір був. Він не хоче бути тут, а я не бачу для нього перспектив. Потрібно бути дуже наполегливим і вміти відстоювати свій простір.

    Юлія Тунік, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ