Катерина Щука, яка відбуває довічне ув’язнення, тепер працює на уряд
Серед помічників патронатної служби Міністерства юстиції працює «довічниця» Катерина Щука
У квітні 2020 року міністр юстиції Денис Малюська заявляв, що вважає засуджених до довічного ув’язнення «найінтелігентнішою та найцікавішою категорією засуджених». Урядовець додав, що залюбки працював би саме з цим контингентом. Минуло півтора року, і Малюська таки слова дотримав: він узяв на роботу Катерину Щуку, одну з тих, хто перебуватиме за ґратами до кінця життя. «Главком» дізнався подробиці цього призначення.
Потрійне вбивство та чужа провина?
«Як і обіцяв, розповідаю: довічника (а точніше довічницю) я на роботу у Мін’юст таки узяв. Працює нормально. Роботодавець і працівник задоволені. Взагалі працювати треба усім працездатним. На шиї у держави сидіти вкрай небажано. А у ситуації з довічниками це не просто заробіток, а й ресоціалізація – головна мета, задля якої витрачаються мільярди гривень платників податків. Заради нашої з вами безпеки», – написав Малюська на Фейсбуці.
Міністр зробив свій вибір на користь 39-річної Катерини Щуки. За ґратами вона перебуває вже 10 років – її вирок прозвучав у травні 2011-го. З пресою Щука спілкувалася тільки один раз: у 2016-му в Качанівській колонії її навідали журналісти газети «Факти», яких допустили до ув’язненої з нагоди її… весілля.
Щука повідала медійникам, що у 2007 році працювала в місті Лутугине (Луганська область, нині – окупована територія) на будівництві, де познайомилася з чоловіком. Він красиво залицявся, а одного разу запропонував зайти до приятелів. У домі, де Щука раніше не бувала, вже пиячив господар та двоє його гостей. Невдовзі після приходу жінки та її супутника розпочалася сварка, яка перейшла в бійку. У хід пішли ножі. Щука, бажаючи захистися, вдарила когось пляшкою по голові, а її приятель холоднокровно добив присутніх, перерізавши їм горлянки. Пізніше вони удвох підпалили будинок з трьома трупами.
Коли розпочалося слідство, Щука та її подільник проходили у справі як свідки. Їх навіть не підозрювали, тож для Щуки, яка продовжувала жити із вбивцею, все могло обійтися. Але, за словами жінки, вона стала боятися співмешканця, тим паче що той регулярно її лупцював. Відтак сама пішла до поліції з повинною. І спочатку проходила у справі навіть не як співучасник – лише як свідок. Однак потім подільник погрозами змусив її взяти провину на себе. Такою, принаймні, є версія Катерини.
«Подільник умовив мене взяти на себе одне вбивство, а краще два. На очній ставці він натякнув, що його братові, який тільки-но відсидів термін за вбивство, не складно заїхати до моєї сестри та «розібратися» з нею та її маленьким сином. Я дуже злякалася за рідних. До того ж він переконував, що мені дадуть найбільше десять років – я раніше несудима, характеристики хороші, до того ж жінка... Я ніяк не очікувала довічного терміну! Коли почула вирок, втратила свідомість... На засіданні Верховного Суду я заявила про зміну показань, але вирок залишили в силі», – розповіла Щука «Фактам».
У 2016-му вона вийшла заміж. «Освоївшись у колонії, я стала прихожанкою протестантської церкви (…) Познайомилася з прихожанкою цієї церкви зі Слов'янська. Вона стала писати мені листи, одного разу розповіла про свого знайомого Юрія. Вона дала мені його телефон, я подзвонила йому по скайпу. У нас це дозволяється. Потрібно тільки подати заявку, і розмова проходить у присутності інспектора. Спочатку ми говорили з Юрою тільки на божественні теми. Він не приховував, що хотів би одружитися з гарною жінкою, щоб зміцнитися у вірі».
Стосунки пари дали тріщину минулого року. Офіційно вони ще не розлучені, але вже не вважають себе подружжям.
Дві години на тиждень
Катерину Щуку порекомендувала Мін’юсту помічниця народного депутата від «Слуги народу» Святослава Юраша Яна Баранова. Юраш у розмові з «Главкомом» підтвердив цю інформацію. Він зазначив, що саму Щуку не знає, а про Баранову відгукнувся схвально: «Яна показує, що люди змінюються та заслуговують на надію. При підходах до кримінального права треба завжди думати про завтрашній день, коли ув’язнений може вийти на свободу. Важливо, щоб діалог між ув’язненими та державою тривав», – зазначив Юраш.
З Яною Барановою – правозахисницею та очільницею громадської організації «Союз «Золотий вік України» – «Главком» поспілкувався також. «Я займаюся довічно ув’язненими вже шість років, знаю їх особисто та розумію, кого краще рекомендувати. Серед жінок найкраща кандидатура – Катерина Щука. Також – Сніжана Круглякова, наймолодша довічно ув’язнена, але вона має російське громадянство, а тому на роботу в Мін’юст не підходить», – сказала Баранова.
Згадувана нею Круглякова була засуджена у 2018-му за подвійне вбивство свого опікуна та його дружини. На тілі першого та другої було знайдено відповідно 33 та 38 ран від ударів ножем. На момент убивства Кругляковій було лише 23 роки, але суд над жінкою не зглянувся. Попри те, що вона стверджувала: це був самозахист. Свою дружину, мовляв, опікун убив власноруч, а відтак напав і на Круглякову. Вона захищалася як могла, і сама зазнала значних травм. Версію про необхідну оборону суд відкинув, і минулого року касаційна інстанція залишила вирок у силі.
Що ж стосується Щуки, то тут Яна Баранова впевнена: жінка не вбивала. «Але хто її стане слухати? Перегляд справи був би можливим з огляду на наново відкриті обставини. Але такого перегляду не буде, бо все сталося на окупованій території. Тобто розслідувати там зараз нереально. Тож єдине, що «світить» довічно ув’язненим, це помилування від президента, але робочим такий механізм назвати не можна: лише двоє помилуваних за 30 років», – говорить Баранова.
Дійсно, за чинним законодавством, засуджений до довічного ув’язнення через 20 років може просити главу держави про помилування. Баранова каже: потрібно, аби парламент підтримав законопроєкт №4049, ініційований Мін’юстом. У ньому йдеться про те, що після 15 років відбуття покарання людина має право подати прохання про пом’якшення вироку. Не про помилування, яке в руках президента, а саме про зміну покарання. До речі, додає вона, «днями КСУ визнав неконституційним утримання за ґратами довічно ув’язнених без реалістичної картини звільнення».
Конституційний Суд справді виніс подібну ухвалу, зазначивши у ній, що «позбавлення волі до завершення природного життя людини заперечує не тільки мету покарання, а й саму сутність людської гідності». Все це відкриває перед законопроєктом №4049 непогані перспективи щодо ухвалення, тим паче що написання такого документу привітала й Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.
Але повернемося до Катерини Щуки. Про суть її роботи у Мін’юсті Яна Баранова говорить неохоче. «Щука працює дві години на тиждень. Їй скидають інформацію, вона зводить її у таблиці. Не буду казати, чого стосується інформація, але не ув’язнених».
Це, втім, не зовсім так. Видання «Судовий репортер» отримало офіційну відповідь від міністерства юстиції про те, Щука призначена на посаду помічника патронатної служби міністра юстиції. В її обов'язки входить складання звітів і надання пропозицій щодо вдосконалення взаємодії між персоналом пенітенціарної системи й особами, які відбувають покарання, а також поліпшення умов їх утримання. «Катя – вона з мізками», – говорить про свою протеже Яна Баранова.
Баранова додає: «У Мін’юсті хотіли бачити помічником ще і якогось чоловіка. Після таких атак на міністра, які він стоїчно зніс, хочу вірити, що це бажання у нього збережеться. Бо в мене є чудовий кандидат – Ярослав Заїка, який відбуває покарання у 56-й колонії. Дуже розумний хлопець, за час відбування покарання офіційно отримав дві вищі освіти», – каже Баранова.
«Дуже розумний хлопець» Заїка разом із подільником скоїв у 2003 році вбивство подружньої пари. Злочинці увірвалися до приватного будинку та сподівалися розжитися майном жертв, але їхня здобич полягала у 33 гривнях та вкраденій дешевій біжутерії. За ґратами Заїка перебуває вже 18 років, через два роки він матиме можливість просити президента про помилування. Якщо, звісно, до того часу парламент не полегшить долю довічно засуджених.
На запитання «Главкома», чи вважає вона, що Заїка теж засуджений несправедливо, Баранова відповідає: «Ні, я б так не сказала. Просто ті, кого засудили у період з 2001-го до 2004-го, потрапили під хвилю довічних ув’язнень, коли смертну кару скасували. Сьогодні вирок був би іншим».
«Атаки на міністра»
В Україні наразі нараховується 24 жінки, засуджені до довічного ув’язнення. Чоловіків же – понад півтори тисячі. Всього ж ув’язнених до різних термінів покарання – близько 53 тисяч. Особлива увага міністра юстиції до «довічників» пояснюється тим, що він вважає їх людьми, здатними до повного перетворення.
«Класичний приклад – це коли чоловік 19-20 років повернувся з армії, молодий-зелений. Хтось у банді, когось вбили із групи таких же… Це було у 1989-1991 роках. Зараз 2020-й. Вони сидять десятки років. Це люди, яким вже 40-50 років. Вони навіть особливо не пам’ятають те своє життя. Це абсолютно, принципово інші люди, не такі, якими вони потрапили до в’язниці», – говорив Денис Малюська.
Ідея міністра встановити опіку над «довічниками» й справді не викликала розуміння. Але не вона одна. На початку роботи у міністерстві Малюська просував ряд неоднозначних новацій. Зокрема, відпустити на волю вже засуджених злочинців, якщо вони відбувають покарання за нетяжкі злочини. Встановити для них так званий «пробаційний нагляд» – замість традиційного позбавлення волі. Плюс ширше застосовувати громадські роботи – як альтернативний спосіб покарання.
Міністр також пропонував залучати штучний інтелект для обрання запобіжного заходу або покарання для обвинуваченого у карній справі. Таким чином Малюська сподівався вилучити з процесу людський фактор, а, простіше кажучи, хабарі або «телефонне право» для суддів.
Наступна ініціатива – облаштування приватних СІЗО або ж хоча б приватних камер для платоспроможних в’язнів, котрі суттєво відрізнятимуться за рівнем комфортну та якістю обслуговування. Міністрові пояснювали, що у слідчих ізоляторах, на відміну від місць позбавлення волі, перебувають невинні громадяни. Невинні в тому розумінні, що до вироку суду їхня участь у скоєнні злочину не вважається доведеною. І чому такі особи повинні сплачувати державі за примусову ізоляцію – лишається незрозумілим. Проте міністр стояв на своєму та продовжував говорити про приватизацію та/або продаж наявних в’язниць.
Втім, «атаки на міністра», які згадує Яна Баранова, почалися не лише через його бачення «тюремної реформи». Малюська є автором ідеї щодо згортання люстрації, в якій він побачив популізм, а не боротьбу з системою. Урядовець також відомий участю у розробці «закону про олігархів», який багато хто, зокрема, колишній секретар РНБО Олександр Данилюк, вважає «спірним» та небезпечним для економіки країни. До речі, попри лояльність до інших категорій злочинців олігархам міністр юстиції обіцяє саме тюрми.
Нещодавно Малюська вчився писати заяву про звільнення та виявив, що «справа ця не зовсім проста», розповів він в інтерв’ю РБК-Україна. А експерти, опитані «Главкомом», називали очільника Мін’юсту одним з перших «кандидатів на виліт», якщо восени відбудеться «перезавантаження» уряду.
Тож, можливо, засуджений за вбивство Ярослав Заїка так і не дочекається свого призначення до патронатної служби міністерства. Хіба що новий міністр, хто б ним не був, захоче продовжити експерименти свого попередника.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0