День народження Тараса Петриненка: найцікавіше з біографії метра української музики

Відомий український музикант, автор і виконавець легендарної пісні «Україна», яка фактично стала неофіційним гімном держави, Тарас Петриненко святкує свій ювілей. 10 березня артистові виповнилося 70 років. «Главком» зібрав найцікавіші моменти з біографії метра української музики. 

Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 року. Маленький Тарас з пелюшок був дотичний до високого мистецтва. Його мама, Діана Петриненко, була оперною співачкою, народною артисткою СРСР, дядько – Іван Паливода, – співаком, а тато, Гаринальд Петриненко, – журналістом, який вів музичну передачу на ТБ. 

Свою музичну діяльність Петриненко розпочав у 1969 році з виступу на танцмайданчику з гуртом «Еней», що складався з учнів музичної школи-десятирічки ім. М. В. Лисенка. У 1970 році цей гурт дебютував на телебаченні і майже два роки був безперечним лідером української рок-музики.

Тарас Петриненко (посередині)

У 1971 році Тарас Петриненко створює новий гурт «Дзвони», який проте у 1974 році об’єднався з «Енеєм». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів», довантаживши лірику «Дзвонів» (вірніше, Петриненка) та фолк-рок «Енея» патріотикою членів спілки композиторів, на початку 1975 року записав на «Мелодії» платівку-гігант. Відразу ж гурт запросили до Укрконцерту, де під назвою «Гроно» він проіснував майже рік.

Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитим ансамблем «Мрія», та після того, як йому заборонили виконувати з ним власні пісні (зокрема, «Пісня про пісню»), він з гуртом «Чарівні гітари» переїхав до Росії.

З 1982 року Петриненко працює в тульському ансамблі «Красные маки», який на той час складався виключно з українських музикантів. Тут він написав свої перші російськомовні хіти — «След погасшей звезды», «Перелётная птица», «Однажды утром», «Я скоро вернусь».

Повершувшись 1986 року на Україну, Петриненко разом з гітаристом Ігорем Шабловським (екс-«Еней», «Гроно», «Синяя птица», «Аеробус») та співачкою Тетяною Горобець (екс-Театр естради) відроджує «Гроно». Спершу репертуар гурту дублював репертуар «Маків» з доданням кількох україномовних творів (зокрема, «Пісня про пісню»), та невдовзі з’явилася пісня «Україна» та інші, і досить швидко Петриненко став лідером української естради. Дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза» альбом 1989 року «Я професійний раб», здається, зовсім не мав вад. Цікаво, що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок.

В 1991 році Петриненко почав запис для «Аудіо України» альбому «Господи, помилуй нас», який було завершено лише через два роки. Причиною тому став розвал гурту «Гроно» – одного разу акомпануючі музиканти просто не повернулися із зарубіжних гастролей. Та це не відбилося на якості альбому – за підсумками 1993 року його було визнано найкращим в Україні.

В 1995 році Петриненко деякий час вів на центральному телебаченні України програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 року на «Таврійських іграх — VI» Тарас Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». Наприкінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Тараса Петриненка «Любов моя»; також нарешті було розтиражовано попередній альбом.

У 1999 році за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина» Тарасові Петриненку присвоєно звання Народного артиста України.

У 2003 році лейбл «Атлантик» зарахував Тараса Петриненка до когорти рок-музикантів і видав збірник його пісень у серіїї «Рок-Легенди України». Музикант і композитор Тарас Петриненко продовжує плідно працювати над новими піснями, дає концерти в Україні та за кордоном.

В інтерв’ю «Главкому» митець стверджував, що український культурний продукт треба поставити на перше місце. Він вважав, що аж поки не розпочнеться внутрішній протест кожного нормального українця, причому неважливо, чи україномовного, чи російськомовного, нічого не зміниться. Має бути внутрішній протест – «ми ж українці, ми ж не з неба сюди впали».