Аркадій Бабченко: Я хотів би побачити в суді докази проти моїх «вбивць»

У резонансній справі про «замах у Києві на опозиційного російського журналіста Аркадія Бабченка» 1 жовтня 2018 року набув сили вирок організатору «вбивства» - 50-річному Борису Герману, співвласнику та комерційному директору збройного підприємства «Шмайсер». Через чотири місяці після інсценування правоохоронцями вбивства Бабченка вперше публічно про справу заговорив і сам журналіст. В інтерв'ю DW Бабченко, який«воскрес» в результаті спецоперації СБУ, розповів про ставлення до вироку Герману і про своє бачення ролі російських спецслужб в організації злочину.

Deutsche Welle: Бориса Германа засудили до чотирьох з половиною років ув'язнення - він визнав провину в організації теракту проти вас. Чи задовольняє вас такий вирок?

Аркадій Бабченко: Напевно, мені б хотілося, щоб він сидів довічно, тому що я не дуже люблю людей, які хочуть мене вбити. Хоча, взагалі-то, цей вирок - не моя справа. Була угода зі слідством, а суть угоди в тому ж і полягає, що ти здаєш всіх, кого можеш здати, а тобі дають нижче нижчого або взагалі відпускають. Ось йому і дали нижче за нижню планку. Це означає, що слідство визнало це можливим. Мене цей вирок не дуже зачіпає, і навіть сама фігура Германа не надто зачіпає - у мене немає до нього ні ненависті, ні антагонізму. Для мене він абсолютно прохідна фігура - таких можна купити на сто рублів пучок в базарний день, на жаль. Для мене важливо, що він дав якусь інформацію, і вона допоможе в подальшому розслідуванні.

Після набрання чинності вироку Герману у Facebook ви написали, що не знайомі з матеріалами справи, оскільки проходите уній як свідок. Чому ж не як потерпілий?

Тут, я так розумію, юридична казуїстика вийшла, тому що я у справу «увійшов» до самого «злочину». Я не міг бути потерпілим, поки мене не «вбили». Взагалі-то, я хочу через суд визнати себе потерпілим, якщо терміни ще це дозволяють.

Статус потерпілого дозволив би вам ознайомитися з матеріалами справи і більш обґрунтовано висувати свої версії події?

Я навіть радий, що не знайомий з матеріалами справи. Оскільки ця інформація на мене жодним чином не впливала, і я мав можливість робити свої власні висновки. І якщо ми прийдемо до одних і тих самих висновків зі слідством, то це буде здорово. Самі матеріали справи мені не дуже потрібні - все одно я не зможу їх розголошувати під підпискою. До того ж всі ці тонкощі і нюанси мене не дуже цікавлять. Основна канва і так вже зрозуміла.

Ця канва полягає в тому, що люди, пов'язані з російським бізнесменом Євгеном Пригожиним через В'ячеслава Пивоварника замовили ваше вбивство Борису Герману, який потім, в свою чергу, замовив вас у Олексія Цимбалюка?

Ні, не так. Спочатку невірна передумова. Замовили не моє вбивство, а вчинення теракту шляхом вбивства громадського діяча. Причому, замовили серію терористичних актів. Стосовно тих, хто у цьому списку: Бабченко або Ганапольський (журналіст Матвій Ганапольський, за інформацією СБУ, також був однією з потенційних жертв - Ред.), або хто там ще. Просто я стояв перший. Cвоїми постами про Пригожина я почав їм муляти очі, і тут зійшлися дві мети: виконати державне замовлення, розпилявши на цьому «бабло», і особиста помста.

Але, повторюся, мета злочину - не Аркадій Бабченко, а дестабілізація політичної ситуації в Україні. Спроба захоплення, розділу країни. Я думаю, завдання Кремля в цій грі в ідеалі - просунути свого кандидата на пост президента України. Але не для того, щоб з ним домовлятися, а щоб порушити тут хвилю протистояння і привести її до стану громадянської війни. Тоді сама Європа попрохає Росію ввести сюди війська для заспокоєння чергової революції.

Це все ваші міркування - як публіциста, знавця інтриг Кремля. Однак як вони зіставляються з реальними фактами, здобутими в результаті розслідування?

Не знаю, оскільки не маю доступу до розслідування. Безумовно, це тільки мої логічні висновки, але з тих фактів, які є: опублікованих розмов Пивоварника з Германом, поїздки Стельмашенка до Ростова, закладок зі зброєю, з ПЗРК, фінансування партії «Розумна сила «- складається цілком цілісна картина.

Якщо стежити за судовими засіданнями, то не надто вона й цілісна. Наприклад, адвокати Тараса Стельмашенка, який є другим пізорюваним в організації вашого «убивства», стверджують, що ніяких доказів, що пов'язують їх клієнта з тероризмом, так і не знайшли...

Ну, у адвокатів робота така - говорити те, що знизить термін покарання їх клієнту. Це не до мене питання, знову ж таки - у мене доказів немає.

Ви б хотіли їх бачити?

Звичайно. Генпрокурор Юрій Луценко не так давно обіцяв, що після того, як набуде чинності вирок Герману, докази будуть пред'явлені. Більше того, я хотів би у відкритому суді над Германом побачити всі ці докази. Я вважаю, що СБУ теж має провести брифінг і надати докази, тому що питання є. Але, на мій погляд, не це найважливіше. Так, тут якийсь ланцюжок розкритий: Герман спійманий, Цимбалюк прийшов сам, Пивоварника вирахували. Однак це ж не один ланцюжок, їх кілька.

Є кілька кримінальних справ, в основному пов'язаних з незаконним обігом зброї, які СБУ намагається «приклеїти» до вашої справи - йдеться нібито про накопичення арсеналів для можливого держперевороту, організованого з Росії. Наскільки, на ваш погляд, таке взагалі реально?

На жаль, цілком реально. «Професіоналізм» російських спецслужб вже відомий - ми бачимо його і на прикладі цієї справи, проваленої трохи більше ніж повністю, і на прикладі справи Скрипалів, де взагалі цирк вийшов. Проблема лише у тому, що у них є вагон «бабла» і є політична воля. Цих двох факторів цілком достатньо, а додайте ще й той розбрат, який є зараз в українському суспільстві. Адже тут, як і раніше, є багато людей, які дивляться у бік Росії і чекають, коли прийде Путін.

Де, на ваш погляд, проходить лінія розділу для журналіста між співпрацею зі спецслужбами своєї держави і критичним ставленням до діяльності влади?

Це абсолютно різні речі. Для запобігання теракту не має жодного значення - ти журналіст, сантехнік чи лікар. Ти зобов'язаний допомогти своїм спецслужбам запобігти вбивству людей. А ось критикувати свої спецслужби за недбальство - це вже обов'язок журналіста. Всі спецслужби повинні бути підконтрольні суспільству, і журналістика тут - дієвий громадський інструмент.

Ви мешкали в Росії у часи становлення всіх нинішніх ФСБ-шних практик під прикриттям боротьби з тероризмом і «зовнішнім ворогом». Чи не здається вам, що СБУ частково їх повторює?

Так, і в Росії до цього часу розігрують цю карту. Різниця лише у тому, що в Росії «зовнішній ворог» вигаданий, а в Україні - цілком реальний. Але взагалі-то, коментувати дії українських спецслужб мені, громадянину Росії, не пристало. Це завдання українського суспільства, а не якогось москаля, що «понаїхав».