Фактчек: Німеччина таки постачає зброю у кризові регіони

Росія стягнула до українського кордону близько ста тисяч вояків, повідомляють західні спецслужби. З огляду на цю військову загрозу, низка країн здійснила поставки зброї та військового спорядження. Німеччина натомість обмежилася наданням п'яти тисяч шоломів для українських бійців. Києву цього замало – українська влада завернулася до уряду у Берліні з офіційним проханням надати оборонне озброєння. А втім, і канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz), і міністерка закордонних справ Анналена Бербок (Annalena Baerbock) відмовляють Україні у поставках зброї, вказуючи на принципову позицію уряду не спрямовувати зброю у кризові регіони. У коаліційній угоді Соціал-демократичної партії Німеччини, Зелених і Вільної демократичної партії вказано: «Винятки можуть бути лише в обґрунтованому поодинокому випадку, який має бути задокументований у зрозумілий для суспільства спосіб».

«Чіткий курс» у німецьких поставках зброї?

Однак таких винятків чимало, заперечують обурені користувачі у соціальних мережах. «Спитайте німців про постачання зброї Саудівській Аравії, Єгипту, Туреччині, ОАЕ», – зазначив, зокрема, один юзер з України у мережі Facebook.

Твердження: «Федеральний уряд вже тривалий час дотримується чіткого курсу, згідно з яким ми не здійснюємо поставки у кризові регіони і не постачатимемо летальну зброю до України», – наголосив у неділю, 6 лютого, канцлер Шольц в ефірі телеканалу ARD.

Фактчек DW: Неправда.

«Ми у минулому насправді постачали зброю у кризові регіони, але це завжди залежало від конкретної ситуації», – пояснив у розмові з DW експерт з питань безпеки Німецького товариства зовнішньої політики Крістіан Меллінґ (Christian Mölling). «Отже, у Німеччині діє принцип вирішення цього питання у залежності від обставин кожного окремого випадку. Ми щоразу вивчаємо ситуацію у кожному випадку окремо», – каже експерт.

Пітер Веземан зі Стокгольмського інституту дослідження миру (SIPRI) підтвердив у розмові з DW, що Німеччина в минулі роки надсилала зброю до кризових регіонів. «Це очевидна неправда, що Німеччина не постачала зброю країнам або сторонам, задіяним у конфліктах. Є чимало прикладів, коли німецька зброя постачалася зі згоди німецького уряду, за його сприяння або й навіть безпосередньо самим урядом», – каже Веземан.

Німецька зброя у Ємені

Один з прикладів – Єгипет, який, за даними SIPRI, перебуває на п'ятому місці за обсягами імпорту німецької зброї, починаючи від 2010 року. За даними міністерства економіки за неповний 2021 рік, уряд надав німецьким виробникам зброї дозвіл на експорт продукції до Єгипту обсягом у понад 4,3 мільярда євро. Ці дозволи були видані в останні дні повноважень попереднього складу Кабінету міністрів на чолі з кацлеркою Анґелою Меркель (Angela Merkel). Попри те, що Єгипет задіяний у конфліктах у Ємені і Лівії, а також зазнає критики у питанні дотримання прав людини.

Пітер Веземан не виключає, що німецька зброя зрештою знаходить застосування у війні в Ємені та Лівії. «Поставки зброї до Єгипту можна поділити на дві групи. Перша – системи протиповітряної оборони. Вони практично не мають стосунку до війни у Ємені, наскільки я можу судити». Натомість проблематичною може бути інша група товарів військового призначення: бойові кораблі. «Фрегати можуть грати роль у протистоянні у Ємені, важливою складовою якого була морська блокада», – каже експерт. Крім того, зазначає Веземан, поставки зброї у таких масштабах легітимізують військових, які силою захопили владу в Єгипті.

Німецьку зброю отримала й низка інших країн, з 2015 року задіяних у єменському конфлікті. Зокрема, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт і Катар. За даними уряду Німеччини, до Катару 2020 року постачалися як боєприпаси до гармат і рушниці, а також компоненти для снарядів до гаубиць. Крім того, наприкінці 2020 року федеральний уряд дозволив експорт до Катару 15 танків «Гепард», обладнаних засобами протиповітряної оборони.

Той факт, що німецька зброя відіграє чималу роль у єменському конфлікті, підтвердило ще 2019 року розслідування проєкту #GermanArms. Уряду у Берліні фактично довелося визнати, що частина поставок були помилкою, каже Пітер Веземан. «Щонайменше ставало дедалі очевиднішим, що пов'язані з цими поставками ризики могли стати зависокими і їх довелося припинити», – зазначив експерт.

Саме так було у випадку поставок патрульних кораблів до Саудівської Аравії. «Після вбивства опозиційного журналіста Джамаля Хашоггі у генеральному консульстві Саудівської Аравії у Стамбулі всі видані експортні дозволи на поставки до цієї країни були заморожені і згодом відкликані. Відтоді в Німеччині діє ембарго на постачання зброї до Саудівської Аравії, яке вже неодноразово подовжувалося.

Складне партнерство з Туреччиною

Ще одним доволі проблемним покупцем німецької зброї є партнер Німеччини по НАТО – Туреччина. «Постфактум можна констатувати, що поставки зброї до цієї країни були помилкою», – констатує експерт з питань безпеки Крістіан Меллінґ.

Німеччина роками постачала зброю до Туреччини вартістю у сотні мільйонів доларів – попри те, що Анкара вже тривалий час перебуває в епіцентрі критики через порушення прав людини, а також зараховується Організацією об'єднаних націй до числа країн, які втручаються у конфлікт у Лівії, постачаючи зброю. Крім того, турецький уряд протягом десятиліть здійснює військові операції проти прибічників Робітничої партії Курдистану – не лише на території Туреччини, але й на території сусідніх країн.

Особливо делікатною була ситуація після військової операції Туреччини проти курдських сил на півночі Сирії 2018 року. «Чи стрілятимуть німецькі протитанкові ракети по німецьких танках?», – запитували тоді журналісти деяких ЗМІ. Передісторією до тієї ситуації була підтримка Німеччиною з літа 2014 року боротьби курдських бійців, які на півночі Іраку протистояли бойовикам «Ісламської держави». Підтримка включала не лише шоломи, бронежилети і засоби зв'язку, але й штурмові гвинтівки і кулемети, пістолети, переносні протитанкові засоби, ПЗРК і гранати загальною вартістю понад 90 мільйонів євро, за даними німецького уряду.

Уряд курдської автономії на півночі Іраку тоді пообіцяв застосовувати німецьку зброю виключно у боях проти бойовиків «Ісламської держави», однак дотримання цієї обіцянки ніким не перевірялося. 2016 року, відповідаючи на депутатський запит з Бундестагу, федеральний уряд не виключив, що німецька зброя могла потрапити на чорний ринок, зокрема, на півночі Іраку. Водночас експерти наголошують, що навіть ретельні засоби контролю, які застосовуються в таких випадках, не можуть гарантувати, що зброя не потрапить до рук людей, яким вона не була призначена.

Розпізнавати кризові регіони майбутнього?

І Меллінґ, і Веземан критикують, що німецький уряд з одного боку, здійснює політику суворого обмеження експорту зброї, але водночас не має чіткого уявлення про міжнародні безпекові пріоритети, якими би мали керуватися такі поставки. «Потрібен систематичний, повсякчас актуальний аналіз того, як змінюється ситуація в сфері безпеки. До яких держав можна постачати зброю? Наскільки вони безпечні? До яких країн краще не постачати зброю?», – каже Крістіан Меллінґ.

Часто немає однозначної думки щодо того, яку країну варто вважати кризовим регіоном. Взяти, наприклад, хоча би Південну Корею. Ця країна, за даними SIPRI, є головним імпортером німецької зброї. Але ж з формальної точки зору, каже Пітер Веземан, Південна Корея перебуває у стані перманентної безпекової кризи через протистояння з Північною Кореєю. При цьому, звісно, Німеччина свідомо постачає туди зброю, «маючи на увазі підтримку Південної Кореї, аби вона могла краще захищатися від можливої агресії Північної Кореї». Але ж чому в такому разі, запитує експерт, Німеччина не постачає зброю Україні?

У всякому разі німецький уряд планує ухвалити закон, який нарешті чітко регламентував би експорт зброї, зазначив у нещодавньому інтерв'ю телеканалу ARD зовнішньополітичний речник фракції Союз 90/Зелені у Бундестазі Юрґен Тріттін (Jürgen Trittin).

Висновок: Німеччина не дотримувалася у минулому послідовно принципу, згідно з яким Берлін не постачає зброю до кризових регіонів. Німецький уряд неодноразово надавав дозвіл на експорт зброї до країн, які або є учасницями збройних конфліктів, або є «кризовими регіонами».