Навіщо кремлівська пропаганда формує в Білорусі негативний образ України та Польщі

Хто входить до числа цих ворогів? До п'ятірки найбільш ворожих країн росіяни зараховують США – 60%, Україну – 35%, Велику Британію – 29%, Латвію, Литву і Польщу — по 26%.

Зміни у ставленні до тієї чи іншої країні збігаються зі змінами пропагандистських наративів і загальним інформаційним тлом. Коли кремлівські медіа постійно говорять про підступні задуми проти Росії, формування образу ворога стає питанням часу.

У випадку з Україною саме кремлівська пропаганда ввела в ужиток наративи про громадянську війну, націоналістів-радикалів, державний переворот і утиски російськомовних. Тепер відпрацьовані методи й теми з невеликими змінами переносять до медіаполя Білорусі.

Зовнішньополітичний курс Росія вибудовує, чітко позначаючи друзів і ворогів. Наратив щодо ворогів формує особисто Володимир Путін. На зустрічі дискусійного клубу «Валдай» 22 жовтня він попередив, що ті, хто чекають ослаблення Росії, прорахуються, і пригрозив «ворогам»: «Нас турбує тільки одне — як би не застудитися на ваших похоронах». Путін також звернув увагу на «турбулентний процес» у Білорусі й підкреслив, що «привнесена ззовні демократія» працювати не буде.

Таким чином він підкріпив основний вектор пропаганди — Росія і дружні їй країни, серед яких Білорусь, оточені кільцем ворогів, з якими потрібно боротися. І основні бойові дії ведуться в інформаційному полі. Тепер, коли в Білорусі щільно працює десант кремлівських радників і фахівців із гібридних операцій, подібну картинку світу нав'язують і білорусам. У білоруські державні медіа направили високопоставлених кураторів із Москви із завданням «уніфікації подачі інформації за зразком українського порядку денного у 2014–2020».

Які інструменти використовують у цій інформаційній війні?

• Залучення лідерів думок, блогерів, які формують у громадській думці тезу про недружні Україну, Польщу та інші країни Заходу;
• Розпалювання громадянського конфлікту із застосуванням пропагандистських роликів;
• Створення і просування медіамайданчиків із прихованим або явним прокремлівським контентом;
• Використання соцмереж — штучне нарощування кількості учасників, відвідуваності груп;
• Застосування маніпулятивних технік: повідомлення неправди або напівправди, використання ярликів, зміщення акцентів, частий повтор, емоційне подання матеріалів.

Посол України в Білорусі Ігор Кизим навів класичний приклад роботи кремлівської пропагандистської машини з антиукраїнською риторикою, яка регулярно звучить із державних телеканалів Білорусі. Повідомлення загальнонаціонального телебачення ОНТ 26 жовтня із заголовком: «Українські прикордонники запобігли спробі перекидання в Білорусь арсеналу зброї» насправді виявилося частиною інформаційної кампанії. Мета — показати, що громадяни України нібито беруть участь у радикалізації протестів, і представити Україну «форпостом провокацій проти Білорусі». У дійсності Нацполіція і прикордонники України вилучили такий арсенал, але ніяк не «при спробі перекидання у Білорусь».

Після того як Лукашенко позначив відповідальних за радикалізацію протестів у Білорусі – Польщу, де «створений спеціальний центр під Варшавою», Чехію, Україну і Литву, яких «направляють» США, – пропагандистським медіа залишилося тільки завершити й інформаційно деталізувати образ ворога, що збігається з інтересами зовнішньої політики Кремля.

27 жовтня до закріплення образу зовнішнього ворога приєднався міністр оборони Білорусі Віктор Хрєнін. Він зробив заяву на засіданні спільної колегії міністерств оборони РФ і Білорусі: «Невдала спроба організації «кольорової революції» змінилася веденням гібридної війни й безпрецедентними заходами дипломатичного і політико-економічного тиску». Відповідальними за «спробу зміни влади» в Білорусі Хрєнін назвав «різні деструктивні сили, що підігріваються керівництвом низки держав». Цю «низку держав» вже неодноразово називали раніше.

Аналогічні заяви робили глава МЗС РФ Сергій Лавров, директор російської СВР Сергій Наришкін і міністр оборони РФ Сергій Шойгу, називаючи білоруські події результатом деструктивної діяльності Заходу.

Раптове закриття кордонів для в'їзду в Білорусь з боку Польщі, Литви, Латвії та України стало логічним продовженням загальної стратегії зі встановлення більш жорсткого режиму, фізичного відгородження від «неблагонадійних» сусідів. Закриті кордони продовжують формувати образ «фортеці в облозі», в якому східний сусід Білорусі – Росія – живе вже дуже довго.

Підігруючи Лукашенку в його спробах змістити акценти з протестів на уявні зовнішні загрози, Москва намагається закріпити проросійський вектор розвитку Білорусі. Не визнаючи політичним суб'єктом власний народ і прагнучи зберегти владу ціною поступок Кремлю, Лукашенко є прямою загрозою суверенітету Білорусі.

Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експертка iSANS