Путін «нагодував» кримчан порожніми обіцянками

Обіцяне російське благоденство обернулося численними проблемами: санкції, відсутність інвестицій, блокування поставок із материкової України, зневоднення сільських зрошувальних систем, відрізаних від дніпровської води, погана логістика з боку Кубані, огріхи російського законодавства, адміністративне свавілля, деградація соціальної інфраструктури й багато іншого. На цьому тлі російське керівництво продовжує давати нові обіцянки, абсолютно не переживаючи щодо попередніх.

Перед «референдумом» жителів півострова щедро годували казками про «багату та квітучу» Росії. Прихильники анексії переконували тих, хто сумнівається, мовляв, як тільки півострів опиниться під контролем Кремля, до республіки повалять московські підприємці, ділове життя закипить, буде купа робочих місць із захмарними заробітними платами. Ідилія тривала буквально півроку, поки в Криму були ще українські ціни, а пенсії й заробітні плати в умовах «перехідного періоду» перерахували за завищеним коефіцієнтом.

Уже до кінця першого року анексії кримчани на собі відчули всю «красу» режиму санкції, бездарності містечкової адміністрації й убозтва федерального бюджету. Товарна й енергетична блокада стали свого роду «контрольними пострілами», що зруйнували крихкий міф про здатність Кремля повноцінно забезпечувати захоплену територію. Санкції й енергетична вразливість території – основна причина, чому російські підприємці й торгові мережі не поспішають освоювати «сакральний» півострів. Безсумнівно, російські олігархи по команді з адміністрації президента могли розгорнути бурхливу діяльність на півострові, використовуючи різні фірми-прокладки. Але нічого подібного не сталося. Промислове виробництво й розвиток наукомістких технологій можливо тільки в умовах стабільного енергозабезпечення чи його надлишку. Наприклад, минулого року кримський «радмін» фонтанував ідеями створення на півострові своєї «силіконової долини», але далі гучних розмов справа не пішла.

За два з половиною роки федеральна влада і близько не підійшла до вирішення проблеми. Ситуація настільки погана, що російський президент Володимир Путін під час нещодавнього візиту визнав, що хвалений «енергоміст» із Кубані не може забезпечити потреби півострова в електриці. Для нормального функціонування системи потрібно прокласти магістральний газопровід із Краснодарського краю й побудувати кілька електростанцій, заявив він.

«Проблеми ще повністю не вирішені. Наприкінці цього року до Криму має прийти магістральна газова труба. І ось із цього моменту розпочнеться справжня повноцінна газифікація й електропостачання вже від власної генерації. Буде первинне джерело – газ. Ми плануємо й уже здійснюємо будівництво електростанцій, у тому числі на цьому газі», – сказав Володимир Путін.

Він зазначив, що тільки після цього можна буде вести мову про стабільну газифікацію й енергозабезпечення півострова. «Кардинально питання вирішуватимуться з кінця цього року й у наступні 2017-2018 роки», –уточнив російський президент.

Його нинішній візит до Криму був беззмістовним і бляклим. Але варто виділити кілька аспектів, на які російські і кримські журналісти вважали за краще не звернути уваги. Перше, як ми неодноразово писали, так званий «енергоміст» – пропагандистський проект, який не має ніякого відношення до повноцінного забезпечення електрикою. Кубань сама відчуває енергетичні проблеми, їй майже нічим ділитися з півостровом. Кримська «влада» намагалася вирішити проблему за рахунок посиленої експлуатації ТЕЦ і мобільних генераторів МНС. Грубо кажучи, вони палили газ у величезних обсягах. Електрику, що надходила, списували на чудодійний «енергоміст». У результаті до весни цього року півострів почав відчувати дефіцит природного газу. «Влада» вимушено визнала перспективу енергетичного голоду й заздалегідь попередила населення, що зима буде непростою.

Таким чином, Путін особисто зізнався, що «енергоміст» – політичний і технічний фейк. По ньому, звісно, перетікають на півострів деякі обсяги електрики, але цього явно недостатньо. Російський президент, розповідаючи про перспективу будівництва двох електростанцій, «забув» уточнити, що європейські кампанії відмовилися постачати обладнання для Криму, а своїх технологій у Москви давно немає. Тому розмови про те, що щедра Москва побудує кримчанам дві станції – чергові кремлівські казки для непідготовлених вух.

Друге, ніхто не задумався, чому російський президент переніс обіцяні поліпшення саме на два роки, а не на півтора? Хвалене «російське благоденство» в Криму знову відклали. Санкції, структурні вади російської економіки й державного управління в купе з цінами на нафту, що впали, катастрофічно звузили горизонт політичного планування. В адміністрації президента всі плани впираються в 2018 рік, коли має стартувати чергова кампанія з обрання глави держави. Що буде далі, ніхто навіть не думає. Путін, обіцяючи кримчанам поліпшення життя через кілька років, прекрасно усвідомлював, що на той час політична й інформаційна повістка буде зовсім іншою.

Сергій Стельмах