Лілія Гриневич: У наших викладачів навантаження найбільше, а зарплатня найменша в Європі

Із тим, що українську освітню систему необхідно реформувати, згодні практично всі політичні сили. А ось уявлення про те, що саме в ній слід змінити, істотно різняться. Торік спробу влади ухвалити закон «Про вищу освіту» зупинили масові студентські протести: законопроект скерували на доопрацювання робочій групі під керівництвом ректора університету «КПІ» Михайла Згуровського. Оновлений варіант розглянули 5 листопада на засіданні Кабміну, та урядовців він не влаштував. Цього разу розробляти план освітніх реформ доручили віце-прем’єр-міністрові Сергію Тігіпку. Тим часом опозиція пропонує альтернативний проект, та чи спроможеться вона знайти голоси для його ухвалення у новій Верховній Раді? Про те, що перешкоджає реформуванню вищої освіти, які проблеми у ній найбільше потребують законодавчого унормування, чи є кошти на втілення реформ, говоримо з Лілією Гриневич, екс-директором Українського центру оцінювання якості освіти, радником Арсенія Яценюка з питань освіти та депутатом 7-го скликання Верховної Ради від Об’єднаної опозиції. Розмова відбулась у Львові, куди пані Лілія приїхала для участі в конференції «Від нової академічної культури до громадянського суспільства, вільного від корупції», організованій Українським католицьким університетом.

Пані Ліліє, чому законопроект, доопрацьований робочою групою, не було затверджено на засіданні уряду?

Підготовка законопроекту з допомогою громадськості і робочої групи, яку очолював ректор Згуровський, - це своєрідна гра влади з академічною спільнотою. Цей законопроект презентує принципово іншу модель управління вищою освітою, зорієнтовану на децентралізацію та посилення автономії вищих навчальних закладів. Розроблений законопроект був розкритикований міністром освіти, науки, молоді та спорту Дмитром Табачником. Бачення влади інше – це жорстка централізація управління вищою освітою. У цьому основний конфлікт та ідеологічна суперечність.

Управління системою вищої освіти та сама освіта потребують кардинальних змін. Нині Україна залишається на узбіччі тих процесів, які проходять у цивілізованому світі. Свої підходи до того, що має відбуватися у вищій освіті ми висловили в законопроектах. Зокрема, Арсеній Яценюк і Леся Оробець внесли до парламенту законопроект «Про вищу освіту», який відтоді був доопрацьований. Окрім того, об’єднана опозиція запропонувала два базових законопроекти. Один - «Про основи законодавства у сфері освіти», із якого потім виростуть галузеві проекти законів - про дошкільну, загальну середню, вищу, професійну, післядипломну освіти. Другий - «Про засади наукової і науково-технічної політики».

Про які саме зміни йдеться? Адже проблем у системі вищої освіти дуже багато.

Тут можна виділити базові напрямки. Перший – це становище викладача. Система не може бути кращою за людей, які у ній працюють. Сьогодні український викладач на території Європи має найбільше навантаження і найменшу зарплатню. Якщо ми хочемо, щоб талановиті люди, яким є чим поділитися, йшли викладати, то, очевидно, нам потрібно змінити ситуацію із соціальним статусом викладачів. Необхідно вивільнити їм час для заняття науковими дослідженнями, сприяти розвитку науки у стінах вищих навчальних закладів.

Ще один напрям – це автономія вишів. Розвиток кожного університету є запорукою розвитку освітньої системи в цілому. Академічна, кадрова і фінансова автономія розширюють можливості університету.

Третій напрямок - впровадження системи забезпечення якості освіти із залученням громадських та інших інституцій. Це допомогло б запобігти зловживанням з оцінками та підвищити рівень роботи. Незалежне оцінювання мали б здійснювати спеціальні агенції із забезпечення якості освіти. А також кваліфікаційні центри, які проводили б іспити за суспільно значимими професіями, наприклад, такими як лікар, учитель чи правник. Ці системи успішно працюють у світі. Це не винайдення українського велосипеду, а переосмислення європейського досвіду.

Дуже важливою є зміна системи фінансування. Зокрема, ми пропонуємо принцип «гроші за людиною» для розподілу коштів на навчання за системою державних ґрантів. При цьому вступник за результатами ЗНО, отримуючи державний ґрант, сам обирає, у який університет потраплять ці гроші. Тоді університети чітко вмотивовані пропонувати якнайкращу якість освіти, щоб отримати ці кошти. І це створює прозорі правила гри на ринку вищої освіти - кошти потрапляють до того, хто краще працює. А той, хто працює погано і не може зробити відповідної пропозиції абітурієнтам, повинен думати: або він змінює якісь освіти на краще, або мусить закриватися чи приєднуватися до кращих.

Чи варто нам брати за зразок конкретну закордонну модель вищої освіти, чи краще виробляти свою?

Ми не можемо імплементувати якусь закордонну модель, бо кожна система освіти є, в першу чергу, національною, а також змушена орієнтуватися і на глобальні виклики. Нам необхідно втілити те, що несе і формує ідентичність нашої нації, а також те, що забезпечить визнання української освіти у глобальному світі. Ми маємо формувати нашу національну систему освіти з врахуванням світових європейських здобутків.

Гроші у державному бюджеті на те, аби реалізувати реформи, які пропонує ваша політична сила, є?

Так, гроші є. Справа в тому, що не можна щось змінити у системі освіти, якщо не зміниться система врядування держави. Зокрема, підходи до наповнення державного бюджету і розподілу його коштів. За останні два з половиною роки з України було виведено в офшорні зони майже 70 мільярдів доларів, із яких не були сплачені податки. А що таке ці податки? Це, зокрема, кошти освіти і науки.

Коли ми дивимося, як розподіляються кошти державного бюджету, то спостерігаємо, що соціальна сфера, освіта, медицина завжди фінансуються за залишковим принципом. Натомість нам треба звернутися до інвестиційного підходу у систему освіти. Саме так здійснили ривок у своєму розвитку дуже багато країн у складні часи. Сьогодні Верховна рада і Кабмін у першу чергу думають про те, як дотувати бізнес, інтереси якого вони представляють, із державного бюджету. Це фундаментальні речі, які мають бути змінені. Тоді гроші в освіті будуть. Це виключно питання політичних пріоритетів.

- У новому парламенті ваша політична сила має намір співпрацювати з партіями «Свобода» та «Удар». Чи маєте ви з ними спільне бачення освітніх реформ? Чи є у вас домовленості?

- Об’єднана опозиція підписала угоду зі «Свободою». Одним із її пунктів є внесення 80 законопроектів за різними напрямками життя країни, які вже розроблені. Це означає, що «Свобода» поділяє нашу позицію щодо необхідності змін у системі освіти. З «Ударом» угоди ми ще не підписали, але, думаю, основні демократичні цінності, які ми закладаємо у наші законопроекти, будуть поділятися цією демократичною силою.

Щодо оцінювання якості освіти. Цьогорічна вступна кампанія засвідчила, що студентами часто стають не ті, хто має кращі оцінки за ЗНО, а ті, хто швидше подав документи на зарахування. Як із цим бути?

Це проблема тих умов прийому, які пропонує Міністерство освіти. Саме воно створює чинники, які призводять до того, що під час вступної кампанії ми маємо різні «артефакти». По-перше – це завищений бал атестату за двохсотбальною шкалою, який стимулює різноманітні зловживання у загальноосвітніх навчальних закладах. Ми маємо різноманітні бонуси, наприклад, за участь у підготовчих курсах. Але якщо дитина мешкає у селі, де немає підготовчих курсів або сім’я не має грошей за них заплатити, це означає, що вона буде обділена і матиме меншу кількість балів. Непрозорими є процедури оприлюднення рейтингових списків. Проблемним є і те, що відбувалося у приймальних комісіях, коли вступників заохочували одразу оплачувати платне навчання, а людина ще не могла розібрати, чи вона пройшла на бюджет, чи ні Ці зловживання можливі, коли правила недостатньо зрозумілі і їх можна обійти.

Як це можна виправити?

Цю ситуацію можна змінити прозорими правилами і процедурами. По-перше, якщо це вступ – то це вступ за результатами ЗНО. Нам потрібно ще працювати над змістом ЗНО і зробити його завдання такими, які спонукали б людину думати, а не тільки запам’ятовувати величезну кількість фактів.

По-друге, система ґрантів на навчання, яка передбачає, що 5% тих, хто отримав найкращі результати за ЗНО отримають, так звані «максимальні гранти», тобто зможуть обирати той вищий навчальний заклад і той напрямок навчання, який вони хочуть. Пропонуються також звичайні гранти - це пересічна вартість навчання, спеціальні - для навчання за пріоритетними для держави спеціальностями та соціальні - для тих категорій абітурієнтів, які мають нині пільги при вступі (інваліди, сироти). Але для того, щоб виробити систему, яка б працювала, потрібна політична воля. Вступ повинен бути прозорим. Не може бути зловживань потоками фінансів, і ніякого ручного керування.

Молоді українці, отримуючи якісну вищу освіту за кордоном, не повертаються в Україну не в останню чергу через те, що держава не визнає їхніх дипломів і наукових звань. Як ви пропонуєте вирішити цю проблему?

Це є також одним із напрямків нашого законопроекту. Процедура визнання закордонних документів є надзвичайно забюрократизована. Нострифікація здійснюється централізовано Міністерством освіти. Сьогодні, наприклад, якщо університет хоче запросити професора з Гарвардського університету, він не може цього зробити, поки цей професор не пройде нострифікації документів у Міністерстві освіти. Це право повинно стати частиною автономії вищого навчального закладу.

Серед передвиборних обіцянок вашої партії було гарантоване працевлаштування випускників. Як ви збираєтесь цього досягти в умовах ринкової економіки? Що з цього приводу думають роботодавці?

Роботодавець повинен бути впевненим, що випускник має необхідні для роботи знання, і його не треба доучувати. Нехіть до випускників часта зумовлена тим, що засвоєне в навчальному закладі зовсім не відповідає потребам на робочому місці. Для вирішення цієї проблеми нарешті має запрацювати національна система професійної кваліфікації, яка визначає перелік кваліфікаційних вимог із кожної спеціальності. Це документ, який готують спільно з роботодавцями. Наприклад, у Великій Британії цей перелік переглядається що два роки, тому що у багатьох галузях дуже швидко змінюються вимоги до певної кваліфікації.

{3}

Окрім того, роботодавців треба залучати до кваліфікаційних іспитів, щоб вони бачили, який рівень знань отримують випускники вищих навчальних закладів.

Третя норма – регулятивна. Вона вже внесена у цю Верховну Раду у законопроекті про перше робоче місце. У ньому передбачено стимулювання роботодавців, щоб вони, у залежності від кількості робочих місць на своєму підприємстві, частину виділяли для випускників вищих навчальних закладів. Це шанс розірвати замкнене коло, коли випускник приходить шукати роботу і чує: «Ми беремо людину з досвідом». А де йому цей досвід здобути?

Корупція – одна з найтяжчих хвороб не лише освіти, але й українського суспільства в цілому. Чи можна вилікувати від корупції освіту, не викорінивши її в інших сферах життя?

Система освіти віддзеркалює усі тенденції, які є у суспільстві. Проблема з корупцією у нашому суспільстві полягає навіть не в тому, що ми маємо хабарництво у навчальних закладах. З одного боку, найвищий рівень корупції сьогодні є в керівництві держави, а, з іншого - відсутнє верховенство права.

Очевидно, що мають іти два зустрічні процеси. Один процес надзвичайно важливий – це громадянська свідомість і відповідальність. Тому що якщо ми, українці, не захочемо самі змінити систему відносин, у якій живемо, стати європейською цивілізованою християнською нацією, якою ми за суттю є, і жити за відповідними правилами, ніхто за нас цього не зробить. Але є й інший напрямок. Це відповідні механізми протидії корупції. Коли вибудувані прозорі правила, за якими повинні функціонувати органи державної влади, коли є відповідні незалежні органи, здатні проконтролювати дотримання цих правил, коли особа, яка займається корупцією, відповідає за свої корупційні дії. В освіті та науці треба пропагувати академічну чесність і створити механізми запобігання зловживанням. До речі, в наших законопроектах ми передбачили низку норм для цього.