Тарас Стецьків: Янукович не хоче в Митний союз, він хоче, щоб Техас грабували техасці

Багато з тих, хто в неділю завітав на Євромайдан, розходились з подвійними почуттями. Безперечно, наймасовіша опозиційна акція останніх часів вразила своєю чисельністю навіть політичних лідерів. Але сутички біля Кабміну, погана організація і намагання політизувати євро інтеграційний мітинг дещо змазали позитивне враження. Акція буде продовжуватись як мінімум до Вільнюського самміту, отже, в організаторів ще є час для того, щоб виправитись, і визначити, як скористатись її величезною потужністю.

Про те, чого не вистачало на Євромайдані, яких помилок слід уникати в подальшому і що має відбутися після 28 листопада, розповідає один з ватажків Майдану-2004 Тарас Стецьків.

Які висновки можна зробити з неділі? Чи все пішло так, як планувалося? Яка взагалі ваша роль в теперішніх подіях, як колишнього польового командира Майдану?

В організації цих подій ми, як польові командири, теж приймали певну участь, хоча не вирішальну – основна організаційна робота була зроблена «Батьківщиною». Зараз я мушу визнати, що Київ відгукнувся на заклик опозиції – не менш 70% людей, що взяли участь у мітингу у неділю, були киянами. І ця масовість дала серйозніший аргумент для тих, хто хоче, щоб Україна увійшла до Європи. Це аргумент для світу, для самих нас і для влади. Такий потужний, більш ніж стотисячний, мітинг, який справді стояв за ідею, – це, вважаю, найкраще з того, що суспільство було здатне показати на вулиці з часів Помаранчевої революції. З такої точки зору можна поставити п’ять з плюсом і просто низько вклонитися людям з Києва і з регіонів, які взяли в цьому участь.

Друге питання полягає в тому, що абсолютно невиправданою була поведінка «Свободи» біля Кабміну. Таке враження, що «свободівці» та «тітушки» взаємно бажали цих бійок, які сприяють не збільшенню масовості, а відлякують людей, тим більше простих, від такого роду акцій. Кадри, коли міліція застосовує сльозогінний газ, що вона, до речі, має право робити, ставлять нас в позицію сторони, яка бореться за справедливість. Але коли аналогічно роблять декілька десятків молодих людей в масках, які називають себе націоналістами, то це насправді не плюс, а величезний мінус. На майбутнє я б хотів закликати всіх утримуватися як від силових дій з бандитами-«тітушками», так і від силової атаки на спецназ.

На вашу думку, керівництво «Свободи» може контролювати такі речі?

Думаю, може, бо «Свобода» – дисциплінована організація, де нічого не робиться без відома і санкцій керівних органів. Тому це моє запитання до «Свободи». Поки що просто запитання. І третє, що я вважаю важливим, – оскільки оголошена безстрокова акція, яка вимагає певного напруження і емоційного стану, я б пропонував опозиційним лідерам вже зараз думати над наступною піковою акцією. Тому що протягом понеділка-вівторка-середи, мабуть, високої мобілізації не буде. А на мітингах, які будуть проходити, треба чітко формулювати людям, де ми виходимо на фінал цього етапу нашої боротьби за Європу. Ось що, на мою думку, є головним завданням на сьогоднішній момент.

Але заклик іти до Кабміну і Адміністрації Президента висловив Турчинов. Чи варто було йти цією ходою, свідомо нариваючись на провокації?

Ходою було йти варто, тільки лідери мали її очолити і ні в якому разі на самому початку не допустити зіткнення. Коли ми в 2004-му році вели 250 тисяч людей на ЦВК, люди теж хотіли її атакувати. Але ми були на чолі колони, зупинили її і вона пройшла повз ЦВК, завернувши на Верховну Раду. Тому заклик Турчинова був правильний, але знову ж – вожді на самому старті мали не допустити навіть найменшої спроби атакувати «Беркут».

А намагання блокувати Кабмін, що ми спостерігали вчора, доречне?

Блокування Кабміну має сенс, але сутички не мають сенсу. Бо коли декілька сотень людей нападають на озброєний «Беркут», це приводить тільки до дуже негарної телевізійної картинки, де буде показана масова бійка. І ця бійка насправді буде бити по масовості підтримки опозиційної акції, а не сприяти її розпалюванню.

На мітингу була прийнята резолюція, що акція безстрокова. Поставлений один часовий орієнтир – Вільнюський самміт. Яку тривалість ви відводите цій акції?

Раз акція була оголошена під Вільнюський самміт, саме в цей період часу вона й має чимось завершитися. Вона не повинна існувати до Нового року чи далі – не йде мова, щоб ми тупо стояли до кінця, не знаючи, що робити. Вважаю, що сам факт такої маніфестації українського прагнення до Європи вже має величезне значення і тепер, в залежності від того, як закінчиться самміт, треба провести ще одну фінальну акцію в день закінчення Вільнюського самміту чи, можливо, 1 грудня, і перейти до нових форм і методів опозиційної боротьби.

Ви кажете про боротьбу – і в той же час не виступаєте за відкриту конфронтацію.

Тиснути – не означає нападати. Тиск має силу, коли він масовий, а коли декілька десятків людей нападає, це результату не дає. Тому, напевно, нам треба збиратися о 19-й годині на Європейській площі, пікетувати Кабмін, не намагаючись нападати на «Беркут», бо ми його не прорвемо і більш того – будемо тільки давати привід, причому абсолютно законний, розганяти наші майдани.

Минулий Майдан, за зізнанням Юрія Луценка, готувався кілька років, а цей все ж таки спонтанний. Які свої плюси-мінуси в кожному підході?

Те, що організовується, є кращим, ніж те, що виникає спонтанно. Нинішні недоліки через те й проявились. Ще один недолік – тоді Майдан готувався з одного центру, а зараз в нас три опозиційних центри. Тож є три точки прикладання, тому в нас партійних прапорів було в десять разів більше, ніж державних. Наша пропозиція вийти тільки з державними прапорами була відхилена з самого початку, в першу чергу, через позицію «Свободи». І ця роззосередженість і приводить до деяких ускладнень. Якби був створений єдиний координаційний центр опозиційних сил ще задовго до 24 листопада, він би, напевно, підготувався дещо краще і дії після мітингу були б більш продуманими. А так група радикальних молодих людей вдалася до фізичних дій, причому ми ще зранку бачили, що декілька сотень «титушек» привезені в Маріїнський парк саме з метою затіяти бійки. І вони знайшли прекрасних спаринг-партнерів.

Ви про три опозиційні центри казали. Самі до якого схиляєтесь?

Ми є ініціатива «Третьої республіки». Ми зіграли в допомогу цим силам і з самого початку їх просили – зробіть один координаційний центр, куди мають війти представники трьох реєстрових опозиційних партій, туди ми б делегували своїх представників і туди треба було б делегувати найбільш відомих представників громадських рухів і організацій. Але центр мав бути один! На превеликий жаль, наші партійні лідери, окрім європейських прагнень, мабуть, трошки думають і про свій егоїстичний партійний інтерес.

Чи доречна була поведінка свободівця Левченка на сцені, де він агітував за себе?

Це один з неузгоджених моментів, про який не домовлялися на початку. І таких моментів було набагато більше, але не хочу на них загострювати.

Здалося, що ще один наслідок цього «триєдинства» – розмиті вимоги опозиції. Чи то відставка уряду, чи імпічмент, чи позачергові вибори парламенту… Минулий Майдан все ж був з більш чіткими гаслами.

Так, це ще один момент неузгодженості. Чіткість меседжів мала бути однаковою від усіх лідерів. Якщо ми домовляємося, що наша основна вимога – відставка уряду Азарова, який зупинив підготовку до ЄС, то нема чого говорити про імпічмент Януковича. Якщо ми не домовлялися про розпуск Верховної Ради, то не треба про це говорити. А то про одне домовляємось, а потім кожен лідер виходить на трибуну і починає творчо розвивати те, про що домовились.

Є версія – що цей Євромайдан – проба сил перед 2015-м, а є думки – що фальстарт, з якого режим зробить свої висновки. До чого ви схиляєтесь?

Ні те, ні друге. Це потужна демонстрація українського прагнення іти в Європу, яка відбулася не завдяки опозиційним партіям. Так хотіли самі люди, інакше вони б не відгукнулися на заклик . Організація цього заходу тривала не більше ніж тиждень, і якщо б люди душею і серцем не відчули, що це треба робити, вони б просто не прийшли. Це ніяка не репетиція і вже точно не фальстарт.

А як влада, на вашу думку, сприйняла це, особливо маючи родову травму 2004-го? Янукович мовчить, але Азаров вже сказав, що влада не допустить повторення Майдану.

Для Януковича це дуже серйозний тривожний сигнал. Бо незважаючи на три роки репресій, закручування гайок і тотального контролю над ЗМІ, все-таки українці можуть масово виходити на вулиці. Януковичу це сигнал, що другої Білорусії він в Україні не зробить.

І України в Митному союзі теж не буде?

Думаю, що народ зупинить. Більше скажу, сам Янукович не хоче в Митний союз, він хоче, щоб Техас грабували техасці. Але формальна неучасть в Митному союзі без активності людей приведе до того, що ми реально там будемо, а Януковича помножать на нуль. Тож точка зору людей і їхня громадська активність будуть мати вирішальне значення, щоб Україна не просто не скотилася в Митний союз, а опинилася в Європейському союзі.

Ви не боїтесь що влада може взяти на озброєння риторику протиставлення – мовляв, Київ знову хоче вирішувати долю країни, в той час, як на Сході заводи зачиняються і люди голодують?..

Київ повинен як столиця грати вирішальну роль, але він був не одинокий. І те, що ми спостерігаємо зараз у Львові, Франківську та інших містах, коли починаються студентські страйки, свідчить про те, що не один Київ вирішує, а й регіони. Якби влада хотіла використовувати риторику, про яку ви кажете, вона б її уже використала. Але коли майдан на декілька сотень людей стає вже і в Донецьку, мабуть, ця риторика вже не працює.