Віктор Гіржов: Ми втратили мільйон українців Росії. Як корова язиком злизала

У Росії діють більше 120 українських організацій. За останнім переписом населення два мільйони громадян цієї країни ідентифікували себе українцями. У Москві таких - більше 250 тисяч. Та останні обшуки у Бібліотеці української літератури в Москві ніяк не сколихнули російське українство. Принаймні, жодних акцій протесту не зафіксовано.

Цьому є своє пояснення. Ледь не найбільша діаспорна організація українців у РФ «Українці Москви» теж зіткнулася з проблемами.

Після заборони у судовому порядку діяльності Об’єднання українців Росії у 2012 році «Українці Москви» стали головними представниками інтересів українців у РФ. 28 жовтня московська поліція провела обшук у квартирі голови організації, громадянина Росії Валерія Семененка. Правоохоронці вилучили у нього кілька книг з історії України, а також комп’ютери і накопичувачі з інформацією. Поліцейські начебто шукали екстремістські матеріали. За два тижні до цього, в ніч з 13 на 14 жовтня з потягу Київ-Москва зняли співголову «Українців Москви», громадянина України Віктора Гіржова. Російські прикордонники повідомили йому про заборону в’їзду до РФ на п’ять років.

В інтерв’ю «Главкому» Гіржов розповів про те, чому діаспора не захищає українську бібліотеку в Москві, де вона бере гроші на культурні заходи, а також про як за п’ять років у Росії зник мільйон українців.

Скільки мешканців Росії ідентифікують себе українцями?

В Росії є два мільйони мігрантів з України і є два мільйони діаспорян, які вже інтегровані у РФ. Тобто це громадяни Росії, а під час перепису вони ідентифікували себе як українці. У 2002-му році під час перепису було майже три мільйони українців у РФ, але у 2010-му році – вже два мільйони. Іншими словами, третину як корова язиком злизала. Це наслідок асиміляції. Ці люди не виїхали, не вмерли, просто перестали себе асоціювати з українцями. Це наслідок і тієї антиукраїнської політики, яку веде Російська Федерація.

Але й два мільйони – це немало. Чому українці у Росії не протестують проти того, що вчинили російські силовики з українською бібліотекою.

Говорячи про свою ідентичність, українці в Росії в основному позиціонують себе в культурному плані, ментальному. Але виходити з протестами – це трохи інше. Вони, живучи в Росії, звикли до того, що будь-який протест – це дуже небезпечно для них, для їхніх родин, для кар’єри. Окрім того, всі ці люди є громадянами Росії. Українці Росії і українці України – це дуже різні люди. У них різний рівень свідомості. Можливо, у тому є причина.

Поліція провела обшук у квартирі голови організації «Українці Москви» Валерія Семененка. Чому зараз, адже раніше настільки нахабної поведінки силовиків не було?

Чому ж не було? У 2010-2011 роках Семененка також викликали до ФСБ, бесіди проводили. І не тільки з ним. Фсбшники беруть читацький формуляр відвідувача бібліотеки і дивляться, що людина читає, які книжки бере. Потім цих людей точково вибирають, зустрічаються, проводять бесіди. І після таких бесід на Луб’янці люди по-іншому ставляться (до того, яку літературу брати наступного разу, - «Главком»). Таким чином іде психологічний тиск: на керівництво бібліотеки, на читачів українських книжок. Це все для того, щоб люди думали по-російськи, а не по-українськи.

У Наталії Шариної, директора Бібліотеки української літератури в Москві, була репутація прихильниці Путіна. Для чого ж її було затримувати, як пояснити логіку влади?

Логіка влади проста. Значить, людина колаборант, вона зрадила російській традиції, вона прониклася українським. А якщо ти проникся українським, для Росії ти стаєш ворогом. І не важливо, якщо ти громадянин, навіть чиновник російський … У 2006 році у бібліотеку прислали, як ми вважали, кризового менеджера Наталію Шарину. Тоді з бібліотеки було звільнено багато українців, влада хотіла зачистити український колектив. Був такий факт: вона із колегою вивезли і спалили цінні діаспорні видання. Але люди міняються з часом. Вона якось прониклася українською темою і стала деякою мірою патріоткою України. Ми бачили в бібліотеці різну націоналістичну літературу, яка була вилучена. У 2010-2011 роках ми відстоювали бібліотеку, яку хотіли переформатувати на бібліотеку народів Росії. Боюся, що і зараз їй те саме загрожує. Завжди українці були в полі зору, для них це як червона ганчірка на бика. У Москві з полиць Першої науково-популярної бібліотеки на базі Центральної дитячої бібліотеки №14 попросили прибрати монографію Сергія Абашина «націоналізм в середній Азії: у пошуках ідентичності». Інформація про це з'явилася на сторінках бібліотеки в соцмережах. Тобто іде зачистка узагалі всього поля літератури, яка може викликати у людей асоціацію з Майданом, бажання вийти на протест тощо.

Московський депутат Дмітрій Захаров закликав українські організації згортати діяльність у Росії, особливо «Українців Москви». Чому така увага саме до вашої організації?

Скоріше за все він проводить паралель з моєю діяльністю. Я дуже часто бував на російських центральних телеканалах у Соловйова, Толстого (російських ведучих-пропагандистів), публікую статті, де відстоюю все українське. Грубо кажучи, тикаю носом росіян у ту дійсність, яка у них є. Видно, це спрацювало.

Де в Росії найпотужніші осередки українства, де є бібліотеки української літератури ще, окрім Москви?

Є невеличкі бібліотеки місцевих організацій. Є недільна школа у Нижньокамську, це у Татарстані. Там в українців є хороша школа, а при ній бібліотека. Допоки працювало генконсульство України у Нижньому Новгороді, при ньому працювала і недільна школа, в якій була і бібліотека. Генконсульство закрили, і усе зникло. Є також в Хабаровську і Омську. Москва, Санкт-Петербург, ті міста, які я назвав – це найпотужніші (осередки українства) в Росії. У Новосибірську відкрили нещодавно пам’ятник Тарасові Шевченку. Це взагалі знакова подія.

За який кошт живе діаспора українців у Росії, хто фінансує вашу організацію, заходи, які проводите?

В Москві з цим складніше. В регіонах – легше з владою. Якісь є особисті контакти, нам допомагають, виділяються певні кошти на проведення заходів самою російською владою. Не тільки об’єднання українців, різні об’єднання етнічні проводять фестивалі. На це виділяє гроші держава. До останнього часу національним питанням в Росії займався департамент національної політики Мінрегіону (Міністерства регіонального розвитку РФ). Зараз цей департамент в цьому міністерстві ліквідували. Я особисто ставив питання повернути Міністерство національних відносин, яке би займалося координацією національних організацій, фінансувало їх.

Як збираються гроші? Все власними зусиллями. На пам’ятник (Тарасу Шевченку), наприклад, збирали і громадою, і бізнесмени місцеві допомогли. Володимир Паук, який очолює українську національно-культурну автономію Новосибірська, допомагав.

Чи є небезпека, що у Росії заборонять діяльність «Українців Москви» так само як у 2012 році заборонили діяльність Об’єднання українців Росії?

Оскільки головного подразника, тобто мене, не пускають тепер до Росії, заборонивши повертатися на 5 років, то навряд. Хоча ми ж не ведемо політичної діяльності, за статутом вона заборонена. Театр у нас є, хорова капела. Останній великий захід, у якому ми брали участь, був присвячений 200-річчю Миколи Гоголя. У 2009 році ми провели великий триденний фестиваль української культури, такий собі Сорочинський ярмарок у Москві. Там були конкурс пісні, гала-концерт, все було дуже цікаво. «Українці Москви», звичайно, були кістяком тих заходів. Після цього ми хотіли зробити постійно діючий фестиваль української культури. Так, як, наприклад, діаспори з ісламських країн проводять Навруз (весняне новорічне свято рівнодення). Мабуть, ідеологічна складова спонукала відсувати нас кудись подалі, щоб ми не маячили, тому втілити це не вдалося.

Не виділяють фінансування. На фестиваль Гоголя дали тільки тому. що Гоголя росіяни вважають трохи своїм, а ми своїм (посміхається).

Про яку суму ідеться, скільки Росія виділила на проведення фестивалю на річницю Гоголя?

Близько трьох мільйонів рублів.

За вашими підрахунками, скільки потрібно грошей на проведення окремого українського фестивалю?

Дивлячись про який захід ітиметься. Ми виходимо з того, що у посольстві, у культурному центрі українців на Арбаті є свої готелі. Наприклад, проживання за цих умов для учасників фестивалю було б безплатним, але проїзд за свій рахунок. Також потрібні гроші на спорудження сцени, оренди апаратури, виготовлення пам’ятних знаків, подарунків тощо. Пропонувався варіант, коли частину грошей виділяє Росія, частину - діаспора, і частину - Україна. Але у діаспори грошей немає взагалі. В України теж проблеми. Наприклад, при Ющенкові і при Януковичі були програми допомоги діаспорам, програми співпраці із закордонними українцями. Трохи мені на сайт навіть тоді виділили. Але це фінансування все одно було більше на папері,.

Скільки українців проживає у Москві?

За підсумками перепису 2010 року у Москві позиціонували себе українцями 254 тисячі осіб. У нас в організації, десь 200 активних членів… Якби проводилися масові заходи, були б нагоди з людьми спілкуватися у більшій мірі. Можливо, вони б сказали, що ми українці, але не усвідомлювали цього раніше. Проте цього не має.

Чи є потреба в українській школі?

Діти є. Але все потрібно організовувати на громадських засадах. Потрібно гроші на людину, яка займалася би координацією роботи. Тоді можна було би іти до людей з конкретною інформацією, мовляв, в такому то приміщенні буде школа. Чи хочете там навчати своїх дітей? Потрібно починати з першого класу, а для першого класу діти є.