Валерія Лутковська: Адміністрація слідчих ізоляторів перетворюється на комерційну структуру, яка забезпечує ув’язнених телефонами, продуктами і горілкою

Робочий стіл уповноваженого Верховної ради з прав людини Валерії Лутковської завалений купами паперів та папок, в просторому кабінеті відчувається різкий запах тютюнового диму. Кілька хвилин тому український омбудсмен проводила важливу зустріч, її телефон продовжує розриватись від постійних дзвінків, але вона незворушно його вимикає та переключається на інтерв’ю. За майже 5 років роботи такого навантаження на офіс Омбудсмена яке є зараз – ще не було. З часів анексії Криму, з початку АТО, із загостренням ситуації із політв’язнями, із погіршенням якості життя людей та проблемами переселенців на плечі Лутковської звалилось надзвичайно багато питань. В інтерв’ю «Главкому» вона розповіла про те, як відбувається її взаємодія із російською колегою Елою Памфіловою, чому по багатьом питанням Криму та політв’язнів вона отримує формальні відписки від російської колеги та чому українські військові не можуть отримати ні заслужені виплати, ні земельну ділянку.

-- «Я намагалась показати Памфіловій, що я не чекаю, доки лист з мокрим підписом прийде до офісу»

Валерія, у нас дуже складна ситуація із українськими політв’язнями. Як часто вам доводиться спілкуватись із уповноваженою з прав людини РФ Елою Памфіловою? Ви ще на початку місяця просили пустити до Надії Савченко українських лікарів, та ,нажаль, реакції не було. Поясніть, чому так?

Співпраця з Памфіловою відбувається дуже по-різному. Все залежить від того, по якій справі засуджена людина. Наприклад, коли влітку 2014 року незаконно переміщували дітей з території так званої «ЛНР» в Російську Федерацію, то співпраця з Елою Памфіловою була дуже активною та позитивною. В результаті нашої співпраці всі діти були повернуті на підконтрольну Україні територію. Якщо говорити про інші питання, які стосуються, наприклад, проблем із громадянами України, які залишились на території Криму, то кожен раз я натикаюсь на її відповідь «використовуйте міжнародне законодавство». Зокрема, у нас є люди, які зараз знаходяться під вартою в Миколаївському слідчому ізоляторі, в Херсонському, чиї кримінальні справи залишились на території Криму. Зрозуміло, що я звертаюсь до колеги з проханням віддати їх справи. Ті справи їм не потрібні, а у нас люди знаходяться без можливості судом розглянути ці справи. Але я знову натикаюсь на відповідь, що між нашими країнами діє Конвенція про правову допомогу в кримінальних справах, вона мені радить використовувати цю конвенцію. Але використання цієї конвенції наразі є неможливим, бо це буде, по суті, є визнання окупаційної влади в Криму.

Виходить, ситуація зайшла в глухий кут?

Так, це неможливий для мене варіант. Якщо, наприклад, мова йде про примусове громадянство, то, знову таки, виникали проблеми з примусовим громадянством на території Криму, коли громадян України просто змушували приймати громадянство Російської Федерації. Та відповідь була: «Не бачу проблеми в тому, щоб людина здійснила крок і вийшла з російського громадянства». Можливо. Але це досить небезпечно, особливо на території Криму. Це політичний крок, на який не кожен зважиться. І в даному випадку, знову я не отримала адекватної відповіді. Стосовно Надії Савченко, то тут ситуація неоднозначна.

Коли Надія перебувала в Інституті судової психіатрії ім. Сербського, то адвокати боялись, що нікого не допустять до неї і Надія там залишиться одна без жодного контролю з боку громадськості. Але тут дуже допомогла Ела Памфілова. Вона особисто відвідувала її, потім розповідала про умови, в яких Надія перебуває.

Але на початку березня склалась трохи дивна ситуація. Була велика кількість вихідних в зв’язку із 8 березня. Я звернулась до омбудсмена РФ з проханням допустити українських лікарів, в п’ятницю ввечері 4 березня. Саме тоді стало

відомо, що Надія припиняє пити воду і забороняє доступ до себе лікарів з Росії. Я звернулась з проханням допомогти. Відповідь я отримала, але вже значно після 8 березня. Більше того, з певною позицією..

Як прийшла відповідь?

По факсу. Потім на сайті уповноваженого РФ з прав людини з’явилось повідомлення про те, що вона не розуміє, чому я негативно висловилась з цього приводу. Невже я думаю, що це мало було зроблено протягом 2-х днів? Щодо мене, то я дійсно так думаю. Адже мова іде про людське життя. Коли Ела Памфілова до мене звернулась з листом стосовно перевірки умов утримання російських військових Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва, то я до них приїхала навіть раніше, ніж її лист дійшов до нашого офісу. Я таким чином намагалась колезі показати, що я реагую навіть на відкриті звернення, не чекаючи, поки лист з мокрим підписом прийде до офісу. Такої ж реакції чекаю від неї, розуміючи, що велика кількість українців знаходиться в місцях позбавлення волі в Росії. Якщо навіть і Омбудсмен Російської Федерації не буде звертати увагу на це, то ці люди залишаться взагалі без жодної допомоги. Нікого до них не допускають і єдина надія залишається на Омбудсмена РФ.

Ви с Памфіловою спілкуєтесь лише офіційним шляхом? У вас немає її особистої пошти або телефону?

Я не знаю її особистої пошти. Але у нас був випадок на початку 2014 року, коли ми зустрілись в Харкові в приміщенні Харківської правозахисної групи. Була делегація правозахисників, яку очолювала Омбудсмен Росії, була правозахисники і з українського боку. Ми мали можливість поспілкуватись один з одним. Теоретично можливе спілкування просто по телефону. Та в деяких випадках більш офіційним є спілкування через листи і іноді більш дієвим спілкування через відкриті звернення. Тоді значно посилюється увага громадськості.

Можливо, тема Савченко ставить її в незручне становище?

Можливо, але коли мова іде про життя людини то потрібно швидко реагувати. Для того, щоб переконатись в тому, що людина в належному стані, витримає, принаймні, вихідні, які були…

Щодо політв’язнів Олега Сенцова та Олександра Кольченко. Одного етапували в Якутію, другого – в Челябінськ і після цього жодних новин про них. Як можна наразі дізнаватись про їх стан?

Зараз для мене показовою буде справа Геннадія Афанасьєва (активіст, арештований разом із Сенцовим – ред.). З його мамою я зустрічалась на одному заході, вона розповідала про те, що у Геннадія значно погіршився стан здоров’я. При цьому ліки йому не передають навіть в медичну частину. Якби ліки передали в медичну частину, то під контролем лікаря Геннадій міг би ними користуватись. Але ліки навіть не прийняли в установу виконання покарань. Він не отримує жодної медичної допомоги. В зв’язку з цим я звернулась до колеги на регіональному рівні. (Афанасьєв зараз знаходиться в виправній колонії №25 в Сиктивкарі (столиця республіки Комі). Сподіваюсь, вона відреагує, бо це в межах її компетенції. Якщо це спрацює, то можна буде спробувати використовувати цей механізм і стосовно інших. Я не вимагаю зараз, щоб Росія вилікувала Афанасьєва, але принаймні, якщо вже мати принесла ліки, то, можливо їх потрібно прийняти і давати людині?

Наразі по Сєнцову та Кольченко немає жодних новин?

Останніх свіжих новин немає.

-- «Найбільше порушень прав людини в Україні відбувається в сфері соціальних та економічних прав»

Загалом, в якій сфері в Україні відбувається найбільше порушень прав людини?

Я б розділила всі звернення, які приходять в офіс, на групи. Перша, найбільша кількість звернень – стосовно порушень соціальних та економічних прав. Це

проблеми із отриманням грошей із банків, із отриманням пенсій, їх перерахунком. Зрозуміло, що економічний стан в державі не дуже хороший, і, відповідно, питання економічні зараз вийшли на перші щаблі. Друга по кількості звернень група стосується неналежного поводження з людьми в умовах закритих приміщень. Це не тільки пенітенціарна система, це і психіатричні лікарні, дитячі будинки, армія.

Що саме відбувається в армії?

Велика кількість проблем, пов’язаних із гауптвахтами, дисциплінарними батальйонами і так далі. Це велика група, яка стосується закритих місць. Третя група, де є порушення – це реалізація права на звернення і права на доступ до публічної інформації. Нажаль, нове законодавство, яке ми маємо стосовно доступу до публічної інформації, так і не стало рідним для нашої бюрократії, в хорошому сенсі цього слова.

Відповідно, є велика кількість звернень від журналістів, громадських діячів, простих людей, пов’язаних із відсутністю доступу до публічної інформації. Крім того, є велика кількість проігнорованих звернень, які направляються в межах закону про звернення громадян. Нам потрібен новий закон про звернення громадян, але, тим не менше, сьогодні такий закон є, але він не виконується ні банками, ні ЖЕКами, ні приватними підприємцями. Тому нам доводиться розбиратись із цією проблемою і в деяких випадках складати протоколи про адміністративну відповідальність, направляти їх в суд, хоча це не зовсім наша функція. Але нам доводиться це робити, бо законом на нас покладені такі повноваження. Є і четверта група, де відбувається багато порушень прав людини. Це порушення процесуальних прав, враховуючи недовіру наших громадян до судів. Ми маємо величезну кількість звернень, причому не лише в частині кримінальної юстиції, яка значно була покращена новим КПК, але і в частині адміністративної і цивільної юстиції – там, де сторони вирішують свої особисті питання. В нас є невеличка шпаринка, яка дозволяє нам певним чином вплинути на певні питання – це якщо мова іде про адміністрування правосуддя. Наприклад, якщо справа розглядається протягом багатьох років, ми можемо звернутись до голови суду і написати, що ми б не хотіли, щоб якась конкретна справа стала підставою для чергового звернення проти України до Європейського суду з прав людини.

Як часто вам доводиться відвідувати російських спецназівців Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва?

Я відвідувала Александрова та Єрофеєва двічі. Перший раз, коли вони були тільки затримані, це було в госпіталі. Я спілкувалась з ними наодинці, мала можливість почути їх враження від наданої медичної допомоги, від умов, в яких вони знаходяться. Тоді скарг та зауважень не було. Єдине, про що вони просили – це надати їм можливість поспілкуватись з рідними, але проблема була не з українського боку. Якраз українська сторона дає можливість скористатись телефоном і подзвонити. А от зі сторони Росії або відмовляються, або переривають зв'язок. Я зверталась до колеги з РФ про те, що тут громадяни хотіли б поспілкуватись із родичами, дайте таку можливість будь ласка. Другий раз я приходила до них за відкритим зверненням Ели Панфілової: я просто зайшла в ізолятор СБУ, де вони утримувались. Скарг на умови перебування від них не було.

Були нарікання, щодо тиску на адвокатів, зокрема в Оксани Соколовської, адвоката Єрофеєва – в грудні минулого року вдома були обшуки.

В нас, нажаль, склалась така ситуація, про яку говорять багато адвокатів, які або в рамках безкоштовної правової допомоги, або за угодою захищають затриманих. Затриманих за так званими «сепаратистськими статтями» досить багато. Відповідно, багато і адвокатів. Всі вони скаржаться на певне уособлення адвоката і клієнта. На адвоката переміщується певна ненависть, яка існує до певної затриманої особи. Це проблема правової освіти населення в контексті пояснення їм ролі адвоката в кримінальному процесі. Будь-яка особа, чи то вбивця, чи маніяк чи грабіжник – має право на юридичний захист. Але якщо ми кожен раз будемо уособлювати своє ставлення до затриманої особи, і адвоката, я думаю, що це ні до чого хорошого не призведе. Що стосується конкретно цієї справи, то у нас було звернення стосовно обшуку, але, знову таки – це питання розгляду справи по суті. Наскільки знайдені або незнайдені речі під час обшуку можуть бути доказами в кримінальній справі в рамках відкритого кримінального провадження. Це розгляд питання по суті, в який я не маю права втручатись.

-- «Хто буде виконувати рішення суду, яке стосується непідконтрольної території? За великим рахунком – ніхто»

Відомо, що в грудні представники «ДНР» передали Україні із Донецького СІЗО 20 ув’язнених. Як часто відбуваються такі передачі і кого саме передають представники «ДНР» сюди?

Ми почали процес передачі ув’язнених влітку 2015 року. Спершу нам вдалось домовитись про передачу 9 осіб. Це були ті люди, по яких в України є міжнародні зобов’язання. Наприклад, була екстрадиція, чи було рішення про передачу для відбування покарання в іншу державу, чи особа була нам видана тимчасово, а ми не змогли повернути її до місця, де проводиться основний кримінальний розгляд, тому, що почався конфлікт на Донбасі. Другу групу людей нам передали в серпні – це були, умовно кажучи процесуальні ув’язнені, кримінальні справи яких продовжували розглядатись на підконтрольній території, а вони у зв’язку з тими чи іншими обставинами опинились на непідконтрольній території. Їх ми також забрали для того, щоб українські суди мали можливість до кінця розглянути кримінальні справи. Третя і четверта передачі в’язнів були стосовно тих осіб, які просто написали заяви про те, що вони хочуть бути передані на підконтрольну територію. Яким чином відбираються ці люди – чесно кажучи, я не знаю. Я не втручаюсь в це питання. Вже після передачі ми зустрічалися з ними, намагались у них запитати, як їх відібрали? Що стало підставою? Принаймні про вимагання з них грошей не говорять. Один сказав, що він багато скаржився, тому його одним із перших передали. Я не думаю, що в них зараз є сенс, знаходячись на підконтрольній території, приховувати питання сплати грошей. Я розраховую на те, що найближчим часом буде чергова передача. Проблема в тому, що ми намагаємось допомогти, але це можна робити потроху, бо таких звернень багато. Сподіваюсь, що найближчим часом ми заберемо більше ув’язнених з «ДНР». Нажаль, з «ЛНР» немає жодних контактів і це поки що не можливо.

В’язниці «ЛНР» поки що з нами не контактують?

Не лише в’язниці. З нами не контактують так звані «офіційні» особи, які могли б прийняти рішення про початок таких переговорів. (Голова «ЛНР» наразі Ігор Плотніцький)

Ті ув’язнені, які повернулись, де вони продовжують відбувати строк?

У всіх по-різному. Коли вони переїжджають на підконтрольну територію, вони пишуть заяви, де хочуть відбувати покарання. Але це залежить від рішення Державної пенітенціарної служби і від того, чи є на території, яка вказана ув’язненим, відповідного рівня колонія. Частина з них зараз знаходяться в Артемівську, одна людина, в зв’язку з туберкульозом, знаходиться в лікарні.

На Донбасі сильно порушуються трудові права. У випадку закриття підприємств лишається багато безробітних, вони подають позови до суду, про невиплату зарплат, а потім доля цих позовів не відома. Чи звертаються ці люди до офісу Омбудсмена?

Поки що таке питання вирішити ми не можемо. Хто буде виконувати рішення суду, яке стосується непідконтрольної території? За великим рахунком – ніхто. Якщо людина зараз вперше має право на пенсію, вона переїжджає на підконтрольну територію, отримає статус переселенця, намагається отримати пенсію, але пенсію отримати не може. Тому, що всі документи, які вона привозить для того, щоб підтвердити свій трудовий стаж, видані вже на території невизнаної «ДНР» або «ЛНР». Декілька разів були звернення з цього приводу.

Але до тих пір, поки ми не врегулюємо це питання, як ми через судову процедуру чи через якусь іншу будемо встановлювати факт роботи цих людей на непідконтрольній території? Наскільки належна була ця робота, як були сплачені, наприклад, в Пенсійний фонд відповідні платежі, який мав сплачувати роботодавець? Велика кількість питань виникає… Та до тих пір, поки ми не продумаємо механізм, ми будемо кожен раз натикатись на проблему, яка буде пов’язана, принаймні, з призначенням пенсій. Деякі переселенці звертались до мене з проханням перерахувати пенсію, врахувавши стаж, який був на непідконтрольній території. Та це не можливо. Ми маємо думати про те, яким чином будемо діяти в подальшому.

На разі стратегії держави немає?

Немає. Навіть ідеї, яким чином це зробити, аби потім втілити в реальність, поки що немає.

-- «Наявність окремого рядка про виплати військовим в законі про Державний бюджет не означає наявність грошей в реальності на рахунках»

Широкого розголосу набула ситуація, коли в Миколаївській області 46 бійців з 53-ї механізованої бригади, незадоволені своїми умовами на полігоні «Широкий лан», вирушили пішки до військової прокуратури в Миколаєві. Ви слідкуєте за ситуацією із станом забезпечення військових?

Військовослужбовцям «Широкого лану» дуже пощастило, а самому «Широкому лану» не дуже. В Миколаївській області працює дуже активний регіональний координатор уповноваженого з прав людини Олександр Синьов, який одразу приїхав на місце, подивився і направив інформацію нам в центр. Ми мали можливість обґрунтовано звернутись до Міністерства оборони з проханням якомога швидше вжити заходів. Але не всюди є, умовно кажучи, мої «очі та вуха», щоб подивитись і переконатись. Часто ми буваємо на передовій. На уповноваженого з прав людини покладений обов’язок здійснення цивільного контролю за військовою організацією, а враховуючи конфліктну ситуацію на Сході і звернення громадських організацій, мною була введена спеціальна посада – Представника Уповноваженого з питань захисту військовослужбовців, це Юрій Матвійко, який разом із своїм відділом практично постійно знаходиться на передовій для того, щоб подивитись, яке є медичне, харчове забезпечення, та забезпечення одежею. Як раз на інформацію з передової Міністерство оборони реагує миттєво.

На що найбільше скаржаться військові?

Скарги надходять стосовно того, що когось мобілізували не у відповідності із законом, або скаржаться на реалізацію тих соціальних прав, які законом вже прописані для мобілізованих, але, нажаль, ще не реалізовані. Мова іде і про отримання виплат в деяких випадках і про не врегулювання виплат родинам тих загиблих, які не були офіційно оформлені, коли ще були добровольчі батальйони. Також мова іде про виділення земельних ділянок для мобілізованих осіб, про дотримання трудових прав на час мобілізації. Скарг на умови перебування практично немає.

Яка приблизна кількість, скарг у вас наразі щодо виділення земельних ділянок військовим?

Біля 30-ти скарг з різних регіонів.

Щодо зарплатні. З 1 січні мали всім військовим підвищити зарплатню, про це багато говорив Президент. Але, в реальності, підвищили не всім…

Є скарги взагалі, що людям нічого не виплачують. Є певні проблеми із бюджетним процесом. Гроші в бюджеті, якщо вони з 1 січня мають починати виплачуватись, вони не завжди вже знаходяться на рахунках відповідних розпорядників для того, щоб в реалії їх сплатити. Цей моніторинг стосовно виплат ми як раз запланували на квітень, для того, щоб бачити реальну картинку із виплатами.

Наявність окремого рядка про виплати військовим в законі про Державний бюджет не означає наявність цих грошей в реальності на рахунках. Як тільки вони на рахунках з’являться – тоді вже відповідний розпорядник має гроші розподілити, розподіливши їх по рахункам конкретних людей.

А якщо тих грошей на рахунках військових не буде аж до травня?

Тому я хочу в квітні провести відповідний комплексний моніторинг.

В чому наразі полягають ваші функції по контролю над дотриманням прав людини в Криму? Які у вас джерела інформації?

Раніше було простіше, бо була Кримська польова місія з прав людини, вона представляла групу правозахисників з різних держав, які мали можливість поїхати в Крим, поспілкуватись із людьми, з державними органами і після цього надати нам інформацію. Зараз складніше, бо згідно з Російським законодавством, Кримська польова місія мала бути перереєстрована, а так, як вона не була перереєстрована, то вона практично припинила свою діяльність. Залишився Андрій Юров, який є керівником цієї місії, а для решти стало просто небезпечно бути членами цієї польової місії. Зараз ми отримуємо інформацію від тих громадських організацій, які можуть працювати на території Криму, які можуть надавати об’єктивну інформацію.

Яким чином ви впливаєте на порушення прав наших громадян там?

У нас два шляхи. Перший – по конкретних справах спробувати звернутись до Омбудсмена Росії. Якщо мова іде про загальний стан – це лише привернення уваги міжнародних організацій до ситуацій в Криму. Міжнародний тиск є досить значним на Росію. Наприклад, моя мета – це відкриття у будь-який спосіб офісу міжнародної організації на території Криму. На сьогодні там люди залишились зовсім без будь-якого контролю за дотриманням прав людини. Для мене, наприклад, було допоміжним те, що Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд відправив свого представника до Криму, який проаналізував там ситуацію, він планує ще приїхати. Був хороший звіт комісара Ради Європи з прав людини Нілса Муйженієкса про ситуацію в Криму, але він був стосовно 2014 року. Зараз все одно Рада Європи не залишає спроб вплинути на ситуацію. У мене навіть є надія, що спецпредставник генсека Ради Європи Жерар Штутман, який був в Криму, допоможе у вирішенні певних гуманітарних питань в Криму.

Які саме гуманітарні питання?

Якщо говорити про те, що конфлікт на Донбасі розвивається протягом 2-х років, то в Криму все було досить швидко. Україна, яка була не готова до такого розвитку подій, не встигла відреагувати на деякі речі і на території Криму залишились Пенітенціарні установи, в яких утримуються українці, згідно українських рішень судів, які хотіли б бути переданими на територію, підконтрольну Уряду України. Але у них такої можливості немає. Більше того, в мене є інформація, що частину з них відправляють до Тюмені, Якутії. Лише у нас є законодавство про те, що громадянин може відбувати покарання недалеко від місця свого проживання. В Росії ж такого законодавства немає. Відповідно людей відправляють невідомо куди. Тому вони просяться, щоб їх передали на територію, підконтрольну Уряду України. Та відповідь Ели Памфілової навіть на мій проект Меморандуму про співпрацю в цьому напрямку – була про те, що «Ми маємо Конвенцію про передачу засуджених, будь ласка, використовуйте її». Для нас же це є неприйнятним. Відповідно, ми не можемо її використати в даному випадку, по відношенню до Криму, який є українською територією. Я дуже сподіваюсь, що пан Штутман допоможе мені в переговорах стосовно долі цих людей.

Ви якось допомагаєте Меджлісу?

З керівниками Меджлісу ми постійно проводимо спільні заходи як в Україні так і закордоном. Протягом 2014-2015 років не залишилось жодної великої міжнародної організації, де б ми не побували спільно з Рефатом Чубаровим або Мустафою Джемілевим. Для того, щоб привернути увагу до дискримінації по відношенню до кримських татар і, відповідно, таким чином вплинути. Але є проблема: ми багато зустрічались з ОБСЄ, для того, щоб їм розповісти про порушення прав кримських татар. Ми були на парламентській асамблеї ОБСЄ, доводили, що в даному випадку є дискримінація кримських татар. Нажаль, комісар ОБСЄ з питань національних меншин Астрід Торс в Крим не пустили. Вона спробувала написати звіт про ситуацію з проблемами людей на цій території, в тому числі, стосовно кримських татар. Вона намагалась це зробити з відкритих джерел, та був величезний протест з боку РФ щодо підготовки та розповсюдження цього звіту. Ми намагаємось співпрацювати, але не завжди вдається досягнути результату.

Ви б хотіли поїхати в Крим?

Я думаю, що я можу туди приїхати як громадянка України. У мене немає жодної інформації про те, що мені заборонений в’їзд. Але я там зовсім не зможу реалізувати свої функції, як уповноваженого з прав людини.

А якщо разом з Памфіловою?

У мене була ідея стосовно організації спільної місії, але не вдвох. Питання присутності двох Омбудсменів – це питання об’єктивності подальшого звіту.

Я пропонувала, щоб це було принаймні 3 Обмудсмени.

Кому пропонували?

Памфіловій. Також пропонувала залучити комісара Ради Європи з прав людини – Нілса Муйжніекса, і пропонувала залучити будь-якого іншого Омбудсмена для того, щоб наш звіт був достатньо об’єктивним. Бо інакше виникає питання до такого звіту.

Спочатку Памфілова начебто була не проти того, щоб ми вдвох здійснили візит до Криму, та коли я передзвонила і сказала, що бажано когось би третього додати в нашу делегацію – відповідь була: «Ні, чекайте». Цей лист був досить давно і зараз вже питання втратило свою актуальність. Питання не вирішується до сих пір.

Ви раніше казали про масові порушення реалізації закону «Про захист персональних даних», що саме ви мали на увазі?

Під час реалізації цього закону відбуваються порушення прав людини під час обробки персональних даних.

Що це за порушення?

У нас є практично три підстави для обробки персональних даних. Це у випадку, якщо особа сама дала згоду на їх обробку. У випадку, якщо орган має право згідно із законом обробляти персональні дані, і у випадку, якщо це обробка персональних даних на підставі цивільно-правового договору. Наприклад, я прийшла влаштовуватись на роботу на приватне підприємство, відповідно, коли я підписую трудову угоду, зрозуміло, що роботодавець має мої персональні дані. Та деякі органи вважають за необхідне перестрахуватись і кожен раз під час обробки персональних даних, беруть згоду особи на таку обробку. В результаті у нас виходить сюрреалістична ситуація, коли, в залежності від того, дала особа згоду на обробку даних чи ні – залежало, утримує вона медичну допомогу чи не отримує. Так само із субсидією на житлово-комунальні послуги. У нас були скарги, коли людина відучилась 5 років у ВУЗі, після того, перед отриманням диплому її просять дати згоду на обробку персональних даних, з тих чи інших релігійних переконань вона таку згоду не надає – і вона не отримує диплом. Ми тут намагались роз’яснити, що в деяких випадках угода не є єдиною підставою для обробки персональних даних і Міністерство освіти може це робити на підставі свого закону, Міністерство соціальної політики – на підставі свого. Але навіть зараз ще залишився цей пункт стосовно згоди на обробку в заяві про отримання субсидії.

-- «Лук’янвське СІЗО – це місце, в якому проблеми будуть завжди»

В деяких джерелах досі натякають на те, що ви «кадр часів Януковича», а вас досі не люстрували.

Я в 2014 році отримала підтвердження статусу «А» згідно з оцінки ООН. Це найвищий статус для Омбудсменів. Причому, не лише закону про уповноваженого, але і діяльності уповноваженого з прав людини по тих чи інших напрямках. Нас аналізували протягом 1,5 року. Буквально «під лупою» роздивлялись кожну дію уповноваженого з прав людини щодо захисту прав людини. Всі звернення, дії, акти реагування по тим чи іншим справам. Це питання мені вже набридло.

При які владі вам легше працювалось?

Зараз важче в зв’язку із конфліктом на Сході. В зв’язку із тим, що є мобілізовані, є переселенці, є економічна ситуація досить складна і є величезне навантаження на офіс. Воно пов’язано частіше за все з Європейським вибором держави. Єврокомісія декілька разів пропонувала нам взяти нові функції, тому, що ми є незалежним органом, відповідно, нас просили на себе взяти функції по захисту персональних даних, функції по формуванню державної політики в сфері протидії дискримінації, по доступу до публічної інформації, про реалізацію національного превентивного механізму проти катувань. В результаті збільшився мандат, а крім всього, змінилась ситуація в країні. Тому сказати, де було легше, а де – ні, зараз важко з точки зору того, що я зараз не оцінюю ситуацію стосовно того, хто при владі. Я оцінюю ситуацію стосовно того, що у нас робиться на Сході, що із переселенцями, скільки у нас мобілізованих, що з економікою.

В Лук’янівському СІЗО на початку 2015 року міняли керівництво. Ми рік тому спілкувались із в.о. першого заступника начальника СІЗО Олексієм Тітовим, то він казав, що в нього заробітна плата трохи 5000 грн. Як на такі гроші можна прожити керівнику слідчого ізолятору?

А як решта живуть?

Вважаєте, 5000 гривень це нормально для керівника СІЗО?

Я не кажу, що це нормально. Але не скажу ніколи, що від зарплати залежатиме, буде людина брати хабарі, чи ні. Це залежить від внутрішнього стрижня в людини. Я знаю на собі, що таке зарплатна держслужбовця. І знаю точно, що в разі, якщо не хочеш брати – то не береш. В деяких випадках можна отримувати і 100 тисяч гривень заробітної плати і брати хабарі ще більше. Не мала зарплатня є показником, хоча дійсно, на таку зарплату прожити важко. Кожен вибирає для себе: він працює тут чесно але на низьку зарплату, але виконує свої обов’язки, або іде в приватний сектор, отримує іншу заробітну плату і робить там все, що завгодно.

При новому керівництві стало менше проблем у Лук’янівському СІЗО?

Лук’янвське СІЗО – це «хворе місце», в якому проблеми будуть завжди. Це один із старіших СІЗО на території України. Старші ізолятори є у Львові та Одесі. Умови в старому корпусі абсолютно ніколи не зможуть відповідати нормальним стандартам, хоча б тому, що неможливо привести в порядок стіни, які вкриті пліснявою і грибком. Неможливо їх привести в нормальний стан, хто б не був керівником. З іншої сторони, проблема в самій системі. Вона існує не лише в Київському СІЗО, а і всюди. Нажаль, адміністрація слідчих ізоляторів перетворюється на таку собі комерційну структуру, яка забезпечує мобільними телефонами тих, хто знаходиться в ізоляторі, додатковими продуктами харчування, горілкою. Це не тому, що їм мало платять. Це питання не реформованості цієї системи. Її давно потрібно було реформувати від системи покарання до системи перевиховання. Тут є величезна проблема.