Білоруський політолог Валерій Карбелевич: Порошенку можна заплющити очі на те, що робить Мінськ

Дипломатичний скандал між Києвом та Мінськом набирає обертів. Після арешту в Мінську звинуваченого у шпигунстві українського журналіста Павла Шаройка, з Білорусі вислали радника посла України Ігоря Скворцова. Україна не забарилася з відповіддю. «Керуючись принципом взаємності, Україна вислала першого секретаря посольства Білорусі в Україні і він вже покинув країну», - повідомила речник МЗС України Мар’яна Беца.

Цим подіям передували показове голосування Білорусі проти резолюції ООН щодо Криму, викрадення із Гомеля до Росії українського громадянина Павла Гриба, яке безперешкодно вчинили російські спецслужби. Вчора також стало відомо про арешт директора «Заводу обважнювачів» Олександра Скиби з Костянтинівки. Менеджер прибув до Білорусі на ділові переговори, і був затриманий начебто за спробу дати хабаря.

Чим може завершитись нинішнє напруження між країнами, та яким є вплив Росії на українсько-білоруські відносини? Про це у розмові з білоруським експертом, аналітиком центру «Стратегія» Валерієм Карбелевичем.

Білоруський експерт Валерій Карбелевич

Викрадення Павла Гриба, затримання журналіста Шаройка, висилка українського дипломата. Чим спровокована ця низка недружніх кроків з боку Мінська?

Я б не шукав у цьому політичних причин. Можливо, все склалося спонтанно. КГБ вирішив, що журналіст Шаройко дійсно працює розвідником. Таким чином вони вирішили його нейтралізувати. Відповідно до заяв представника КГБ, спочатку були намагання кулуарно вирішити цю проблему, не виносячи її у публічну площину. Фактично три тижні, наскільки можна розуміти, за лаштунками йшов торг між Києвом і Мінськом щодо того, як вирішити проблему, які взаємні поступки можуть бути. Але оскільки Павло Шаройко є журналістом, його колеги підняли ґвалт і в підсумку інформація вийшла назовні. За цей час кулуарно домовитися не вдалося. А тут же (в Білорусі) працюють свої правила. Якщо вже інформація стала відомою, то білоруська сторона відкрито озвучила свою версію того, що відбулося і з арештом, і з висилкою українського дипломата. Українська сторона відповідно до усіх дипломатичних правил відповіла. Тому я б не шукав тут якихось дуже складних конспірологічних версій.

Чи може так дійти до розриву дипломатичних відносин?

Та ну. Шпигунські скандали зустрічаються регулярно між усіма країнами. Не всі з них виходять назовні. Через те, що є якийсь один «шпигун» і розривати відносини? Я хочу нагадати, що улітку в Україні був заарештований громадянин Білорусі (16 червня 2017 року в Україні за підозрою у шпигунстві затримали громадянина Білорусі, якого обвинуватили у шпигунстві. Суд підтримав клопотання СБУ. Відповідне рішення було опубліковане у Єдиному державному реєстрі судових рішень – «Главком»). Так що тепер в Україні і в Білорусі сидять два шпигуни і чекають на обмін.

Наскільки велика вірогідність того, що Шаройко може повторити долю Сущенка, який сидить у Росії, і його ніхто не міняє?

Складне питання. Думаю, що у двох сторін (Білорусі і України) вистачить здорового глузду домовитися, обмінятися «шпигунами» чи «розвідниками», як їх назвати. Надіюся, що довго Шаройко сидіти не буде. У всякому випадку з тієї інформації, яка є зараз, випливає, що білоруська сторона була налаштована домовлятися.

Який саме предмет домовленостей?

Можливо, це питання обміну «шпигунами», як я уже сказав. Можливо, були й інші додаткові варіанти до цього обміну, можливо, і в економічній сфері. Ви ж пам’ятаєте, нещодавно виник торговельний конфлікт. Українська сторона була незадоволена тим, що цемент із Білорусі йде в Україну за низькими цінами. Можливо, що у «пакеті» переговорів були й ці справи.

Кілька місяців тому у Білорусі затримали, а потім видворили з країни письменника Сергія Жадана. Тоді Україна відстояла свого громадянина, тавро нев’їзного з Жадана зняли.

Ситуації надто різні. Питання з Жаданом полягало у тому, що у Білорусі і Росії є спільні «чорні списки» нев’їзних. Він перебував у російському «чорному списку» і його автоматично не впускали. Потім, коли виник скандал, коли з’ясувалося, що це за людина і його суспільна й політична вага, втрутилося МЗС України і його викреслили з «чорного списку». У Шаройка ситуація інша, його обвинувачують у шпигунстві.

Тобто Білорусь може дозволити собі «викреслити» людину із спільного з росіянами «чорного списку»?

Ось ця ситуація з Жаданом показує, що білоруська сторона викреслила його із списків і не пішла на поводу у Росії. Таких історій було декілька. Була історія із журналістом, який приїхав висвітлювати переговори по Донбасу. Була історія з журналістом, який приїхав висвітлювати конфлікт на Донбасі, була історія з віце-спікером Іриною Геращенко, вона також була у «чорних списках», але історія вирішилася. Ці приклади показують, що як тільки справа доходить до скандалу, Білорусь робить все, аби мінімізувати його наслідки.

Чи не є останні скандали свідченням зростання тиску Москви на Мінськ? Принаймні, так вважає  спікер Верховної Ради Андрій Парубій.

Може бути, що і так. Але це чисто теорія. Якщо говорити про історію, коли ФСБ викрало з Гомеля Павла Гриба, то тут чітко простежується російський слід. Я упевнений, що білоруська сторона до цього випадку відношення не має. Не думаю, що напередодні білорусько-російських навчань був вигідний цей скандал. Ось тут Росія підклала свиню Білорусі. Що стосується останньої ситуації (з Шаройком та висилкою дипломатів, - «Главком»), то якщо факт шпигунства дійсно мав місце, то це шпигунство все-таки було щодо Білорусі, а не до Росії. Не думаю, що в цьому конкретному випадку Росія на щось впливає. Звичайно, Росія має вплив на Білорусь. Але дуже складно говорити про те, наскільки цей вплив розповсюджується на білорусько-українські відносини.

Як ці конфлікти можуть позначитися на Мінських переговорах з урахуванням заяв, які уже лунають від українських політиків? Наприклад, народний депутат Дмитро Тимчук закликав ввести санкції проти вищого керівництва вашої країни.

Тим переговорам, які йдуть у цьому форматі, якихось загроз я поки не бачу. Ці заяви, які чутно з України, виходять не від вищих офіційних осіб держави. Це, скоріше, громадськість обурюється. Думаю, що президент Порошенко зацікавлений, щоби із Білоруссю підтримувати нормальні відносини, щоби загрози з боку Росії через територію Білорусі не існувало. Заради цього можна заплющити очі на деякі речі, які робить офіційний Мінськ.

На що саме можна заплющити очі?

На всі ці історії з Павлом Грибом, з журналістом Шаройком, нібито шпигуном, з директором заводу із Донеччини, який приїхав на перемовини з білоруським НПЗ і був заарештований у Мінську (ідеться про директора «Заводу обважнювачів» Олександра Скибу з Костянтинівки, Донецької області – «Главком»). На те, що державні канали в Білорусі лякають білорусів київським Майданом. Мовляв, якщо у Білорусі відбудеться революція, буде такий хаос, війна і конфлікт збройний, як в Україні.

Водночас Білорусь висловлює готовність відправити до України своїх миротворців.

Офіційний Мінськ отримав політичний капітал з того факту, що Мінськ став важливим суб’єктом у врегулюванні української кризи. Два саміти, що стосуються України, відбулися тут, кілька років вже продовжуються переговори щодо Донбасу. Завдяки цьому Білорусь продемонструвала нейтралітет у конфлікті Росії з Україною і конфлікту Росії із Заходом. Завдяки цьому Білорусь почала процес розморожування відносин із Заходом. Були зняті санкції, застосовані щодо Білорусі, Лукашенка запросили на саміт Східного партнерства до Брюсселя, але сьогодні стало відомо, що він не поїде. Заява Макея (Володимир Макей – міністр закордонних справ Білорусі – «Главком») про білоруських миротворців на Донбасі – це все в рамках цієї логіки, створення цього образу Білорусі (образу миротворця – «Главком»). Тобто якщо вже посилати миротворців, то кому як не країні, як не нам. Така логіка.

Ви говорите про нейтралітет. Але в той же час Білорусь в ООН проголосувала проти нової резолюції щодо Криму. Хіба це вписується в таку логіку?

Білорусь послідовно, починаючи з 2014-го року одразу після подій у Криму у всіх міжнародних організаціях голосує на користь Росії. Нічого нового у цьому немає. Це така постійна політика влади Білорусі, щоби не сваритися з Росією.

Наскільки далеко може зайти білорусько-український конфлікт?

Думаю, що сторони вже дійшли до певної межі і далі йти по шляху загострення не будуть. Вони шукатимуть точки дотику, варіанти компромісу, щоб у підсумку звільнити Шаройка у Мінську і громадянина Білорусі, арештованого в Україні.

Михайло Глуховський, «Главком»