Парламентські лобісти придумали, як легалізувати все незаконно відчужене у держави майно
У жовтні у Верховній Раді зареєстрували ще один законопроєкт в інтересах забудовників (12089). Раніше «амністію дерибанникам» і карт-бланш владі на відчуження лісів, заповідників, ландшафтних парків, прибережних смуг пропонували після п’яти років володіння майном (11185). Тепер же цей строк пропонують збільшити до 10.
Але держава чи місцева громада, якщо вирішить повернути собі цінне майно, то має покласти на рахунок суду ринкову (!) вартість такого майна. Таким чином забудовник, якому вдалося отримати ділянку на узбережжі чи в лісі за заниженою ціною, чи взагалі безкоштовно, не просто поверне її громаді чи державі, а ще й має отримати чималі кошти.
Цей проєкт з’явився практично одразу після того, як робоча група на базі комітету з питань правової політики розглядала низку інших проєктів (11134, 11233, 11185), про які раніше писала громадська ініціатива «Голка».
Суддя Верховного Суду Василь Крат після засідання робочої групи у Верховній Раді запропонував, щоб власникам у яких держава чи місцева громада забирає таке майно, з бюджету повертали ринкову вартість. Про це він написав у Facebook. І, по суті, народні депутати зробили «комбо» – поєднали попередні скандальні ініціативи й зареєстрували з урахуванням позиції судді Крата.
Авторами нової ініціативи стали 20 нардепів, зокрема це ті ж «слуги народу» Ігор Фріс, Олександр Горобець, Сергій Бунін, які подавали вже згадані проєкти ще навесні. Проєкт 12089 екологічний комітет Верховної Ради має розглянути 7 листопада.
Чи підтримує таку ініціативу Верховний Суд?
Надання висновків щодо законодавчих ініціатив є одним із повноважень Верховного Суду.
Виконавчий директор Фундації Dejure Михайло Жернаков наголошує, що Пленум Верховного Суду, до складу якого входять всі судді, може на підтримку законопроєкту дійсно надати свої висновки:
«У такому випадку є офіційний документ. Коли ж суддя просто пише у Facebook пост – то це його особиста думка, яка не має нічого спільного з позицією Верховного Суду».
«Голка» звернулася до Верховного Суду, аби з’ясувати, висновки щодо яких законопроєктів тут направляли до Верховної Ради. У відповіді на запит лист із додатками, де йдеться про засідання Пленуму у серпні та жовтні 2023 року. Жодних документів за 2024 рік не надали.
Таким чином, можна зробити висновки, що позиція судді Василя Крата щодо законопроєктів, які подали нардепи навесні цього року, – його особиста позиція.
Хто виграє: забудовник VS держава?
Автори нового законопроєкту (12089) хочуть легалізувати все незаконно відчужене у держави майно, якщо з моменту відчуження пройшло понад десять років.
Зараз прокуратура, коли повертає роздерибанені ліси чи узбережжя може просто звернутися до суду. Якщо ж законодавчу ініціативу підтримає Верховна Рада, – треба буде зробити те, що запропонував суддя Крат – внести депозит на рахунок суду. І це має бути саме ринкова вартість майна, яку після програшу у суді отримає «добросовісний набувач». Тобто держава може програти, а забудовник нічого не втрачає чи виграє він, чи програє суд.
У пояснювальній записці йдеться, що прийняття проєкту є необхідним для досягнення балансу інтересів держави, громади та приватного власника, захисту майнових прав добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна.
Проте проєкт змінює ситуацію виключно на користь інтересів приватного власника, який у будь-якому випадку стає «добросовісним» набувачем і через десять років до нього жодних питань у держави бути не може, навіть якщо він сам організував корупційну схему дерибану лісу чи узбережжя.
Ключова ідея законотворців полягає у тому, аби обмежити для держави, в інтересах якої зазвичай ідуть до суду з позовом лише прокурори, строк на звернення до суду з позовом щодо оскарження судових рішень, про які не знала держава та громада як власники землі. Унаслідок цього багато роздерибанених земель лісового, водного, природно-заповідного фондів, рекреаційного, історико-культурного та іншого призначення з встановленим режимом охорони та забороною передачі у приватну власність нормою закону стане просто неможливо повернути через суди.
У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради йдеться: «Реалізація положень п.п. 3,4 ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу містить ознаки порушення принципу рівності усіх суб’єктів права власності перед законом, може призвести до протиправної втрати державою та відповідними громадами належного їм майна».
Керівник спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу генпрокурора Борис Індиченко також наголошує, що є серйозні ризики, і зазначає, що такі пропозиції законотворців позбавлять державу і громади можливості захищати своє майно та порушені права: «Більше того, зазначені зміни фактично узаконять дії осіб, які порушили права інших осіб, тобто незаконно заволоділи нерухомістю. Запропоновані законопроєктом винятки, на які не поширюватиметься згаданий строк позовної давності, не охоплюють та не можуть охопити усіх об’єктів, право на які потребуватиме захисту. Зокрема до таких виключень не включено землі лісового та водного фонду. Водночас потребує судового захисту порушене право навіть на об’єкти приватної власності, які не включені до вказаних винятків».
Загрозу у зареєстрованому проєкті вбачають і екологи. Так, аналітик громадської організації «Українська природоохоронна група» Петро Тєстов акцентує увагу на тому, що народні депутати зробили з усіх «добросовісних набувачів»: «Як може бути «добросовісним» набувачем людина яка віддеребанила ліс чи побудували маєток в прибережній смузі? Якщо це протизаконно апріорі. І як рахувати ринкову вартість лісу, якщо це не предмет ринкових відносин? Ліс – це екосистема, а не просто дерева, і на її відновлення буде потрібно не менше пів століття. І взагалі Лісовий кодекс каже що ліс є національним багатством, а це, що пропонують, – прихована приватизація».
Але навіть якщо держава встигає звернутися до суду у десятирічний термін, то повинна буде відшкодувати саме ринкову власність на момент звернення до суду, а не вартість, за яку майно вибуло з власності держави.
Такий підхід щодо здійснення компенсації у розмірі ринкової вартості майна у Головному науково-експертному управлінні відзначають дискусійним, особливо якщо врахувати, що придбання такого майна «добросовісним» набувачем могло відбуватися за заниженою ціною.
Також у пояснювальній записці до законопроєкту йдеться, що за останні роки на рівні Верховного Суду сформувалася і неоднозначна судова практика, якою фактично відбувається підміна двох різних типів позовів.
Для розуміння, є таке майно, яке ніколи не може бути приватною власністю, наприклад узбережжя, природно-заповідний фонд чи Софія Київська. І от таку власність держава відсуджує завдяки особливому виду негаторних позовів. А є, наприклад, землі сільськогосподарські чи землі для забудови, які можуть ставати приватною власністю. Але не завжди вони приватизуються чесно. Якщо мала місце схема чи підробка рішень, то держава може використовувати інший тип позовів – віндикаційний. У пояснювальній записці законотворці переконують, що Верховний Суд дав суперечливу практику у застосування цих двох типів позовів, але це не так.
Так от зараз законотворці пропонують, по суті, обмежити перелік майна, який не підлягає приватизації, і тоді держава втратить можливість ефективно захищати все, що не потрапить у перелік, належним чином (через негаторні позови).
Що чекає на ліси та узбережжя?
Звертаючись до суду із позовами в інтересах держави, прокурори зазначають, що землі водного фонду, лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду України перебувають під особливою охороною держави, а тому на них поширюється особливий порядок використання та надання у користування. Передача таких земель у приватну власність заборонена.
Наталія Василенко, заступниця начальника Департаменту представництва інтересів держави у суді Офісу Генерального прокурора, під час виступу у жовтні на VII Business & Legal Real Estate Forum зазначила: «Зайняття земельних ділянок, що належать до захищених законом категорій, не могло відбуватися у законний спосіб, їх приватизація прямо заборонена законом, і позовна давність на такі спори не поширюється».
Окрім того, Василенко зазначила, що в таких випадках держава виправдано повертає такі обʼєкти, тут є суспільний інтерес, і Європейський суд з прав людини надає державам у такій ситуації право визнавати домінування публічного над приватним інтересом.
Така позиція підтверджувалася Верховним Судом у значній кількості справ щодо відчуження земель водного фонду, природно-заповідного фонду, заборонених до приватизації памʼяток чи під час дії мораторію (для прикладу повернення у власність громади Києва садиби Терещенків та попередження незаконної забудови університету ім. Карпенка-Карого та держпідприємства «Укркінохроніка»).
Також в одній з останніх позицій Великої палати Верховного суду йдеться про те, що якщо держава через суд хоче визнати договір про передачу майна недійсним, то кожна сторона повертає іншій те, що було до укладення договору. Тобто держава теж повинна повернути те, що отримала від покупця, але про ринкову вартість такого майна у позиції не йдеться.
Обговорення законопроєкту вже відбувається публічно.
Суддя Верховного Суду Дмитро Гудима під час виступу на ХІІ Міжнародному форумі з практики Європейського суду з прав людини зазначив, що розв'язувати питання балансування інтересів держави та «добросовісного» набувача повинен лише суд.
Так само як і вирішувати, чи є новий власник майна добросовісним: «Законопроєкт спрямований саме на захист «добросовісного» набувача. А держава чи громада, подаючи позов, можуть вважати, що їх відповідач є недобросовісним. І вирішувати це при зверненні повинен саме суд. Вирішуючи питання про балансування інтересів, потрібно залишити його вирішення виключно суду. Тому що не може інший орган влади збалансувати те, що у житті він не бачить».
Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук у коментарі «Голці» зауважує: «На жаль, існують непоодинокі випадки, коли пропозиції щодо змін в законодавстві пояснюють необхідністю «відкоригувати» судову практику. Такі підходи не узгоджуються з конституційними правилами щодо обов’язковості рішень судів та принципом поділу влади. Також потрібно памʼятати, що Конституція України передбачає: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розташовуються в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Підхід до узаконення фактично вкрадених у народу природних, культурних багатств і цінностей може бути сприйнятий у суспільстві, як свідчення того, що протизаконна поведінка заслуговує схвалення».
Якщо ж закон визнаватиме всіх власників одразу добросовісними і держава чи громади мають зробити для такого власника депозит у судовій справі, то це буде безпрограшний варіант, але лише для власника. Власник залишиться або з грошима або з власністю, а держава чи громада програють стовідсотково і залишаться або з власністю, за яку заплатять ринкову вартість, або з грошима, але втратить власність. За таких умов постане питання: чи потрібно взагалі звертатися до суду?
Також законодавча ініціатива не враховує той факт, що поширеним є використання схеми приватизації землі на підставних осіб, тобто безкоштовне набуття права власності. У разі скасування судами рішень органів, що передавали землю у приватну власність, право на приватизацію у фізичних осіб поновлюється. Натомість законодавці пропонують ще й додатково державі оплатити цю землю.
Ця законодавча ініціатива – не єдина, яку просувають лобісти забудовників у часи війни. Навесні у парламенті України зареєстровано низку законопроєктів в інтересах забудовників, які пропонують зокрема дати можливість змінювати цільове призначення ділянки, якщо містобудівна документація не внесена до земельного кадастру, а це майже вся територія України (11184). Тобто лобісти розгорнули доволі масштабну кампанію. Реєстрація цих проєктів у часі збіглася з інформаційною кампанією у ЗМІ бізнесу Ігоря Мазепи, який переконує, що претензії до бізнесу треба «обнулити».
Коментарі — 0
