Нові кульбіти російської пропаганди
18 березня глава комітету Ради Федерації з оборони та безпеки, колишній командувач ВПС Росії, Віктор Бондарєв виступив з сенсаційною заявою. Її суть: Росія перекинула до Криму дальні надзвукові ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М3. «Цей крок кардинально змінив баланс сил в регіоні, – заявив екс-генерал-полковник Бондарєв. – Радіус бойової дії Ту-22М3, дальність крилатих ракет на його борту дозволяють нести боєзаряд в будь-яку точку Європи, вражаючи таким чином будь-який об’єкт ворожих систем ПРО і ППО, а з урахуванням його модернізації протягом декількох наступних років до рівня М3М і оснащення новими типами авіаційних засобів ураження зробить його універсальним засобом для ударів по всіх типах цілей на віддалі в тисячі кілометрів».
Заяву генерал-сенатора з готовністю підхопили російські пропагандистські ЗМІ. І не тільки. За добу аналогічний меседж повторив інший російський генерал при владі – голова комітету з оборони державної думи, десантник Володимир Шаманов. Втім «щось пішло не так», і невдовзі Шаманов змушений був виправдовуватись, що насправді у Криму Ту-22М3 немає, але й без них Росія з Криму покаже НАТО «кузькіну мать».
У чому ж правда і брехня російських генералів? Щоб це зрозуміти, треба зробити невеличкий екскурс в історію. У середині вісімдесятих років минулого століття Кримській півострів являв собою одну велику воєнну базу, «непотоплюваний авіаносець», як любила називати його радянська пропаганда. А основною ударною силою цього «авіаносця» була ракетоносна авіація.
На той час Чорноморський флот входив і був основою Об’єднаних збройних сил Варшавського договору на Південно-Західному театрі військових дій. Він завжди розглядався СРСР як, з одного боку, ключ до Південної Європи, з іншого, як стратегічний виклик для авіаносного 6-го флоту США, який, перебуваючи в Середземному морі, контролював виходи в Індійський океан та Атлантику. Радянське військово-політичне керівництво ставило перед ЧФ завдання з початком війни знищити авіаносні ударні групи США та НАТО у Середземному морі, відтак забезпечити розгром основних сил Альянсу на південному фланзі. Саме для цих цілей у 1971 році в Криму була сформована Друга морська ракетоносна авіадивізія (три авіаполки на аеродромах у Гвардійському, Веселому та Октябрьському), яка в середині 1980-х отримала на озброєння надсучасні тоді ракетоносці Ту-22М3.
Для розуміння, літак Ту-22М2 і його пізніша модернізація Ту-22М3 – надзвуковий важкий дальній бомбардувальник-ракетоносець із змінною геометрією крила, який здатний нести три надзвукові крилаті протикорабельні ракети Х-22. Бойовий радіус Ту-22М3 з бойовим навантаженням 12 тонн на надзвуковому режимі – 1500-1850 км. Максимальна дальність пуску ракет до цілі – до 600 км. Висота пуску ракет 11-12,5 км. Радянська тактика застосування Ту-22М3 проти сил НАТО в Середземномор’ї передбачала, що, піднявшись з кримських аеродромів, ракетоносці досягали ешелону пуску ракет над територією союзника СРСР по Варшавському пакту Болгарії, де, не заходячи в зону дії протиповітряної оборони противника, здійснювали пуск ПКР в напрямку авіаносної ударної групи у Середземному морі. Після чого, без втрат, просто повертались на свої аеродроми по нову порцію смертоносного «бойового навантаження»…
Тут то й криється «заковика», про яку російські генерал-депутати чи то забули, чи то свідомо приховали. У часи холодної війни контроль СРСР на Чорному морі простягався від кордону з Туреччиною в районі Батумі до кордону з Туреччиною в районі болгарського Резово, тобто був майже повним. Але Варшавський договір вже майже тридцять років як поринув у небуття, союзники СРСР по ОВД вже давно повноправні члени НАТО й умовні противники, Грузія і Україна більше не частина контрольованого Росією простору. Чому це важливо? Для того, щоб «розбомбити усю Європу», як мріє сенатор Бондарєв, Ту-22МЗ, злітаючи з кримських аеродромів, мають наблизитись максимально в бік Середземного моря та набрати ешелон пуску, який розміщується якраз над територією Болгарії, в зоні дії засобів ППО чорноморських країн-членів НАТО. А якщо додати до цього, що у відповідь на агресивні дії Росії у Чорному морі Румунія прикупила у США ЗРК дальнього радіуса дії «Петріот», то бомбардувальники країни-агресора незавидна доля чекатиме вже над морем, задовго до того, як вони зможуть застосувати ракетну зброю.
Можливо російські військові високопосадовці, погрожуючи «кримським ракетоносним щитом» мали на увазі, що літаки здійснюватимуть стрільбу ракетами прямо над Кримом, під прикриттям власної системи ППО Чорноморського флоту. Але для цього вони мають здійснити дивовижний кульбіт: злетівши з кримських аеродромів, бомбардувальники мають набирати висоту в північно-східному напрямку (в бік Азова та Краснодарського краю), після чого, зробивши розворот на 180 градусів над східною частиною Чорного моря, повернутись назад, на рубіж пуску ракет. Втім уразити противника можна буде лише у випадку пуску ракети Х-22 в районі Севастополя по американській авіаносній групі, якщо вона буде у гіпотетичному варіанті десь в Егейському морі не далі Дарданелл, бо стрілити далі ТТХ ракети не дозволяють. Навіть якщо замість Х-22 літаки будуть озброєні новішими Х-32 з дальністю стрільби до 800-1000 км, це суттєво не змінить ситуацію. Тому буде значно ефективніше, швидше і безпечніше це здійснювати літаками, базованими на материковій частині Росії. Немає потреби і доцільності розміщувати «стратегів» на передовому рубежі в окупованому Криму. Тож розмови про «зміну балансу сил в регіоні» через розміщення в Криму важких ракетоносців-бомбардувальників є нічим іншим, ніж дешевою російською пропагандою.
P.S. Попри те, що генерали (за вказівкою зверху чи самі усвідомивши усю недолугість власних страшилок) спростували свої заяви, очевидці стверджують, що до Криму таки прилетіла пара Ту-22М3. Втім цей переліт являє для НАТО таку ж «загрозу», як і минулорічний політ двох Ту-160 до Венесуели: пропагандистського шуму було багато, а результату – сміх.
Втім пан Шаманов нехай не впадає у відчай. Для Криму у нього є ще парк новітніх авіадесантних надувних храмів від Московської патріархії.
Юрій Лебідь, Севастополь, для «Главкома»
Коментарі — 0