НАЗК своїм роз’ясненням відкрило «скриньку Пандори»?
В Україні давно склалася традиція в ході політичних піар-кампаній першочергово звертатися до «благодійності». Чим більше розмов про вибори, тим більше партії розповідають про те, як вони комусь допомагають. Хоча під час воєнного стану вибори не можуть та не мають відбуватися, про що заявили понад сто громадських організацій, але самі лише розмови про них значно оживили ринок політичної реклами, особливо у соціальних мережах.
«Допомога» лікарням, школам та вразливим категоріям людей у вигляді роздачі продуктів, купівлі ноутбуків та інших речей – звичні, але дещо застарілі прояви гречкосійства. Нині основна сфера такої благодійності стосується війни: наприклад, закупівлі техніки.
Через те, що розділяти піар на гречці або благодійності та реальну допомогу фронту під час повномасштабної війни стало ще складніше, Рух «Чесно» детально дослідив, як парламентські партії частково перетворилися на благодійні фонди за рахунок бюджетних коштів і яку роль відіграло у цьому НАЗК.
«Слуга народу»
Найгучніша історія, яка трапилася за останні півтора року, пов’язана з витратами «Слуги народу». 130 млн грн перенаправили на виробництво комплексів «Стугна-П». Це стало чудовим приводом для доволі масштабної піар-кампанії.
На такому рішенні голова партії Олена Шуляк наголосила після того, як відвідала у лікарні військового та політика Олега Симороза («Народовладдя»). Він розповів, що народна депутатка намагалася «з’ясувати стосунки» через критику скандальної містобудівної реформи (№ 5655). А ця історія набула суспільного розголосу.
За тиждень після цього візиту з’явився допис на сторінці Facebook Олени Шуляк, де йшлося про зустріч з бійцями: «Саме це і є метою моїх зустрічей і спілкування із захисниками. Не лише у тилу, а і на фронті…».
У цьому дописі Шуляк також згадала, що “Слуга народу” перенаправить 130 млн бюджетних коштів на допомогу ЗСУ.
Важливо зазначити, що монобільшість у парламенті могла піти більш обґрунтованим шляхом, наприклад збільшити фінансування Міністерства оборони, яке значно краще обізнане у потребах армії. Адже виступати посередником у розподілі бюджетних коштів на оборону партія не повинна.
Проте 130 млн на комплекси «Стугна-П» – не єдина історія, яку «слуги» використовують для піару. Так, на сайті партія має спеціальний дайджест «Зе!Місцеві в боротьбі». Усі новини там стосуються благодійності в регіонах.
У цьому випадку межі між піаром і справжньою допомогою армії стають ще більш розмитими. Усі регіональні дайджести зводяться до благодійної діяльності місцевих представників партії. Це знову веде до питання, в чому ж насправді полягає функція політичних партій.
Проте не лише «слуги народу» використовують бюджетні кошти для «благодійності».
«Батьківщина»
Схожі історії про передачу бюджетних коштів про «Батьківщину» знайти важко. Проте ще на початку вторгнення очільниця партії Юлія Тимошенко заявила, що партія займається допомогою вразливим верствам населення та армії. Схожі заяви від неї лунають і до сьогодні.
Головна відмінність від «Слуги народу» – ми не знаємо, чи задіяні у цьому кошти державного фінансування партії, адже це неможливо перевірити через відсутність звітів. Проте у публічному просторі «Батьківщина» чи не найактивніше піариться на «благодійності» в регіонах.
Так, на сайті партії понад 60% інформації у розділі регіональних новин стосується саме «благодійності» партії та її членів. «Батьківщина» пише не лише про допомогу армії, а й про лікарні, школи та організацію вихідних для школярів, тобто піариться на темі соціальної допомоги.
Сама Юлія Тимошенко часто відвідує лікарні, школи та благодійні заходи, де представляє свою партію. Рух «Чесно» писав, що низка Telegram-каналів, наприклад «Инсайдер UA» та «Украина Сейчас: новости, война, Россия», поширювали піар про те, що Тимошенко відвідала благодійний аукціон.
Саме очільниця «Батьківщини» зазвичай є головною героїнею сюжетів ЗМІ та дописів у соціальних мережах, в яких партія розповідає про допомогу армії та населенню.
«Європейська солідарність»
Історія благодійності «Європейської солідарності» дещо відрізняється від «Слуги народу», хоча у ній також задіяні кошти з державного бюджету. Вона значно заплутаніша та проявилася, наприклад, у судовому процесі між партією та підприємством «Київ».
За даними судових реєстрів, компанія подала до суду через те, що з 2019 року партія не платить за оренду приміщень у Києві, де розміщується її офіс. Цього стосуються одразу декілька справ, а сума позовів, за даними реєстрів, складає понад 20 млн грн. Хоча суд зобов’язав партію сплатити цей борг, кошти стягнути не вийшло, а партія щоразу просить про відстрочку виконання рішення.
Один з її аргументів – надання поворотної фінансової допомоги громадській організації «Солідарна справа громад», направленої на підтримку армії та населення. Відповідних угод було укладено три, на суму понад 93 млн грн, дві з них – цього року.
Справа в тому, що поворотна фінансова допомога – це просто форма позики, коли отримані кошти обов’язково потрібно повернути, проте без нарахування відсотків. Тобто партія пояснює несплату боргу в тому числі допомогою, яку вона розраховує отримати назад.
«Справа громад», яка отримала ці кошти, тісно пов’язана з Петром Порошенком та його фондом. Вона розміщувала по всій Україні борди, які можна розцінювати як рекламну кампанію, про що вже писав рух «Чесно».
До того ж, після публікації борди оновили. За новим qr-кодом немає відкритої інформації про те, скільки вдалося зібрати. А слогани реклами дуже нагадують гру із гаслом Порошенка на виборах: «Армія, мова, віра».
Якщо частину цієї допомоги було сплачено з коштів державного фінансування, а повернуть їх наступного року або за кілька років, виникає двозначність. Справа в тому, що партії зобов’язані повернути до державного бюджету невикористані кошти, які виділялися їм на статутну діяльність. У випадку поворотної допомоги виникає питання: чи можна вважати такі кошти використаними. Відповідно, це ускладнює контроль за партійними фінансами.
Важливо зазначити, що на практиці ці кошти могли бути використані для оборони країни. Проте благодійність – це не робота для політичної партії, тим паче за рахунок державного бюджету. І найбільша частина відповідальності за існуючу ситуацію лежить на контролюючому органі – НАЗК.
Чому так сталося?
Раніше НАЗК заявляло, що партії не можуть витрачати гроші на такий вид діяльності, як благодійність. І це справді обґрунтовано. У випадку з партіями, які отримують державне фінансування, гроші виділяються саме на статутний розвиток.
Саме державне фінансування партій було частиною реформи політичних фінансів. Воно впроваджувалося в тому числі для того, аби зменшити вплив олігархів та фінансово-промислових груп на їхню діяльність у парламенті.
Ще одна причина – дозволити партіям активніше розвиватися та створювати більш конкурентне середовище. Тут мова йде і про розвиток місцевих осередків, партійних аналітичних центрів, жіночих та молодіжних крил, і про будь-який інший вид діяльності, що посилює інституційну спроможність кожної окремої партії.
Більше того, хоча партіям дозволяється підтримувати громадські організації, ця підтримка також має виділятися не на благодійність. В іншому випадку раніше це вважалося порушенням.
Проте після початку повномасштабної війни вийшло нове роз’яснення від НАЗК: там заявили, що витрачати гроші державного фінансування на допомогу армії та забезпечення оборони України можна в умовах воєнного стану.
«Спрямування парламентськими партіями коштів державного фінансування на зазначені цілі є внеском кожного платника податків у боротьбу з російською агресією», – зазначив очільник НАЗК Олександр Новіков.
Хоча рішення видати це роз’яснення могло бути правильним та відповідальним на початку повномасштабного вторгнення, воно створило патову ситуацію для політичної системи. По суті, це легітимізувало піар партій на допомозі армії та створило додаткові проблеми для НАЗК із перевіркою партійних фінансів.
Водночас на наступний рік уряд пропонує виділити з державного бюджету 840 млн грн на фінансування партій. За дискусіями про те, чи це взагалі зараз доречно, ховається глибша проблема. Закон не визначає чітко, що може входити у статутну діяльність партії. Тому виникають різні трактування кожного окремого статуту, наприклад, чи може прописане сприяння посиленню обороноздатності обґрунтувати благодійну допомогу.
Враховуючи, скільки грошей партії витрачають на благодійність, а не на справжній статутний розвиток, виникають питання як щодо самої цієї діяльності, так і щодо фінансового контролю ефективності виділених бюджетних коштів. Ситуація ускладнюється тим, що партії вже понад три роки не подавали звіти.
Нещодавно Верховна Рада прийняла законопроєкт № 9419-1 про відновлення обов’язкової звітності. Це також увійшло до списку вимог Білого Дому, за даними «Української правди». Його має підписати Володимир Зеленський, проте виділені на це 15 днів уже минули. Також у ньому нічого не сказано про публічне відкриття реєстрів.
Тому таке рішення покладено на НАЗК, яке приймає, перевіряє та має публікувати ці звіти. Важливо, аби воєнний стан не став для основного органу у сфері партійних фінансів черговою причиною завадити відновленню прозорості.
Вікторія Максимова, Рух «Чесно»
Коментарі — 0