Китай та Росія в асиметричних рамках антизахідної політики
20-22 березня глава Китаю Сі Цзіньпін здійснив державний візит до Росії. Це була перша закордонна поїздка лідера Піднебесної після того, як він склав присягу на безпрецедентний третій термін президентства.
Окрім того, Сі став першим іноземним лідером, який зустрівся з Володимиром Путіним після того, як Міжнародний кримінальний суд (МКС) 17 березня видав ордер на арешт російського керманича. Причиною його видачі стала підозра у вчинені Путіним військових злочинах, пов’язаних із незаконною депортацією дітей з окупованої території України до Росії.
Примітно, що як тільки з’явилася інформація про можливість відправлення Путіна до Гааги, розпочалися жваві дискусії та обговорення долі російського турне Сі Цзіньпіна. Адже попри те, що КНР не визнає юрисдикцію МКС (як і, власне, РФ), все ж зустріч із правителем-ізгоєм, якого підозрюють у серйозному міжнародному злочині, могла б сильно підважити репутацію і самого правителя Піднебесної.
Втім, сенсації не сталося. Сі таки ступив на московську землю і три дні там гостював.
Антизахідне партнерство
Насправді, нічого дивного в цьому немає. Враховуючи, що обидва диктатори ведуть жорстку антизахідну політику, ситуативний союз між ними видається цілком природнім.
Тож візит так чи інакше мав відбутися. Адже це надсилає сигнал про те, що РФ є не повністю ізольованою на міжнародній арені, а Китай підтверджує свої домінуючі позиції у відносинах з останньою. До того ж, враховуючи той факт, що Пекін наполягає на «багатополярному світовому порядку», йому конче не вигідна гегемонія США.
У спільній заяві за підсумками переговорів, які загалом тривали 4,5 години, лідери двох країн оцінили російсько-китайські відносини як такі, що перебувають на найвищому в історії рівні. Також президенти підписали спільну заяву про «поглиблення всебічного партнерства та стратегічного співробітництва в нову еру».
«Ми найбільші сусідні країни, ми є партнерами у всебічному стратегічному співробітництві», – заявив глава китайської держави.
Путін, зі свого боку, наголосив, що Москва готова допомогти китайським компаніям замінити західні корпорації, які покинули РФ внаслідок вторгнення в Україну.
Однак чи найбільш важливою сферою співпраці, яку може запропонувати Кремль, є енергетична. Не секрет, що після втрати вигідного ринку збуту вуглеводнів у Європі, Росії необхідно кудись перенаправляти свої нафтогазові потоки.
Природне місце призначення – Китай. Тому, окрім іншого, сторонами під час зустрічі було обговорено побудову газогону «Сила Сибіру-2», що дозволить постачати 50 млрд м³ російського газу до Піднебесної через Монголію.
Утім, подібний енергійний розворот є непростим. Адже росіяни продають КНР свою сировину набагато дешевше, аніж західним споживачам. До того ж, інфраструктура, яка з’єднує Росію з Китаєм, м’яко кажучи, бажає бути кращою, що обмежує можливості поставок газу. І далеко не факт, що новий газопровід (якщо проєкт взагалі буде реалізовано), зможе кардинально змінити ситуацію.
Хай там як, зрозумілим є те, що стабільність російської економіки наразі все більше залежить від Пекіну. І готовність РФ переходити на розрахунки у китайських юанях є тому наявним підтвердженням.
Усе це дає китайській владі інструмент прямого впливу на РФ. А це може означати все більші поступки з боку Москви не лише у контексті цін на енергоносії, а й в інших напрямках, зокрема територіального характеру.
Таким чином, Путін фактично прийняв політико-економічну залежність від Китаю. І якщо на початках це ще може якимось чином компенсувати геополітичну ізоляцію РФ, в подальшому подібні асиметричні відносини, вочевидь, матимуть фатальні наслідки для Кремля.
Вовки в овечих шкурах?
Сі Цзіньпін прибув до Росії не лише для того, щоб поговорити про зміцнення двосторонньої співпраці, а й про війну в Україні.
Як відомо, Пекін не засудив агресію Росії проти України та виступає проти санкцій, запроваджених проти Москви. Натомість, Китай розробив власний «мирний план» з 12 пунктів, який активно просуває на міжнародній арені.
З огляду на те, що країна-агресорка, як сказано вище, потрапляє у все більшу залежність від Піднебесної, не дивно, що Путін погодився з ініціативою, заявивши, що «багато положень китайського «мирного плану» можна взяти за основу врегулювання конфлікту в Україні, як тільки Захід і Київ будуть до цього готові».
«Але наразі ми не бачимо цієї готовності», – наголосив російський керманич.
Й навряд чи китайський та російський диктатори її побачать. Адже зрозуміло, що «мирний план» Пекіна, в якому не згадується виведення російських військ з України, є абсолютно неприйнятним.
Насамперед для України. Оскільки, по суті, таке перемир’я заморозило б нинішні територіальні надбання Москви, про що українські високопосадовці неодноразово повідомляли і продовжують робити це надалі. Як, приміром, зробив президент Володимир Зеленський, який заявив, що Київ запропонував Пекіну приєднатися до української «формули миру», але досі не отримав відповіді від китайської сторони.
Однак не лише Київ не погоджується із пропозицією КНР. Так, державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що насправді документ є «у кращому випадку тактикою зволікання» і що «світ не повинен вводитися в оману». А також розкритикував готовність Цзіньпіна, попри ордер МКС, вітатися з Путіним.
Розкритикував спроби Китаю представити себе в ролі «миротворця» й міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву. За його словами, КНР хоче запропонувати «мирний план» Росії в той час, як сам «погрожує війною проти Тайваню і інших». А тому наголосив, що «обидва автократи повинні негайно припинити свої погрози, агресію та експансіонізм».
І таких прикладів чимало. Країни вільного світу ідею китайського посередництва сприймають із великим скепсисом.
Усім добре зрозуміло, що бажання перемоги України в КНР немає. Адже це означало б тріумф Заходу, чого Пекін панічно боїться. Особливо у контексті посилення позицій США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, включаючи Тайвань.
Водночас Пекін воліє продовжити економічну співпрацю із західними державами, особливо членами Європейського Союзу. Тому відкритої підтримки військового характеру Піднебесна Путіну не надає.
Цілком вірогідно, що найближчим часом статус-кво збережеться. І Китай надалі проштовхуватиме свій «мирний план», чудово розуміючи про його відірваність від життя.
Однак вигоду Сі Цзіньпін все ж таки отримує. А саме покірного васала в особі загнаного у кут Путіна. І хоча у Піднебесній не виключають поразки кремлівського очільника, все ж до формування постросійського світопорядку є іще трохи часу. То чому б не використати його по максимуму, щоб підготуватися до нових повоєнних реалій?
Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник
Коментарі — 0